Чемпіон з бальних танців та пілот дронів. Згадаймо Сергія Шигоцького

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо киянина, військовослужбовця 22-го окремого мотопіхотного батальйону Сергія Шигоцького (позивний Танцор).

24 серпня 2025 року, у День Незалежності України, під час виконання бойового завдання Сергій Шигоцький дістав вибухову травму, несумісну з життям. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на офіційний портал КМДА.

Сергій народився в Києві 3 жовтня 1991 року. До повномасштабного вторгнення його знали як чемпіона зі спортивних бальних танців та тренера – світлу, життєрадісну й усміхнену людину.

До лав Збройних сил України Сергій вступив 24 лютого 2025 року. Спочатку служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді ДШВ, брав участь у боях на Курщині, де зі своєї зброї неодноразово збивав ворожі дрони. Під постійними обстрілами він протягом двох діб виносив з поля бою тіло загиблого побратима та зміг вийти неушкодженим.

Після перенесеної складної операції та реабілітації воїн мав право залишитися в тилу, проте свідомо обрав повернення на передову. За власним бажанням Сергій перевівся до 22-го окремого мотопіхотного батальйону, де став пілотом FPV-дронів. Захисник виконував завдання на Донеччині – поблизу Краматорська та Іванопілля.

24 серпня 2025 року, у День Незалежності України, під час виконання бойового завдання Сергій Шигоцький дістав вибухову травму, несумісну з життям. Своїм подвигом він урятував побратима. Воїну назавжди залишилося 33 роки.

Нагороджений медаллю «Честь. Слава. Держава».

У столичній школі №321, встановлено меморіальну дошку пам’яті захисника України Сергія Ігоровича Шигоцького.

«Рік тому я втратила найдорожчу й найкоханішу людину. У мене земля пішла з-під ніг о шостій вечора 25 серпня. Я горіла заживо, не чула стуку власного серця, не відчувала життя – усе було знищено. Сьогодні я маю жити за нас двох. Дихати за двох і прокидатися, знаючи, що я більше тебе не почую, – це моє пекло. Я намагалася знайти в собі сили аби жити далі. Стати твоєю гордістю – це єдине, чого я хочу. Ти даєш мені сили щодня, моя любов. Ти – моя сила в обох світах. Я знаю, чого б ти ніколи не хотів… щоб я вмирала заживо кожного дня. Ти б сказав мені: «Живи, моя любов, за нас двох… Живи й будь щаслива». Моя любов, я не здамся. Мій найкоханіший, наші душі будуть пов’язані у двох світах до кінця. Я завжди буду поруч з тобою, а ти будеш наглядати за мною з небес. Я буду жити і обіцяю бути дуже сильною. І коли ми зустрінемося, коли прийде наш час, ти обіймеш мене й скажеш: «Я пишаюся тобою. Ти все зробила правильно. Ти не знищила себе, а зібрала заново, щоб бути щасливою». Коханий, я тебе дуже сильно люблю і завжди буду робити все, щоб тобі там було добре. Ти – моя молитва і мій день. Я відпускаю тебе… і завжди буду поруч. Обіцяю..», – написала у перші роковини його загибелі дружина Валерія Шитоцька. 

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.