Українські дронові уроки: правильні та не дуже

Примітка редакції. Не будуйте міф про дрони, це лише хороша зброя в руках солдата. Актуально і для деяких наших екс-міністрів.

Від початку повномасштабного вторгнення Росії уряди, оборонні компанії та військові керівники масово їздять до України, щоб зрозуміти, як безпілотні системи змінюють війну.

Більшість їде звідти з одними й тими ж запитаннями: який дрон працює найкраще? Який має найбільшу дальність? Який штучний інтелект є найбільш просунутим?

Це зрозумілі запитання. Але це неправильні запитання.

Кожне покоління помилково сприймає найпомітнішу технологію за справжню військову революцію. Ми пам’ятаємо танк, а не промислову систему, яка підтримувала бронетанкову війну. Ми пам’ятаємо високоточні боєприпаси, а не мережі командування й управління, які зробили їх вирішальними. Сьогодні ми ризикуємо припуститися тієї самої помилки із дронами.

Ось п’ять хибних уроків України — і один правильний.

Хибний урок №1: перемагає найкращий дрон

Визначальна риса української індустрії дронів — не проривна платформа. Це усвідомлення, що жоден окремий дрон не розв’язує проблему поля бою.

Україна дедалі частіше використовує сімейства безпілотних систем, спроєктованих для роботи як частина інтегрованої мережі. Розвідувальні дрони виявляють цілі. Ретрансляційні дрони розширюють зв’язок. Системи радіоелектронної боротьби порушують роботу противника. Дрони-перехоплювачі знищують загрози, що наближаються. Ударні дрони уражають цілі. Дрони оцінки бойових пошкоджень перевіряють результат. Жоден із них сам по собі не є вирішальним, але разом вони створюють адаптивну, багаторівневу систему, яка значно ефективніша за просту суму її частин.

Лише такі навчання чогось варті.

Australian Army Research Centre висловлює схожу думку, зазначаючи, що дрони найефективніші тоді, коли інтегровані в ширші концепції операцій, системи вогню, доктрину, логістику і загальновійськові формування, а не використовуються як окремі технології.

Україну робить визначною не просто те, що вона застосовує сотні моделей дронів. А те, що оператори, інженери, виробники, розробники програмного забезпечення і посадовці із закупівель безперервно адаптують ці системи як мережу. Спостереження з поля бою напряму повертаються в промисловість, удосконалення впроваджуються за дні або тижні, а оновлені спроможності швидко повертаються до бойових підрозділів. Саме цей безперервний цикл експериментування й адаптації — а не будь-який окремий літальний апарат — є справжньою конкурентною перевагою України.

Хибний урок №2: повна автономність як самоціль

Значна частина розмов про штучний інтелект виходить із припущення, що майбутнє належить повністю автономним дронам. Досвід поля бою вказує на більш нюансовану картину: солдати воліють залишатися в контурі управління, бо повністю системи на основі ШІ насправді можуть зробити свої сили менш захищеними. У реальному бою протягом тривалого часу повністю автономним системам складно відрізняти дружні дрони від ворожих. Така плутанина може коштувати переваги на полі бою — і життів.

Отже, мета полягає не в тому, щоб прибрати людей із бою, а в тому, щоб прибрати зайве навантаження, зберігши людське судження там, де воно найважливіше. Нові українські системи перехоплення автоматизують значну частину процесу перехоплення, але оператор усе одно обирає ціль і зберігає можливість скасувати ураження. Навіть найпросунутіші українські ініціативи автономності зберігають змістовний людський контроль над місією.

Це вказує на цікавіше запитання. Не «як швидко ми можемо вивести людину з контуру управління?», а «як нам створити системи, яким військові професіонали справді довірятимуть, коли почнеться стрілянина?» Довіра — а не автономність — імовірно, стане вирішальним чинником того, чи автономні системи взагалі будуть прийняті.

Їх сформували тільки у січні.

Хибний урок №3: виробництво є вузьким місцем

Західні дебати схильні зациклюватися на виробничих показниках — скільки дронів, як швидко, за яку ціну. Україна пропонує інший показник. В епоху далекобійних високоточних ударів, кібератак і промислового саботажу стійкість важить щонайменше не менше, ніж масштаб.

