Трагічна звістка: колишній футболіст збірної України загинув на війні

Надвечір 30 січня 2025 року Роман Максимюк, перебуваючи на позиції на Покровському напрямку, востаннє зателефонував своїй дружині Вірі. Він попередив, що найближчим часом зв'язку з ним не буде. Після цього дзвінка настала довга і болісна тиша, що перетворила родину та близьких на вічних заручників невідомості.

Роман Максимюк був не просто футболістом. До повномасштабного вторгнення він жив у Луцьку, працював вантажником, але водночас залишався частиною великої футбольної родини. З перших днів повномасштабної війни, усвідомлюючи загрозу, він активно долучався до благодійних ветеранських футбольних турнірів, де збирали кошти на автомобілі для українських військових.

Восени 2022 року Роман прийняв рішення вступити до лав Сил оборони України. Він став бійцем 25-ї Січеславської повітрянодесантної бригади ДШВ ЗСУ, служив у мобільній вогневій групі, яка займалася знищенням російських повітряних цілей. Спочатку захищав Луцьк від повітряних атак, потім його підрозділ перевели на Харківський напрямок.

Понад рік Романа вважали зниклим безвісти. Його дружина Віра активно контактувала з підрозділом, який відповідав за зв'язки з родинами військових. Донька Даша здала зразки для ДНК-експертизи, сподіваючись пролити світло на долю батька. Навіть футбольна збірна України під час товариського матчу з Канадою виходила на поле з футболкою Максимюка, демонструючи підтримку та надію.

Лише нещодавно родина отримала результати досліджень, які підтвердили найгірші побоювання: Роман Максимюк загинув. Це стало крахом річних сподівань і болісним усвідомленням непоправної втрати. Він був чоловіком, татом, сином, другом — людиною, яку любили і чекали.

Його футбольна кар'єра була яскравою: дебют у Вищій лізі України відбувся 25 липня 1995 року в матчі між «Прикарпаттям» і «Таврією». Роман виступав за київське «Динамо», «Дніпро», «Волинь» та «Чорноморець». Він п'ять разів виходив на поле у складі національної збірної України, дебютувавши 19 серпня 1998 року в поєдинку проти збірної Грузії.

Трагедія Романа Максимюка – це ще одна болісна сторінка у великій книзі втрат, які несе український спорт під час повномасштабної війни. Кожен такий випадок не лише вшановує пам'ять полеглих, але й підкреслює ціну, яку Україна платить за свою свободу, коли навіть колишні спортсмени стають на захист країни.

Приклад Романа Максимюка, який долучився до Сил оборони, допомагав військовим через благодійні турніри, а згодом сам став на захист України, демонструє глибокий патріотизм та відданість своїй Батьківщині.

«Чуда не стало... Рік надії, очікування, молитв і віри... Рік, упродовж якого ми жили між небом та землею, хапалися за найменшу надію та вірили, що Рома повернеться додому», — написала дружина Романа Віра Максимюк на своїй сторінці у фейсбуці, повідомляючи трагічну звістку.

«Прошу пам'ятати мого Рому. Він був не просто зниклим безвісти. Він був чоловіком, татом, сином, другом. Людиною, яку любили й чекали».

Пам'ять про Романа Максимюка, як і про тисячі інших Героїв, що віддали своє життя за Україну, назавжди залишиться в серцях українців. Його історія — це нагадування про те, що свобода має найвищу ціну, і ця ціна вимірюється життями наших найкращих синів та доньок.