Кінець Вестмінстера: три країни кидають виклик Лондону заради ЄС

14 вересня 2026 року столиця Уельсу, Кардіфф, стала ареною історичної зустрічі, що сколихнула політичний ландшафт Великої Британії. Перші міністри Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії зібралися разом, щоб підписати «меморандум про взаєморозуміння» – документ, що став символом їхнього спільного прагнення до самовизначення.

На цій зустрічі Джон Свінні від Шотландської національної партії, Рун ап Іорверт від «Плейд Кімру» та Мішель О’Ніл від «Шінн Фейн» представляли не просто свої регіони, а нову еру в політиці Сполученого Королівства. Вперше всі три частини країни одночасно очолили націоналістичні партії, чиї лідери виступають за незалежність.

Головним каталізатором цих подій стало не лише зростання націоналістичних настроїв, але й неочікувана підтримка з-за океану. За два дні до саміту в Кардіффі Дональд Трамп у Дубліні недвозначно заявив, що «із задоволенням побачив би єдину Ірландію», підливши олії у вогонь дебатів і привернувши міжнародну увагу до питання розпаду Британії.

На зустрічі лідери озвучили сміливі заяви, наголосивши, що «політичний ландшафт на цих островах змінюється». Вони закликали уряд Великої Британії підготуватися та сприяти конституційним змінам у кожній юрисдикції, а Джон Свінні назвав це «вирішальним моментом у конституційному розвитку Великої Британії».

Меморандум охоплює широкий спектр питань: від співпраці задля побудови сильнішої економіки та розвитку власних енергетичних ресурсів до спільного просування інтересів їхніх націй. Особливий акцент зроблено на тому, що майбутнє цих націй «лежить у Європейському Союзі», що є прямим наслідком виходу Великої Британії з ЄС, проти якого більшість шотландців голосувала у 2016 році.

Незважаючи на спільні цілі, кожна партія має свої унікальні конституційні прагнення: Шотландська національна партія бореться за незалежність Шотландії, «Плейд Кімру» прагне суверенітету Уельсу, а «Шінн Фейн» виступає за возз'єднання Північної Ірландії з рештою Ірландії. Однак, незважаючи на відмінності, лідери висловили спільну рішучість домогтися того, щоб голоси їхніх націй були почуті.

Ці події розгортаються на тлі непростої історії взаємовідносин регіонів з Вестмінстером. У 2014 році Шотландія вже проводила референдум про незалежність, де 55% проголосували проти. Однак Brexit змінив ситуацію, оскільки більшість шотландців бажала залишитися в ЄС. Тепер вони знову прагнуть провести референдум, щоб повернутися до Європейського Союзу, хоча Верховний суд Великої Британії у 2022 році постановив, що проведення такого голосування належить до компетенції Вестмінстера.

Для Північної Ірландії шлях до зміни статусу регулюється Страсноп'ятничною угодою 1998 року, яка передбачає законний механізм референдуму про об'єднання з Ірландією. Хоча міністр у справах Північної Ірландії зобов'язаний призначити таке опитування, якщо вважає ймовірним голосування більшості за об'єднання, наразі лише 36% жителів підтримують цю ідею. Уельс, який завжди вважався найнадійнішим союзником Англії, також має свої прагнення до незалежності, особливо серед молоді, де 59% віком 18–24 років готові проголосувати за неї.

Джон Свінні, перший міністр Шотландії, перед зустріччю заявив, що «вперше в історії Шотландію, Уельс і Північну Ірландію очолюють перші міністри, які виступають за незалежність. Немає більш чіткого знаку того, що статус-кво нестійкий».

Мішель О'Ніл, перший міністр Північної Ірландії, сказала, що коментарі Дональда Трампа на підтримку ірландської єдності свідчать про те, що дискусія «дуже активна». Вона також додала: «Це той момент, коли ми колективно відстоюємо наше невід'ємне право вирішувати наше майбутнє».

Офіційний представник прем'єр-міністра Великої Британії заявив, що прем'єр-міністр вірить у Сполучене Королівство і зосереджений на пом'якшенні кризи вартості життя для домогосподарств по всій країні, а не на «конституційних дебатах».

Хоча розпад Великої Британії не є неминучим у найближчій перспективі, ця зустріч є важливим сигналом про те, що регіони готові рішуче відстоювати свої інтереси. Подальші події покажуть, чи зможе Лондон знайти компроміс, або ж ці прагнення до самовизначення і повернення в ЄС продовжать змінювати обличчя Сполученого Королівства.