Підсанкційні танкери постачають пальне до РФ: чи ризикує Сеул репутацією?

Посеред літа, коли міжнародна спільнота обговорювала подальші кроки підтримки України, на морських шляхах між Південною Кореєю та Далеким Сходом Росії розгорнулася прихована драма. У липні та серпні з південнокорейських портів до російських берегів було доставлено понад 176 тисяч тонн пального, переважно дизельного. Цей обсяг перевезли сім танкерів, здійснивши 14 рейсів.

Ще більшого занепокоєння викликає той факт, що три з цих суден перебували під санкціями Великої Британії та ЄС. Один із танкерів, Chongchon, взагалі не заходив у порт, а отримав близько 26 тисяч тонн пального шляхом перевалки з судна Celeste I на якірній стоянці поблизу порту Йосу, перш ніж вирушити до Владивостока, хоча задекларованим пунктом призначення був Сінгапур. Це ускладнювало відстеження та дозволяло приховати походження вантажу.

Найбільший обсяг пального перевіз підсанкційний танкер Layla – близько 57 тисяч тонн за два рейси з порту Ульсан до Владивостока. Під час першого рейсу судно чесно повідомило про кінцеву точку, але під час другого заявило японську Ніїґату. Інший танкер, Astoria, завантажив в Ульсані майже 11 тисяч тонн пального, вказавши Японію як пункт призначення, але потім змінив курс на Владивосток.

Ці постачання збіглися з періодом, коли російські нафтопереробні заводи зазнали значних пошкоджень від українських ударів безпілотниками. За даними Міжнародного енергетичного агентства, у червні обсяги переробки на російських НПЗ впали до найнижчого рівня за понад 20 років, а виробництво дизельного пального скоротилося майже на 30% порівняно з попереднім роком.

У серпні Росія імпортувала морем 368 тисяч тонн нафтопродуктів, що більш ніж у сім разів перевищило липневі показники та стало найвищим місячним показником від початку повномасштабної війни. На Південну Корею припало близько 112 тисяч тонн, або 31% цього обсягу, що зробило її одним з основних джерел імпорту пального для Москви, поступившись лише Індії. Серед покупців були російські державні гіганти «Роснєфть» та ННК, які також перебувають під санкціями.

Сьогодні ця торгівля не порушує внутрішнього законодавства Південної Кореї, чиї експортні обмеження зосереджені на промисловому обладнанні, електроніці та транспортних засобах. Проте ситуація створює ризик для репутації Сеула як партнера України та може перетворити країну на слабку ланку в міжнародних зусиллях з тиску на Росію.

Ці події відбуваються на тлі публічної підтримки України з боку Південної Кореї. Зокрема, у липні президент Лі Чже Мьон пообіцяв виділити 100 мільйонів доларів на відновлення України. Водночас Сеул надавав гуманітарну допомогу та нелетальне військове спорядження, таке як шоломи, бронежилети й машини для розмінування, а у 2023 році пообіцяв 2,3 мільярда доларів підтримки, переважно у вигляді кредитів.

Проте Південна Корея відмовляється постачати Україні летальне озброєння, прагнучи зберегти можливість для відносин з Москвою, відповідно до своєї практики не надавати зброю країнам, що перебувають у стані війни. Це балансування між підтримкою Києва та бажанням покращити відносини з Росією викликає занепокоєння серед західних партнерів, які побоюються, що така політика може підірвати ефективність санкційного режиму. Дипломатичне напруження посилилося також через суперечку щодо висвітлення передачі двох північнокорейських військовополонених.

Ісаак Леві, аналітик фінського аналітичного центру Centre for Research on Energy and Clean Air (CREA), заявив: «Шокує те, що танкери, які перебувають під санкціями ЄС, завантажували пальне в південнокорейських портах і перевозили його до Росії. Це підриває санкційний режим і підтримку України з боку Південної Кореї».

Таким чином, перед Південною Кореєю стоїть важливий вибір: продовжувати балансувати між підтримкою України та економічними інтересами з Росією, ризикуючи своєю репутацією, або посилити контроль над дотриманням санкцій, щоб не стати «слабкою ланкою» у міжнародних зусиллях проти агресії.