«Крашанка 2.0. Квантовий парадокс»: хотіли як у Голлівуді, а вийшло як завжди

Отже, це історія про багатолюдну і сварливу родину Забіяк. У «Крашанці»-2024 вони збиралися вперше після багаторічної перерви, аби відсвяткувати Великдень, і виявляли, що голова родини, сивочолий дивак-винахідник, відставний залізничник Іван Андрійович (Станіслав Боклан) будує балістичну ракету, щоб ударити по Москві та завершити війну.

Комедія «Крашанка» — жорстокий привіт москалям

Цього разу Забіяки сідають за святковий стіл з іншого приводу. Анна (Дар’я Легейда), молодша донька Івана Андрійовича, хоче запропонувати нарешті одружитися своєму хлопцю Віталієві (Артур Логай). У старшої доньки Ольги (Олеся Жураківська) свої проблеми: мала бізнес, одначе її бухгалтер украв гроші, натомість підозру висунули їй. Тепер Ольга під домашнім арештом і носить браслет, а зі своєю дочкою та чоловіком може спілкуватися тільки по відеозвʼязку. Син Ярослав (Володимир Гладкий), військовослужбовець, ушпиталений після поранення, та щодня тікає, аби виконати нездійснені бажання загиблого побратима: кинути курити, скуштувати устриць, навчитися танцювати сальсу, вийти на боксерський ринг. Через це і не відповідає на дзвінки рідних (?).

Усі вони ще не знають, що герой Боклана вже втілює новий мегапроєкт — МКЗ, Машину Квантової Заплутаності, яка має перенести його в минуле, щоб змінити хід історії на користь України. В авантюру Іван Андрійович втягує свого онука Мишка (Михайло Пулянський) — сина Анни. Перше випробування МКЗ не вдається, та ще й родина переживає за Ярослава, тому дід додумується вбити двох зайців одним пострілом: ставить машину у древній, ще радянської епохи мікроавтобус, сам сідає за кермо, родину розміщує в салоні та рушає в дорогу — провідати сина, а насправді зарядити МКЗ у русі й таки стрибнути в минуле. Усі ці «стрибки» перетворюються на незграбні пригоди, сімейство весь час свариться з дідом і одне з одним, проговорюють старі образи, вляпуються у дурні або у зворушливі ситуації.

Фільмувати комедії в часи війни — особливий виклик і непросте завдання. Трудно, але можливо. Якщо дотепно виписані діалоги, якщо сценарій повен захопливих поворотів, якщо актори відпрацьовують відповідно. На превеликий жаль, цього в «Крашанці 2.0» немає. Здається, режисер старанно наслідував голлівудські комедійні стандарти, намагаючись пересадити їх на наш ґрунт навіть у найменших дрібницях. Та воно так не робе. Ну, схожі Іван Андрійович і Мишко на пару героїв із «Назад у майбутнє» — та все ж і близько не мають потрібної вибухової ексцентричності. І то не провина Боклана й Пулянського. Назагал, кастинг у фільмі якісний, не останні виконавці й виконавиці. Поставлені перед ними завдання — ось проблема. Коли режисерові бракує чіткого бачення, то актор починає рятувати роль за допомогою штампів. І тих-таки штампів не бракує в сценарії. Саме тому те, що мало би виглядати кумедним, таким не є.

Великодній запуск ракети по Кремлю. «Крашанка» — комерційна комедія з людським обличчям

І ось що цікаво: там, де Дудар не силкується насмішити, виходить добре. Ярослав, який танцює всю ніч сальсу зі вчителькою танців; Оля, що сповідається на автобусній зупинці випадковій школярці про травми свого дитинства, заподіяні байдужим батьком; Віталій, котрий вчить Мишка плавати, попутно наставляючи щодо тонкощів стосунків між чоловіками й жінками, — коли режисер забуває, що йому треба зробити точно таку комедію, як в Америці (з домішками актуального пафосу), в нього раптом прокльовується непогана сімейна драма. От би усі півтори години так.

Але то було б геть інакше кіно.

Цей матеріал був підготовлений за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансований Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).