Каналізація при блекауті: куди скидатимуть нечистоти

Після масованих обстрілів енергетичної інфраструктури в передмістях і окремих районах Києва фіксували тимчасові зупинки водовідведення. Рік тому за відключень світла каналізація працювала переважно стабільно, тож ситуація, що склалася зараз, — тривожний сигнал для всього міста.

Редакція видання «ПНК» (Незалежний Київ) проаналізувала систему водовідведення столиці та поговорила з Дмитром Новицьким, президентом асоціації «Укрводоканалекологія» і колишнім керівником «Київводоканалу». Саме він пояснив, чому каналізація зупиняється при блекаутах і що робитиме місто, якщо перебої зі світлом посиляться.

Чому каналізація Києва залежить від струму

Каналізаційна система Києва — централізований і технологічно складний комплекс. Стічні води з будинків спершу йдуть у підземні міські колектори, але через рельєф міста система працює не лише самопливом. Десятки каналізаційних насосних станцій перекачують нечистоти в Головний міський колектор, далі стоки через дюкерні трубопроводи під Дніпром транспортують на лівий берег — до Бортницької станції аерації, де й відбувається повний цикл очищення.

Головна залежність від електрики криється саме в насосних станціях і Бортницькій станції аерації. Як пояснює Новицький, ця станція дуже енергоємна: «Тут і насосні установки, і повітродувки. Тобто вона критично залежить від наявності електроенергії».

Звідки беруться збої

Тимчасове припинення приймання стоків в окремих районах, за словами фахівця, могло статися через заходи збереження цілісності інфраструктури. «Київводоканал» міг обмежити надходження стоків через раптовий дефіцит електроенергії, спричинений обстрілами.

Окрім прямих наслідків атак, галузь добиває хронічний фінансовий дефіцит. Тарифи для побутових споживачів не коригували з 2022 року, тож водоканали працюють у збиток: середнє покриття операційних витрат — близько 70%. Тобто 30% недофінансовані — це ремонт і заміна обладнання, які з роками лише погіршують стан основних засобів.

Додає проблем і кадрова криза. Зниження рівня бронювання працівників критичної інфраструктури з 75% до 60% зменшує оперативність підприємств: у разі нової аварії місто може зіткнутися з браком зварювальників, сантехніків та інженерів.

Чому дизель-генератор не врятує

Усунути збої водовідведення в межах наявних інженерних рішень складно. Великі каналізаційні насосні станції неможливо забезпечити звичайними дизель-генераторами: один насос має близько 1,4 МВт потужності, а під час запуску йому потрібен пусковий струм, у п'ять разів більший за номінальний.

«Щоб запустити насос, потрібен струм у п'ять і більше МВт. Звичайний дизель-генератор цього не дасть. Потрібні газопоршневі або газотурбінні установки», — наголошує Новицький. Сама Бортницька станція аерації потребує комплексу з кількох потужних газотурбінних чи газопоршневих установок, а їхнє впровадження вимагає часу і складних інженерних рішень.

Крайній сценарій: нечистоти у Дніпро

За повного знеструмлення у міста лишається крайнє регуляторне рішення, розроблене ще в епоху холодної війни, — тимчасове скидання нечистот у Дніпро без очищення. «У крайньому разі проєктами передбачено тимчасове скидання в межі Дніпра. Це тимчасовий маневр, щоб знизити навантаження на систему», — каже фахівець, додаючи, що громади нижче за течією попереджатимуть заздалегідь.

Заступник генерального директора «Київводоканалу» Сергій Горкуценко уточнює: місто планує пріоритезувати водовідведення над водопостачанням. Зупинка каналізації може спричинити епідеміологічну катастрофу, тому іноді Київ свідомо обмежуватиме подачу питної води, щоб уникнути гірших наслідків.

Що робити киянам уже зараз

Мінімізувати наслідки блекаутів можна лише системно, на кількох рівнях. Держава має створити механізми фінансування, місто — розвивати децентралізовані джерела водопостачання й готувати автономні бюветні комплекси, промарковані автоцистерни та ємності для підвозу води до лікарень, шкіл і укриттів.

Найважливіша ланка — самопідготовка кожного домогосподарства. Людині на добу потрібно 5 літрів питної води і 12–15 літрів для санітарних потреб. Досвід Миколаєва показав, що під час тривалих аварій населення можна забезпечити підвізною питною водою, а в мережу подавати технічну для санітарних потреб і пожежогасіння.

«Кожна сім'я має мати запас питної і технічної води на три доби. Це забезпечує мінімальний об'єм на час розгортання альтернативного водопостачання», — підсумовує Новицький. Такий індивідуальний резерв дає міським службам критично важливий час для ліквідації аварій і запобігання санітарній катастрофі.