20 років на діалізі та нирка у формі сердечка: як дивовижний випадок подарував українкам другий шанс на життя

Вона любить фотографувати і вже майже двадцять років знає, наскільки цінним може бути кожен день. Бо отримала донорську ниркуще у 2007-му, а сьогодні Олена Швед і сама допомагає рятувати життя. А Наталія Тимошенко чекала на трансплантацію два десятиліття — і тепер, у 35 років, здійснює свою давню мрію.

До Всесвітнього дня донорства та трансплантації органів — дві історії про другий шанс, силу людського організму та донорство, яке може подарувати комусь майбутнє, у сюжеті спеціальної кореспондентки ТСН Валерії Ковалінської.

Історія Олени Швед: від пацієнтки з діалізом до судинної хірургині

Раніше життя Олени повністю залежало від діалізу. Виснажливі процедури вона проходила тричі на тиждень, але продовжувала працювати й виховувати дитину. Рідні не могли стати донорами, тож Олена чекала на посмертну трансплантацію. І одного дня пролунав дзвінок із Запоріжжя: знайшлася нирка!

Киянка Олена Швед: «Це було дуже хвилююче, я дуже чекала, я переживала, що цього не станеться, тому що мало операцій таких робили в той час. А для мене це було питання життя. Моєму сину тоді було 7 років тільки. Я дуже переживала, як він виросте, щоб я могла побути хоть трошки його мамою».

Після виклику орган мав підійти за результатами аналізів. І 31-річній Олені пощастило — сумісність підтвердили одразу.

Киянка Олена Швед: «Я знаю тільки, що це була жінка, дівчина мого ж року народження. Вона загинула внаслідок ДТП. Я до кінця життя буду жити з вдячністю і жити за цю людину. Тобто я для себе прийняла рішення жити за двох. Я завжди з великою шаною згадую людей, які прийняли дуже непросте рішення, які мали от мужність дати згоду на забір органів у свого родича, який помер. І мені здається, що це найвищий прояв людяності, який тільки можливо собі уявити».

Тепер, майже 20 років потому, Олена й сама рятує здоров’я та життя інших. Вона — судинна хірургиня та лікарка ультразвукової діагностики. Добре пам’ятає, як це — опинитися по інший бік лікарняного ліжка. Тому, коли підтримує пацієнтів, говорить із ними не лише як медик, а й як людина, що пройшла важке випробування.

Киянка Олена Швед: «Лікар може дуже сильно демотивувати. Він може сильно травмувати. Я прекрасно знаю погляд лікаря, який дивиться на тебе як на людину, яка приречена. А є лікар, який може підтримати. Не дивлячись на весь цей складний стан, не дивлячись на всі проблеми, лікар може дати тобі додаткову опору».

У вільний час Олена захоплюється фотографією. Її серія про хірургію та вигорання медиків отримала міжнародне визнання: роботи брали участь у фотоконкурсах у Парижі та Токіо. Один із кадрів «На тоненькій ниточці» зроблений просто під час операції.

Киянка Олена Швед: «Це репортажне фото, яке зроблено як мить, момент, коли хірург зав’язує вузол хірургічний і ніби тримає на цій ниточці все: і надію, і життя, і здоров’я людини».

Історія Наталії Тимошенко: 20 років на діалізі та шлях до медичного вишу

Друга героїня — Наталія Тимошенко. На трансплантацію нирки вона чекала двадцять років. Коли їй було дванадцять — нирки раптово відмовили.

Наталія Тимошенко: «Це було дуже різко. Ми тоді приїхали з Криму, і у мене пішли по обличчю такі плями червоні. Потім ще через місяць чи через два тижні в мене висип по шкірі пішов… взяли біохімію».

Того ж дня дівчинку терміново під’єднали до діалізу.

Наталія Тимошенко: «У 2003 я потрапила, і в 2023 мене викликали на трансплантацію. Діаліз я робила тричі на тиждень: вівторок, четвер і субота. І всі 20 років у ці дні ходила, не змінювала».

Попри хворобу, після школи Наталія здобула освіту психологині. А 3 роки тому вступила до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Це була одна з її мрій, яка здійснилася майже одночасно з головною.

Наталія Тимошенко: «Я лежала на діалізі. Мені подзвонили, сказали: „Є нирка“. Я ще тоді дуже злякалася, але подружка мене відбадьорила, і я поїхала. Я відключилася раніше на годину і поїхала».

