Керували чоловіками, державами та династіями: історії цих українок вас точно здивують

Їхні імена пов'язані з Києвом, європейськими королівськими дворами та Османською імперією. Хтось сам керував державою, а хтось отримав владу через шлюб, але в кожної з цих жінок була своя історія боротьби за вплив, пише 24 Канал.

Княгиня Ольга

Після загибелі князя Ігоря у 945 році Ольгастала регенткою при малолітньому Святославі й фактично правила Руссю майже два десятиліття.

Її правління почалося з жорстокої помсти древлянам за смерть чоловіка. Однак найбільше значення для держави мали інші рішення: Ольга впорядкувала систему збору данини та створила мережу місць, де її збирали.

Княгиня також займалася дипломатією. У 957 році вона здійснила поїздку до Константинополя, де її прийняли на імператорському рівні, а згодом намагалася встановити дипломатичні контакти із Німеччиною.

Княгиня Ольга / ПраУкраїна

Анна Ярославна

Донька Ярослава Мудрого стала королевою Франції після шлюбу з Генріхом I у 1051 році. Для Русі такий шлюб був частиною великої європейської дипломатії.

Після смерті Генріха Анна Ярославна залишилася при дворі та була співправителькою при малолітньому синові Філіппі I. Вона також брала участь у державних справах і залишила власний підпис кирилицею на документах.

Її історія особливо цікава тим, що київська княжна опинилася в самому центрі французької політики XI століття. Анна стала пращуркою щонайменше 30 французьких королів.

Анна Ярославна / літографія Франсуа-Серафіна Делпеша

Євпраксія Всеволодівна

Її доля могла б стати окремим середньовічним серіалом. Донька київського князя Всеволода Ярославича та зведена сестра Володимира Мономаха стала саксонською маркграфинею, а згодом дружиною імператора Священної Римської імперії Генріха IV.

Євпраксія, яку в Західній Європі знали як Адельгейду, опинилася в центрі серйозного конфлікту між імператором і папством. Її життя в Німеччині було далеко не спокійним, а її свідчення пізніше використовувалися противниками Генріха IV.

Тобто жінка з київської князівської родини опинилася безпосередньо всередині одного з головних політичних конфліктів Європи XI століття.

Євпраксія Всеволодівна / uahistory.com

Роксолана

Вона зробила кар'єру, яка сьогодні звучала б майже неймовірно. Жінка з Русі опинилася в османському палаці та стала дружиною султана Сулеймана I Пишного.

У європейських джерелах XVI століття її називали Роксоланою, а дипломати прямо писали про її походження з Русі. Сучасні українські історики пов'язують її походження з Руссю та Рогатином.

Ймовірний портрет Роксолани / Тиціан 1550-ті роки

Хюррем Султан мала значний вплив при османському дворі. Вона листувалася із правителями, дипломатами та впливовими людьми, займалася благодійними й будівельними проєктами, а її становище при дворі стало безпрецедентним для жінки султанського гарему.

Водночас популярний образ Роксолани сильно міфологізований. Історики застерігають від багатьох пізніших легенд про її характер, походження та роль у боротьбі за престол.

До речі, більше про те, як Роксолана зуміла пройти шлях від полонянки до однієї з найвпливовіших жінок Османської імперії XVI століття 24 Канал розповіву матеріалі "Злет Гюррем Султан: як дівчина з Рогатина стала силою, перед якою тремтіла вся Османська імперія".

Янка Всеволодівна

Ще одна князівна, про яку сьогодні говорять значно рідше – Янка Всеволодівна, донька київського князя Всеволода Ярославича та сестра Володимира Мономаха.

Її ім'я пов'язують із заснуванням при Андріївському монастирі жіночої обителі в Києві. Там вона організувала школу для дівчат, де їх навчали грамоти, церковних знань та рукоділля. Янка не була правителькою держави чи королевою, однак її історія показує інший вид впливу князівських жінок: через освіту, релігійне життя та власну діяльність при дворі.

Енциклопедія історії України датує її життя приблизно серединою XI – початком XII століття.

Ольга фактично керувала державою, Анна Ярославна опинилася на французькому престолі, Євпраксія – при дворі імператора, Роксолана отримала вплив у Османській імперії, а Янка залишила слід у київській освіті. При цьому писемних джерел про життя середньовічних жінок збереглося значно менше, ніж про чоловіків.