Поліг під час запеклого бою на Харківщині. Згадаймо Олександра Войналовича

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олександра Войналовича.

Солдат Олександр Войналович, псевдо Граніт, поліг 12 жовтня 2023 року під час запеклого бою біля села Іванівка Харківської області. Йому було 36 років. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на платформу пам'яті «Меморіал».

Олександр Войналович народився 3 серпня 1987 року в селищі Нова Борова на Житомирщині. У дитинстві любив грати у футбол і збирати гриби. Ріс допитливим і жвавим. Після закінчення місцевої школи №1 опанував професію плиточника-облицювальника, маляра-штукатура в Головинському вищому професійному училищі. Працював на будівництві в Києві, а також на гранітному заводі на Житомирщині. 

14 лютого 2023 року Олександра призвали до лав Збройних сил України. Він служив на посаді стрільця-санітара в 32-й окремій механізованій Сталевій бригаді. 

«Ми з Сашком здружилися з перших днів, як потрапили у 403-й окремий стрілецький батальйон. Жили в одному кубрику. Якщо рідні передавали гостинці, то в їдальню ми вже не йшли – вечеряли домашнім. У нас була своя маленька група земляків, трималися один одного. Після перших бойових виходів хтось не витримував і йшов у СЗЧ. А Саня казав: «Який сенс тікати? Навіщо тоді було призиватися? Вдома родина. Треба комусь і тут бути, воювати. Бо завтра окупанти прийдуть до мене додому – і що я робитиму?». Що б не трапилося, які б обстріли не були, він ніколи не кіпішував: «Все нормально, пацани, все буде добре», – розповів побратим Віктор. 

Олександр Войналович служив на посаді стрільця-санітара в 32-й окремій механізованій Сталевій бригаді

фото: платформа пам'яті «Меморіал»

Про останній бій Олександра розповів заступник командира роти, старший лейтенант Іван:

«Почався потужний обстріл, працював танк. Сашко схопився за кулемет, а я набивав йому стрічку. Ми стояли плече до плеча. Танк «розбирав» нашу позицію, готуючи шлях для своєї піхоти. Сашко розумів це і не давав окупантам підійти, поливаючи їх вогнем. Я досі не можу збагнути, як так сталося... Спалах. Я прийшов до тями за пару метрів від бійниці. Сашко лежав поруч. Він уже не дихав. Своєю мужністю він дав нам шанс – ми продовжили вогонь з його кулемета, і ворог відкотився. 

Граніт героїчно тримався до останнього. Поруч із ним ти справді почувався як за кам’яною стіною. Зброя у нього завжди була чиста, ідеально налаштована. Він завжди перепитував у хлопців, як вони, підбадьорював... Він загинув як справжній воїн».

Поховали Олександра у рідному селищі Нова Борова.

У нього залишилися дружина Світлана, донька Анна та син Сергій.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.