Трансплантацію зробили в Інституті Шалімова. Про донора Наталя знає небагато: це був 65-річний чоловік.

Наталія Тимошенко: «Нирка мені дісталася незвичайна — вона поєднана у вигляді сердечка. Подвійна».

Після операції відновлення було непростим, а навчання допомогло повернутися до звичного життя.

Наталія Тимошенко: «Ну я можу сказати тільки, що не треба боятися. Бо я насправді чому стала тільки у 22-му — хоча почалося це все раніше і там були зі мною люди, які ставали раніше, — я дуже боялася. Я боялася, що я не зможу в соціумі спілкуватися. Як бачите, я вже на 4-му курсі, і я вчилася очно».

Наталія мріє стати лікаркою-нефрологинею, допомагати дітям із хворобами нирок і пише книжку про власний досвід життя на діалізі.

Наталія Тимошенко: «Люди дорослі, вони коли потрапляють на діаліз, вони пригнічені, бо в них змінюється різко життя. Я ж з дитинства… Це по-різному, якщо ти дорослий і в дитинстві сприймаєш це все. І мені хотілося теж надихнути, що це не проблема — тобто все, можна жити й далі. А коли я вже пішла на навчання, то книга в мене вже трохи змінилася».

Як працює система трансплантації в Україні

Історії Олени й Наталії — про різні шляхи до одного шансу. Та кожна посмертна трансплантація починається з рішення, яке хтось має ухвалити в найтяжчий момент — рішення подарувати шанс на життя іншій людині.

Генеральний директор Українського центру трансплант-координації Дмитро Коваль: «Я завжди прошу людей у родинному колі обговорити свою позицію. Не має великого значення — згодний чи не згодний. Важливо обговорити, щоб у разі трагедії тягар прийняття рішення не лягав на плечі родичів одноосібно».

В Україні заяву про посмертне донорство можна подати в будь-якій лікарні або в Українському центрі трансплант-координації. Дані вносять до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації. Наразі таких заяв лише близько двох тисяч. У 2022 році планувалося, що заяву щодо посмертного донорства можна буде подати через застосунок «Дія», однак через війну ця функція досі недоступна.

Від початку 2021 року, відколи почали вести статистику, в Україні виконали близько трьох тисяч трансплантацій. Нині йдеться майже про сімсот операцій на рік. За дев’ять місяців цього року пересадили 473 органи, з них 44 — дітям.

Генеральний директор Українського центру трансплант-координації Дмитро Коваль: «Ми сподіваємося, що найближчим часом цей показник буде тільки збільшуватися. Якщо ми говоримо про складнощі — дійсно, ми їх маємо: це труднощі з забезпеченням логістики, транспортування. Постійні тривоги призводять до того, що ми, наприклад, не можемо прямо сьогодні підняти гелікоптер. Проте МОЗ спільно з ДСНС розробили проєкт постанови Кабміну, який зараз на розгляді в уряду, про відновлення аеромедичної евакуації. І саме завдяки цьому проєкту ми зможемо транспортувати органи для пацієнтів, які потребують цього органу тут і зараз».

А тим, хто боїться через історії про «чорних трансплантологів», що така письмова згода на донорство може зробити їх мішенню для недобросовісних медиків, у Центрі трансплант-координації пояснюють: дані про згоду залишаються захищеними до констатації смерті мозку. І лише після цього за допомогою спеціальних дорогих лабораторних досліджень можна визначити, кому підійдуть органи конкретної людини.

Генеральний директор Українського центру трансплант-координації Дмитро Коваль: «Для цього і побудовані міжрегіональні лабораторії гістотипування та імуногенетики. І після того, як констатується смерть мозку, лише після того, як є заява про готовність пожертвувати анатомічні матеріали, біологічний зразок (зразок крові) відправляється до такої лабораторії. Там визначається, кому з реципієнтів (тобто тих людей, які очікують на трансплантацію) можуть підійти органи від конкретно цього донора. Навпаки це не працює, і це убезпечує тих, хто надасть прижиттєву заяву».

Для Олени пересаджена нирка — це майже двадцять років повноцінного життя. Для Наталії — можливість нарешті вчитися, будувати плани й обирати майбутню професію без обмежень.

▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням: НОВИНИ НА ТСН ОНЛАЙН | 20:00 16 жовтня | МАРАФОН «ЄДИНІ НОВИНИ» НАЖИВО