Foreign Affairs: Путін не піде на поступки - війна стала опорою його режиму

Економічні проблеми Росії, удари по її території та дефіцит пального не наближають кінець війни. Путін не відчуває реальної політичної загрози всередині країни, а його система за роки війни лише зміцніла - тож розраховувати на поступки Кремля найближчими роками не варто.

Як передає "Хвиля", про це пишуть у колонці для Foreign Affairs директор Інституту Кеннана Майкл Кіммідж та дослідниця Університету Джорджа Вашингтона, редакторка Russia.Post Марія Ліпман.

Автори не заперечують, що війна б'є по Росії. Глибокі удари України по російській території додали цивільних жертв, зламали онлайн-торгівлю і спричинили дефіцит бензину. Економіка дає низьке зростання і високу інфляцію, капітал тихо тікає з країни, гроші знімають з банківських рахунків.

У травні відомий російський банкір Андрій Клепач публічно визнав масштаб проблеми.

"Ми відстаємо. Ми програємо [глобальну] технологічну й економічну конкуренцію... У чомусь ми програємо її Україні", - сказав він у промові, яку опублікували в мережі.

У серпні державний банк розвитку, де він працював, звільнив Клепача за цей вияв нелояльності.

Попри це, за чотири з половиною роки Росія не змогла конвертувати військові жертви у відчутні здобутки - і жодної політичної хиткості Путін не відчуває. Одне з тлумачень недавнього візиту директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви полягало в тому, що він мав переконати Путіна: продовжувати війну безглуздо. Кіммідж і Ліпман вважають це ілюзією.

"Війна не заганяє Путіна в глухий кут ні політично, ні військово, і очікувати від Росії поступок чи переговорного врегулювання в найближчій або середньостроковій перспективі було б безглуздям", - пишуть вони.

Всередині Росії, зазначають автори, панує спокій. Антивоєнного руху немає взагалі, партійна політика зникла без помітних заперечень. Перед парламентськими виборами, які стартують 18 вересня, Кремль зняв з перегонів антивоєнне "Яблуко" саме тоді, коли партія набирала підтримку, а антивоєнного політика Лева Шлосберга засудили до 11 років ув'язнення.

Тріщини все ж є: за опитуванням Левада-центру від 9 серпня, чимало росіян воліли б мирних переговорів замість продовження війни, а бізнес дратують різкі підвищення податків. Але поки що ці тріщини малі.

У центрі намірів Путіна - підпорядкувати Україну і змусити Захід це прийняти. У липневій промові перед військовими флоту він заявив: "Рано чи пізно Україна втратить [свої] західні території". Автори наполягають, що це не прохідна фраза: Путін має на увазі, що Росія контролюватиме схід України, Польща, Угорщина й Румунія поглинуть захід, а сама Україна з часом перестане існувати.

Більше того, Путін може віддавати перевагу нескінченній війні перед компромісами, які не дорівнюють капітуляції України. На тій самій зустрічі з моряками він говорив так, ніби не бачить нічого за межами війни: "Нам треба разом подумати, як зберегти це [відчуття воєнної боротьби] на майбутнє".

Водночас Кіммідж і Ліпман бачать у російській зовнішній політиці порожнечу. Росія нескінченно далека від перемоги, яку Путін уявляв у лютому 2022 року. Він може чинити руйнування в Україні, може домогтися прийнятного для себе припинення вогню - але завоювати Україну не може. Розрахунок на те, що Європа втомиться, поки не справдився: що більше страждань Росія завдає українським цивільним, то більше Європа вкладає в оборону України і власну.

"Путін готовий вести цю війну ще довгі роки... Його система врядування дає йому свободу робити те, що він хоче, а його спадщина і війна тепер невіддільні. І він, і Росія - це надовго", - підсумовують автори.