За крок до балканського сценарію: як Росія ледь не загарбала Крим ще у 1992 та чому не змогла

Тоді, у травні 1992, Кримський півострів балансував на тонкому лезі бритви, за яким виднілася прірва повномасштабної війни. Геополітичний фантомний біль Москви за "втраченими" територіями ледь не запровадив у Криму балканський сценарій у мініатюрі. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чи міг Чорноморський флот спровокувати першу війну між колишніми республіками?

Щоб зрозуміти градус напруги того травня, варто пригадати й геополітичну ситуацію. Вашингтон розглядав Крим як найбільш імовірну точку збройного зіткнення між двома найбільшими державами-наступницями СРСР, про що мовилося у розсекреченому документі американської розвідки Ukraine: A Nation at Risk від 1994 року. І дійсно – там була безпрецедентна концентрація військової сили.

Серед іншого, звісно, й Чорноморський флот, що базувався у Севастополі, став пороховою бочкою – чимало його офіцерів, підбурювані з Москви, відмовлялися складати присягу на вірність Україні. Далі більше – 5 травня 1992 року кримський парламент, відчуваючи підтримку російських еліт, пішов на безпрецедентний крок та проголосив "Акт про проголошення державної самостійності Республіки Крим".

Цей крок був фактично калькою з сепаратистських рухів, які вже розривали Югославію – тож балканський сценарій, що не обіцяв нічого хорошого, реально міг втілитися у Криму. Ситуація ж ще більше загострилася 21 травня, коли Верховна Рада Росії офіційно визнала передачу Криму Україні у 1954 році "такою, що не має юридичної сили".

Крим є невіддільною частиною українського державного організму, відірвати яку неможливо без руйнування всієї архітектури глобальної безпеки. У ті дні західні дипломати також розуміли це й у Києві, і у Москві – тож вже пакували валізи, очікуючи початку бойових дій. Росія ж дійсно була готова застосувати силу, а Чорноморський флот міг стати інструментом блискавичної анексії – ще тоді, за 22 роки до сумнозвісної весни 2014.

1992 рік – перша битва за Крим: дивіться відео historyforadults_ua

Як Київ зумів переграти Москву без жодного пострілу?

Уже на той час критична вразливість півострова була очевидною – Крим був (і залишається) пуповиною прив'язаний до материкової України. Понад 80% прісної води, левова частка електроенергії та всі сухопутні логістичні артерії йшли з півночі. І от Київ використав цей географічний імператив як тиху, але нездоланну зброю.

Замість того щоб відправляти на півострів танки, що неминуче спровокувало б відповідь російської армії та флоту, українське керівництво обрало тактику інституційного та економічного стримування. Український парламент визнав кримську декларацію незалежності неконституційною, давши Сімферополю час відступити, і водночас недвозначно натякнувши на можливість повної економічної блокади.

Кульмінацією цього безкровного протистояння стала зустріч у Дагомисі у червні 1992 року. Під колосальним тиском Заходу, що панічно боявся війни між державами, які обидві на той момент ще мали ядерну зброю, Росія була змушена відступити. А угода про розподіл Чорноморського флоту стала компромісом, який дозволив і Москві зберегти обличчя, і Києву – територію.

Сепаратистський рух у Криму, позбавлений негайної військової підтримки Росії та усвідомлюючи загрозу спраги й темряви, пішов на спад, погодившись на статус автономії у складі України. І, звісно, "референдум" про незалежність півострова, який проросійські сили планували провести 5 липня, так і не відбувся – але, на жаль, зберігся у планах Кремля.

Перемога Києва у 1992 році була блискучою тактичною операцією, яка врятувала мільйони життів і дала молодій державі час на розбудову. Проте, як довели подальші десятиліття, Дагомиські угоди не вилікували імперську хворобу Росії, а лише перевели її у стан ремісії. Утримавши півострів без єдиного пострілу тоді, Україна та вільний світ відчули хибну ілюзію вічного миру, за яку довелося заплатити страшну ціну пізніше.