Україна продемонструвала цінність розподіленого виробництва, швидкої ітерації програмного забезпечення і здатності переносити виробництво відповідно до змін умов на полі бою. Стратегічна перевага полягає не просто у виробництві більшої кількості систем, а у підтриманні інновацій під постійною атакою.

Загроза для решти Заходу не є гіпотетичною: Росія активно здійснює саботаж проти об’єктів оборонної промисловості по всій Європі і, як вважається, проводить операції спостереження за допомогою дронів, запущених із кораблів. Volt Typhoon підкреслив, що Китай також створив варіанти для саботажу у сфері національної безпеки на північноамериканському континенті. Практичний висновок для посадовців із закупівель у всьому світі: пропозиції спроможностей від промислових партнерів мають містити пояснення стійкості конкретної компанії до саботажу.

Цей зсув може виявитися незручним для корпусу оборонних закупівель, який навчали оцінювати пропозиції передусім з огляду на економічну ефективність, — стійкість не буває дешевою. Так, упроваджувати це буде виснажливо, але з’ясування того, як це зробити без учетверіння оборонного бюджету, має стати ключовим завданням для Defense Acquisition University або федерально фінансованого центру досліджень і розробок. Іншими словами, майбутні рішення щодо закупівель мають зважувати промислову стійкість поряд із вартістю, характеристиками й виробничою спроможністю.

Хибний урок №4: дрон замінює солдата

Ні, не замінюють. Але вони змінюють те, як солдати воюють.

Замість того щоб замінювати людей, безпілотні системи розширюють людську досяжність, стискають цикли ухвалення рішень, покращують ситуаційну обізнаність і знижують ризик для сил. Із часом дрони можуть почати виглядати не як окрема військова спроможність, а радше як радіозв’язок, GPS або цифрові карти — критична інфраструктура, вбудована в кожну бойову функцію. Успіх залежатиме не від усунення людей із війни, а від інтеграції автономних систем у спосіб, який військові професіонали розуміють, якому довіряють і який готові прийняти.

Захід робить ракети проти НВАК.

Хибний урок №5: купи дрон, це вирішить проблему

Якби ж усе було так просто. Значно складніше, але абсолютно необхідне завдання — змусити бюрократично закостенілі інституції змінити спосіб засвоєння технологій.

Урядові США потрібні системи закупівель, здатні встигати за технологічними змінами; навчальні конвеєри, які готують кваліфікованих операторів; доктрина і структура сил, що інтегрують безпілотні системи в загальновійськові операції; промислові партнерства, здатні різко нарощуватися й адаптуватися; а також програмне забезпечення й управління життєвим циклом, які не дозволяють сьогоднішнім спроможностям застаріти після одного технологічного стрибка.

Війни завжди винагороджували адаптацію. Україна просто прискорила темп.

Правильний урок

Західні уряди наввипередки купують українські дрони, і це зрозуміло. Але вони також мають ставити складніше запитання: що дозволило Україні швидко виводити на поле бою нові спроможності, тоді як багато більших і багатших оборонних систем насилу адаптуються?

Брудний маленький секрет ось у чому: найбільша військова інновація України — не дрон. Це загальносуспільна інноваційна екосистема, здатна виявляти проблеми поля бою, інтегрувати нові технології в бойові дії, навчатися на оперативному зворотному зв’язку й виводити покращені спроможності з темпом, з яким мало які традиційні оборонні системи можуть зрівнятися.

Це екосистема, яка поєднує операторів, інженерів, виробників, посадовців із закупівель, військових керівників і розробників програмного забезпечення в безперервному циклі експериментування, навчання й інтеграції — інституція, здатна засвоювати нові технології, адаптувати доктрину і повертати покращені спроможності на фронт за тижні, а не за роки.

Саме цей урок варто імпортувати, і саме його найважче скопіювати.

Справжня конкуренція більше не точиться навколо того, хто першим розробить нову технологію. Вона точиться навколо того, чиї інституції можуть швидше за противників засвоювати, інтегрувати й адаптувати цю технологію — які уряди можуть ефективно оркеструвати десятки, навіть сотні постачальників у цілісні набори рішень.

Будь-який уряд може купити українські дрони. Перевага належатиме тим, хто збудує те, що насправді вже побудувала Україна: систему, яка постійно навчається.