США почали депортувати мігрантів до Ліберії за новою угодою — WP

Жорсткіша міграційна політика адміністрації Трампа вже торкнулася українців: із 45 повернутих зі США чоловіків 24 після перетину кордону доправили до ТЦК. Паралельно Вашингтон розширює практику видворення мігрантів не лише на батьківщину, а й до третіх країн. До Ліберії прибула перша група з 20 людей, яких США відправили в межах нової угоди між двома країнами. Загалом західноафриканська держава погодилася прийняти до 1200 осіб, для яких вона не є країною походження. Про це повідомляє The Washington Post.

Ліберія стала однією з низки держав, куди адміністрація президента Дональда Трампа відправляє громадян третіх країн у межах посилення імміграційної політики. За даними правозахисників, США вже депортували тисячі людей приблизно до двох десятків держав, які не є їхніми країнами походження. Близько 11 таких домовленостей, тобто майже половина від загальної кількості, укладені з африканськими країнами.

Угода з Ліберією передбачає один із найбільших обсягів таких депортацій. Серед інших держав Африки, які вже приймали або погодилися приймати людей зі США, є Південний Судан, Есватіні, Руанда, Гана, Екваторіальна Гвінея, Камерун, Конго, Уганда, Сьєрра-Леоне та Центральноафриканська Республіка. Частина з них, зокрема Гана і Сьєрра-Леоне, приймають людей переважно зі свого регіону – Західної Африки.

Чимало держав, які погодилися на такі угоди, одночасно опинилися серед країн, що найбільше постраждали від торговельної, міграційної та гуманітарної політики адміністрації Трампа. У деяких із них діють авторитарні режими, що викликає додаткові питання щодо захисту прав депортованих і наявності належних правових процедур. Деталі більшості домовленостей залишаються закритими. Водночас уряди окремих країн, зокрема Гани, пояснювали свою участь гуманітарними міркуваннями.

За даними звіту демократів із комітету Сенату США з міжнародних відносин, станом на лютий адміністрація Трампа витратила щонайменше 40 млн доларів на депортацію приблизно 300 людей до країн, громадянами яких вони не є. Відтоді до програми приєдналися нові держави. Президент Конго Фелікс Чісекеді називав домовленість зі США "актом доброї волі між партнерами" та стверджував, що його країна не отримала за це фінансової компенсації. Угоду уклали в період, коли Вашингтон посилював тиск на сусідню Руанду через її підтримку повстанців M23. Аналітики вважають, що це також могло вплинути на готовність Конго співпрацювати зі США.

Перші рейси до Африки перевозили людей, яких американська влада називала засудженими за тяжкі злочини. Однак пізніше серед депортованих з’явилися шукачі притулку, які мали рішення американських судів про заборону повернення до власних держав через ризик переслідувань або тортур. Частина таких людей заявляла, що їх відправляли до країн, з якими вони не мали жодного зв’язку. Деякі дізнавалися кінцевий пункт лише через кілька годин після початку депортаційного рейсу.

У Сьєрра-Леоне влада найняла приватну компанію Kenvah Solutions для забезпечення депортованих житлом, харчуванням і медичною допомогою. У Конго Міжнародна організація з міграції повідомила про надання гуманітарної підтримки та можливість добровільного повернення людей до їхніх країн.

Правозахисні організації вважають, що американська програма депортацій до третіх країн може порушувати принцип non-refoulement. Він забороняє державам відправляти людей туди, де їм можуть загрожувати переслідування або тортури. У червні міжнародна коаліція подала позов проти Гани від імені 27 депортованих. Позивачі стверджують, що більшість із них швидко повернули до країн походження, попри американські судові рішення про захист. У позові також зазначається, що частину людей утримували під озброєною охороною у військових таборах, готелях та приміщеннях аеропортів.

Влада Ліберії заявила, що люди, яких прийматиме країна, матимуть можливість попросити там притулок. Вони також зможуть залишити Ліберію за власним бажанням. Водночас масштаби нової угоди роблять її одним із найбільших елементів політики адміністрації Трампа щодо перенесення депортацій до третіх держав.

Нагадаємо, що на тлі посилення депортаційної політики США правозахисники подали перший масштабний колективний позов проти ICE через умови в найбільшому міграційному центрі країни — Кемп Іст Монтана в Техасі. У наметовому таборі на території бази Форт Блісс щодня утримують у середньому 2505 людей, хоча він розрахований на п'ять тисяч осіб. У позові на 78 сторінок описані неналежна медична допомога, застосування сили, одиночне ув'язнення, зіпсована їжа, спалахи кору й туберкульозу, антисанітарія та сексуальні домагання з боку охоронців.