340 метрів без господаря: як селяни на Полтавщині рятують найдовший дерев’яний міст України

Він пережив страшний 1933-й, Другу світову війну, радянську добу, здобуття Україною незалежності. А тепер його ремонтують своїми ж силами небайдужі люди. Про те, як селяни на Полтавщині збирають гроші, шукають деревину та власноруч рятують найдовший дерев’яний міст України і чому споруда залишилася без балансоутримувача - у матеріалі Коротко про.

Ремонтували крок за кроком

Щоб потрапити з села Каплинці до містечка Пирятин на Полтавщині, треба подолати 6 кілометрів. А можна і всі 16, а то й більше. Усе залежить від того, чи є можливість пройти через 93-річний дерев’яний міст над річкою Удай.

ВІн має не тільки давню історію, а й вважається найдовшим дерев’яним мостом України - 340 метрів. І ця грандіозна споруда, за словами місцевих жителів, не має балансоутримувача. Тому ремонтують її самі мешканці Каплинців та сусідніх сіл.

Один із серйозних народних ремонтів, який організовувала місцева мешканка Жанна Мальцева, провели десь два роки тому. Тоді міст був в аварійному стані: по ньому страшно було навіть ходити, не кажучи вже про поїздку на велосипеді.

- Найважчим моментом у ремонті мосту була навіть не робота, а початок і організація людей, - розповідає Коротко про Жанна Мальцева. - На ремонт щоразу збиралося 8–10 людей. Але багато хто працював поза мостом. Наприклад, лісники, майстри з деревообробки, трактористи, які підвозили будматеріали.

А Жанна домовлялася про деревину, транспорт, розпилювання дошок, харчування добровольців (кухня була на її дачі).

Люди приносили власні інструменти, розбирали прогнилий настил, міняли поперечні балки, укладали нові дошки.

- Пам’ятаю, була проблема із цвяхами, тому що важко було відшукати потрібний розмір, - каже Жанна. - Але все ж ми зробили заплановану роботу. Працювали крок за кроком, тобто ремонтували частина за частиною.

Звісно, ремонт - задоволення не з дешевих. А тим паче ремонт мосту, майже столітнього та дерев’яного.

- Насправді тоді на все про все пішла невелика сума, десь 20 тисяч гривень, - пригадує жінка.

Збирали гроші усім миром: люди самі переказували різні суми, від кількох гривень до тисяч.

46 прогонів, кожен по 7 метрів

Ремонт завершили. Однак уже через кілька місяців один із прогонів біля берега з боку Пирятина просів. За словами Жанни, причиною могло стати навантаження від скутерів і мотоциклів, які їздили переправою.

- Я сльозами обливалася, коли бачила відео, як молодики ганяють по нашому мосту на своїх драндулєтах, - каже Жанна. - Шукала тих горе-водіїв, просила так не робити. Зрештою мені зателефонували кілька чоловіків, сказали, що треба відремонтувати той прогін, що просів. А хто має ремонтувати? Знову місцеві жителі. Тому ми взялися за роботу.

Переправу, тобто пошкоджений прогін, знову оновили. Але чи надовго вистачить цього ремонту?

Жителі Каплинців усіма силами намагаються привернути до мосту увагу місцевої влади. Кажуть, що такої давньої переправи, яка пережила Голодомор, війну, десятиліття експлуатації та кілька народних ремонтів, більше немає в Україні.

- Мені дуже образливо, коли на наш знаменитий міст кажуть «кладочка», - підкреслює Жанна. - Там 46 прольотів, і кожен по 7 метрів. Яка це «кладочка»?! І візьміть до уваги, що міст 1933 року і стоїть дотепер. Я багато подорожую по рідній Полтавщині і на схожі мости надивилася. Але всюди від цих споруд залишилися тільки палі. А у нас - міст!

Жінка каже, що після оновлення мосту до села зачастили туристи. Приїздила і місцева влада. Щоправда, за словами активістки, далі фотографій на відремонтованому людьми мосту справа не пішла. Хоча самі добровольці зізнаються, що не чекають на подяки. Хочуть лише зберегти цей міст як пам’ятку для нащадків.

- Я мешканка цієї місцевості, моє дитинство тут минуло, - говорить Жанна Мальцева. - Мені цей міст важливий. І ось таким ремонтом я довела, що не треба боятися, а треба вставати і робити. Навіть якщо тобі за це «дякую» не скажуть.

Пішки, бричкою, велосипедом

Історія мосту розпочалася у 1933 році. Тоді переправу зводили для сполучення берегів Удаю та забезпечення хлібозаготівель. До будівництва залучали селян із Каплинців і ще кількох навколишніх сіл.

За місцевими переказами, конструкції готували на березі, а палі встановлювали взимку, коли річка замерзала. Для їх забивання використовували спеціальний копер із важким підвісним молотом. За історичними описами, на спорудження мосту з 46 прогонів пішли сотні дубів.

Місцеві також переповідають, що під час Голодомору будівельники отримували продуктові пайки. Для частини селян ця робота стала можливістю вижити в ті страшні роки.

У 1934 році з боку Каплинців добудували греблю. Згодом міст став важливою дорогою до Пирятина. По ньому ходили пішки, їздили велосипедами, бричками, а пізніше автомобілями. Хоча сьогодні важко уявити, що цією вузькою дерев’яною переправою міг рухатися такий серйозний транспорт. Та старожили згадують, що в минулому міст був значно міцнішим.

Туристи приїжджають, а відповідального немає

Міст має очевидний туристичний потенціал. Тут є все, що може зацікавити мандрівника: річка, заплави, дерев’яна конструкція майже столітнього віку, історія Голодомору та навколишніх сіл. І за словами Жанни Мальцевої, після ремонтів туристів стало більше. Проте сам по собі туристичний інтерес ще не вирішує питання утримання споруди.

Дотепер невідомо, хто має відповідати за міст.

- Я шукала у архівах інформацію про балансоутримувача цього мосту, чи був на нього проєкт – не знайшла, - розповідає Коротко про староста Каплинцівського округу Віра Шурхал. – Хоча розмови про те, щоб його взяв на баланс наш Пирятинський національний природний парк, все-таки ведуться. Але самі розумієте, коли він у такому поганому стані, черга з охочих за ним доглядати не стоїть.

Дерев’яна споруда такого віку потребує не тільки нового настилу. Стан паль, балок, опор і допустиме навантаження мають оцінювати фахівці. Люди змогли власними силами замінити дошки, але переправу не обстежували інженери. Та й без відповідального складно навіть говорити про капітальний ремонт.

Місцеві жителі довели, що не готові чекати, доки міст остаточно зникне. Вони знайшли час і власними силами відновили переправу, потрібну всім. Але люди сподіваються, що міст матиме відповідального господаря, зрозумілий план ремонту і регулярний догляд.

- Міст для нас дуже важливий, - підкреслює староста Віра Василівна. - Для місцевих жителів ця переправа є передусім зручною і короткою дорогою до магазину, аптеки, ринку, можливістю швидше дістатися до центру громади. Бо якщо не буде моста, то в Пирятин треба буде їхати в об’їзд через Чернігівщину. Або на Чорнухи (селище на Полтавщині) їхати. Це набагато довше. Тому люди знову і знову беруться за ремонт.

340 метрів дерев’яної переправи - не така вже й велика відстань. А от шлях від народної толоки до збереження унікальної споруди, схоже, виявився значно довшим.