НКЕК рахує мережі, поки провайдери їх відновлюють під обстрілами

Географічні огляди мереж потрібні. Але чи потрібна Україні ще одна бюрократична процедура, яка змушує провайдерів звітувати про мережі, що можуть бути знищені вже завтра?

15 вересня НКЕК повідомила про фінальну стадію оновлення географічних оглядів та нагадала постачальникам, які не подали форму № 2-ГО, про необхідність надати інформацію або пояснити причини її ненадання.

Одразу зазначимо: сама ідея знати, де в Україні є Інтернет, які мережі працюють і де існують проблеми з покриттям, абсолютно нормальна.

Але виникає інше питання: чи відповідає нинішня система збору цієї інформації українській реальності?

Бо сьогодні держава може отримати від провайдера красиву таблицю про мережу, а завтра ця мережа може бути розбита ракетою.

Річний огляд у країні, де ситуація змінюється щодня

НКЕК сама визнає: протягом року змінюється безпекова ситуація, змінюється статус населених пунктів, території потрапляють до переліку бойових дій.

І тут виникає парадокс.

Географічний огляд проводиться раз на рік. Війна — щодня.

Оптична лінія, яка сьогодні працює, завтра може бути перебита.

Базова станція або вузол зв’язку може залишитися без електроживлення.

Будинок, у якому знаходиться обладнання, може бути пошкоджений.

Абоненти можуть евакуюватися.

Провайдер може втратити технічний майданчик.

А в державній базі ще довго залишатиметься інформація про те, що «покриття є».

Тоді що саме ми отримуємо?

Актуальну картину українського Інтернету чи акуратно оформлену статистику про те, яким він був у момент заповнення форми?

Провайдери не проти дати державі інформацію

Це принципово важливо.

Ніхто не заперечує, що державі необхідно розуміти, де працюють електронні комунікаційні мережі.

Питання — як саме ця інформація збирається і скільки разів бізнес має повідомляти державі те, що вона вже може отримати з інших джерел.

Сьогодні провайдер і так працює в умовах величезного регуляторного навантаження.

Звітність.

Запити.

Форми.

Статистика.

Перевірки.

Інформація для різних державних органів.

Тепер ще й географічний огляд.

Для великої компанії це може бути автоматизована процедура.

Для маленького місцевого провайдера це часто конкретна людина, яка замість ремонту мережі, роботи з аварією або підготовки обладнання повинна сидіти над черговою таблицею.

І все це заради чого?

Щоб держава знала те, що провайдер і так знає краще за будь-яку державну таблицю: де саме його мережа працює, де вона пошкоджена і де її потрібно відновлювати.

Особливо цинічно це виглядає на прифронтових територіях

У своєму роз’ясненні НКЕК зробила важливе уточнення: провайдери, які працюють або працювали на прифронтових чи тимчасово окупованих територіях, не зобов’язані подавати відповідну інформацію.

Це правильно.

Але саме цей виняток чудово демонструє проблему всієї системи.

Бо провайдер на прифронтовій території може фізично не мати можливості підготувати «актуальні дані».

У нього можуть бути знищені вузли.

Відсутнє електроживлення.

Немає доступу до частини мережі.

Працівники можуть бути евакуйовані.

А частина обладнання може перебувати буквально під обстрілами.

І в цей момент держава нагадує йому про форму.

Добре, що НКЕК пояснила: сам факт отримання нагадування ще не означає обов’язок подавати інформацію.

Але виникає просте питання:

навіщо взагалі надсилати нагадування тим, хто очевидно може бути звільнений від цього обов’язку через ситуацію на території?

Держава повинна рахувати не форми, а результат

Ось тут і знаходиться головна проблема.

Географічний огляд може бути дуже корисним інструментом.

Якщо на його основі держава бачить «білі плями», визначає проблемні райони, планує відновлення мереж, спрямовує фінансування та допомагає операторам розвивати інфраструктуру — чудово.

Але тоді НКЕК та інші державні органи мають показувати не лише те, скільки інформації вони зібрали, а що конкретно зробили на її основі.

Скільки проблемних територій було визначено?

Скільки мереж відновлено?

Скільки населених пунктів отримали нове покриття?

Скільки інвестицій було спрямовано туди, де за даними географічних оглядів існує дефіцит інфраструктури?

Ось це була б справжня ефективність.

А не кількість заповнених форм № 2-ГО.

Можливо, настав час перевернути логіку

Держава повинна питати у провайдера не:

«Чи заповнили ви нашу форму?»

А:

«Де у вас проблеми і що потрібно, щоб відновити або побудувати мережу?»

Це дві абсолютно різні філософії державного управління.

Перша — бюрократична.

Друга — сервісна.

Україні сьогодні потрібна друга.

Бо українські провайдери — особливо невеликі та середні — у багатьох районах фактично виконують критично важливу функцію.

Вони не просто продають Інтернет.

Вони ремонтують мережі після обстрілів, підтримують зв’язок під час відключень електроенергії, ставлять резервне живлення, відновлюють пошкоджені лінії та повертають людей до зв’язку там, де великим компаніям економічно або фізично працювати набагато складніше.

І в цей момент держава повинна максимально прибирати зайві адміністративні бар’єри, а не створювати нові.

Географічні огляди — так. Бюрократія заради бюрократії — ні.

Тому питання не в тому, чи потрібна державі інформація про українські мережі.

Потрібна. Безумовно.

Питання в іншому: чи повинна ця інформація збиратися за принципом «давайте ще одну форму», якщо значну частину необхідних даних можна отримувати автоматизовано, інтегрувати з іншою звітністю або оновлювати значно оперативніше?

У XXI столітті географічний огляд мереж не повинен перетворюватися на щорічний ритуал заповнення таблиць.

А тим більше — на джерело додаткового тиску на невеликих операторів.

НКЕК варто рахувати не кількість отриманих форм, а кількість реальних проблем, які держава допомогла вирішити завдяки цим даним.

Бо поки чиновники оновлюють географічні огляди, українські провайдери роблять набагато простішу і важливішу річ:

вони відновлюють Інтернет там, де його намагається знищити війна.

І, можливо, саме цю реальність державному регулятору варто бачити найперше.