Європа готується до переговорів з Путіним: Київ змінює тон щодо Трампа

Останнім часом у європейських столицях все чіткіше окреслюється переконання, що контакти з Кремлем не можуть залишатися винятково прерогативою Вашингтона. Відкриття каналів спілкування з російською стороною та ймовірність зустрічі європейських лідерів із Володимиром Путіним свідчать про те, що спроби домовлятися з Трампом шляхом лестощів та переконань виявилися малорезультативними. Політику США, на думку європейців, дедалі більше визначає прагнення укладати ділові угоди з Росією, а не послідовне бачення безпеки.

Паралельно з цими процесами помітно змінилася й поведінка українського президента. Володимир Зеленський почав значно різкіше висловлюватися щодо Трампа, відкрито говорячи про обмеження супутникових послуг з боку США та припускаючи, що американського лідера приваблюють автократи. Київ також відкинув вимогу Вашингтона припинити удари по російській енергетичній інфраструктурі. Ця зміна тону, ймовірно, обумовлена не лише розчаруванням, а й політичним розрахунком.

Ослаблення позицій Трампа в опитуваннях та загроза поразки республіканців на проміжних виборах могли стати факторами, що спонукали Зеленського до прямого звернення до американського суспільства, оминаючи президента та його оточення. Навіть деякі кандидати від Республіканської партії під час передвиборчої кампанії поставили під сумнів намір Трампа купувати російське дизельне пальне, а опитування свідчать, що американці не поділяють його захоплення Путіним.

У цій ситуації Європа, ймовірно, розглядає два варіанти, які могли б бути представлені Путіну під час прямої розмови. Перший передбачає замороження війни вздовж нинішньої лінії контролю в обмін на гарантію невступу України до НАТО. Другий — передачу Росії решти Донбасу з подальшим приєднанням України до Альянсу. Хоча будь-який з цих варіантів частина українців сприйняла б як зраду, сильне прагнення суспільства до миру могло б допомогти Зеленському переконати громадян підтримати одну з пропозицій.

Однак готовність Путіна погодитися на будь-яку з європейських пропозицій залишається під питанням, оскільки російський лідер сам просуває ідею тристороннього саміту за участі Росії, США та Китаю. Така зустріч відповідала б претензіям Москви на статус великої держави, водночас Україна та її головні союзники залишилися б поза переговорами. Можливі пропозиції європейців можуть додатково посилити настороженість Кремля.

Підтримка Києва та санкції проти Москви залишаються основою політики європейських столиць. Обидва напрями вважаються необхідними, особливо в умовах зменшення американської допомоги. Після припинення фінансової допомоги США саме європейські кошти підтримують Україну. Водночас зростає усвідомлення потреби самостійно брати участь у мирних зусиллях.

Паралельно Європа прагне зменшити залежність від американських технологій, які є критично важливими для оборони, зокрема супутникових можливостей Starshield і Starlink. Фінські компанії Nokia та Iceye цього місяця оголосили про партнерство для створення мереж супутникового зв'язку військового та цивільного призначення. Проте перші запуски очікуються лише у 2028 році, що не вирішує нагальних проблем України. Наразі Київ залишається дуже залежним від американських супутникових можливостей як для захисту від атак, так і для отримання інформації, необхідної для наступальних операцій.

Міжнародний оглядач Гідеон Рахман у Financial Times зазначає, що нинішня напруженість між Києвом і Вашингтоном нагадує кризу 2025 року, коли суперечка Зеленського та Трампа в Білому домі посилила побоювання щодо зміни американської позиції стосовно Росії. Зустріч Трампа з Путіним на Алясці лише поглибила ці сумніви. Рахман припускає, що така риторика українського президента може бути не лише проявом роздратування, а й спробою звернутися безпосередньо до американського суспільства, оминаючи Трампа та його оточення.

Європейські столиці, усвідомлюючи зміни в динаміці глобальних відносин, демонструють готовність до самостійних кроків у пошуку шляхів до миру. Цей новий курс, попри всі ризики, відображає зростаюче прагнення Європи до активної ролі у врегулюванні конфліктів, що матиме довгострокові наслідки для світової дипломатії.