Винищувачі без пілотів: як в усьому світі створюють нову бойову авіацію

Наприкінці 2002 року іракський винищувач МіГ-25 атакував американський розвідувальний безпілотник MQ-1 Predator. Щоб урятувати машину, оператор дрона запустив Stinger – зенітну ракету, якою зазвичай стріляють із переносного комплексу та використовують на вертольотах для самооборони. Проте винищувач теж випустив ракету, і Predator був збитий.

Ракета не усунула головної слабкості Predator: розвідувальному апарату бракувало швидкості, можливостей та маневреності для протистояння винищувачу. Загалом MQ-1 Predator і його наступник MQ-9 Reaper найкраще підходили для війни проти противника без сучасної авіації та протиповітряної оборони. А для протистояння більш технічно розвиненому ворогу потрібні інші машини.

Сьогодні їх розробляють як напарників пілотованої авіації, щоб розподілити роботу та ризик між кількома літаками. Одним планують доручати пошук цілей, іншим – застосування ракет або створення перешкод ворожим радарам. Людина визначатиме завдання, а автоматика братиме на себе політ і частину бойових дій.

"Оборонка" розповідає, хто створює такі безпілотні літаки, що вже замовляють військові та чому відсутність кабіни ще не гарантує дешевизни або готовності платформи воювати самостійно.

Від оператора до автономної команди безпілотників. Як виникла ідея безпілотного напарника

У США цей підхід розвивають у програмі Collaborative Combat Aircraft або CCA – "бойові літаки для спільних дій". Їх також називають "безпілотними веденими", хоча вони не мусять постійно летіти поруч із винищувачем: пошук цілей чи атака можуть вимагати розосередження групи.

Якщо пілот безперервно поправлятиме курс кожного дрона, напарники лише додадуть йому роботи. Тому апаратам потрібна автономність – здатність виконувати завдання без команди на кожен маневр. Людина задає район пошуку та обмеження, а апарат сам виконує завдання в цих межах.

Сама ідея з'явилася задовго до програми CCA. У 2005 році два експериментальні безпілотники Boeing X-45A розіграли спільну бойову місію. Після появи умовного ворожого радара вони самотужки визначили, кому краще атакувати, зважаючи на розташування, запас пального та зброю. Оператор на землі схвалював їхні рішення.

Вже у 2023-2024 роках американська Агенція передових оборонних досліджень DARPA випробувала штучний інтелект на X-62A Vista – переобладнаному винищувачі F-16. Він виконував навчальні повітряні бої з літаком під керуванням людини. Втім під час випробувань у кабіні X-62A про всяк випадок залишалися льотчики, готові втрутитися в роботу алгоритмів.

Мета таких розробок – більше засобів розвідки та ракет у повітрі без суттєвого збільшення кількості пілотів. Безпілотні напарники стали частиною концепцій винищувачів шостого покоління, про які вже писала "Оборонка". Однак використовувати їх планують і з літаками, які вже служать.

Американська конкуренція. Від прототипів до перших замовлень

У США випробування вже тривають паралельно з підготовкою виробництва. У червні 2026 року Повітряні сили уклали контракти на розробку та виробництво перших CCA з двома компаніями, відібраними у 2024-му. У вересні їхнім машинам присвоїли назви YFQ-42 Vengeance від General Atomics та YFQ-44 Fury від оборонної технологічної компанії Anduril.

General Atomics створює Vengeance як частину сімейства різних безпілотників. Розвідувальний безпілотник XQ-67A і бойовий FQ-42 використовують спільну базову конструкцію.

Варто відмітити, що загалом в цій програмі саме програмне забезпечення та "мозок" безпілотників розробляють окремо від самого літака. Так, наприклад, вже у лютому 2026 року дослідний апарат Vengeance понад чотири години виконував місію із автономною системою Sidekick від виробника авіаційного обладнання Collins Aerospace, приймаючи команди від оператора на землі.

Такий поділ має дати військовим можливість обирати програму керування незалежно від виробника літака. Для цього Повітряні сили США відібрали шість постачальників програмного забезпечення і запроваджують спільні стандарти, щоб систему на кшталт Sidekick можна було замінити іншою без заміни самого апарата.

Інший фіналіст, Anduril, робить акцент на виробництві Fury. Для спрощення постачання та нарощування випуску компанія використовує готові комерційні компоненти, зокрема реактивний двигун.

У липні 2026 року перший Fury зібрали на заводі Arsenal-1 в Огайо. Проте у вересні керівники Anduril пояснювали, що робота за виробничим контрактом залежить від оборонного бюджету на 2027 фінансовий рік. Завод тоді вже випускав дослідні машини, але фінансування замовлення ще чекали.

За наступні замовлення змагаються й інші великі американські виробники. На початку жовтня Northrop Grumman повідомила про перший політ безпілотника Talon Blue: він самостійно виконав зліт, маневри та посадку.

Lockheed Martin пропонує безпілотник Vectis як партнера для свого винищувача F-35 та майбутніх пілотованих літаків. У вересні 2026 року компанія оголосила про плани виготовити ще чотири дослідні апарати, а перший політ Vectis очікують до кінця 2027-го.

Власного напарника для винищувачів замовила й морська піхота США. Для неї Northrop Grumman розробляє систему на основі реактивного безпілотника Valkyrie компанії Kratos, додаючи власні датчики та програмне забезпечення.

Військово-морські сили США вирішують інше завдання – звільнити винищувачі від роботи заправників. Зараз частина палубних F/A-18 Super Hornet заправляє інші літаки в повітрі. Цю роботу мають перебрати безпілотні MQ-25A Stingray, щоб більше винищувачів могли виконувати бойові завдання. У вересні 2026-го флот замовив у Boeing перші три серійні машини з початком поставок у 2029 році.

Австралійський Ghost Bat. Від вдалого пуску до військового замовлення

Австралія розвиває ідею безпілотного напарника разом із місцевим підрозділом Boeing. Їхній MQ-28 Ghost Bat має посилювати наявну авіацію та змінювати роль залежно від завдання. Для цього його зробили зі змінною носовою секцією, у яку встановлюють потрібне обладнання. Наприклад, у 2026 році Boeing показала встановлення системи компанії Leonardo, що шукає цілі за тепловим випромінюванням.

Здатність Ghost Bat бути озброєним напарником перевірили у грудні 2025 року. Він діяв разом із винищувачем F/A-18F та E-7A Wedgetail – літаком дальнього радіолокаційного виявлення та управління, фактично літаючим "командним пунктом" та "мобільною диспетчерською вежею". За дозволом оператора на борту E-7A безпілотник знищив реактивний дрон-мішень ракетою класу "повітря-повітря" AIM-120 AMRAAM, продемонструвавши розподіл роботи між літаками.

Після цих випробувань Австралія оголосила про контракти на шість додаткових машин версії Block 2 та дослідний апарат наступної версії – Block 3. Замовлення підтримує і місцеву промисловість: Ghost Bat став першим бойовим літаком, спроєктованим і виготовленим у країні за понад пів століття.

Європа: як отримати нову авіацію і зберегти незалежність

У Європі за вибором обладнання стоїть питання незалежності: хто зможе оновлювати літак, оснащувати його власною зброєю й обслуговувати. Одні країни розробляють свій апарат, інші готові придбати іноземний із власними системами.

Французька Dassault спирається на досвід nEUROn – досить схожого за нинішньою концепцією європейського експериментального безпілотника, який злетів вперше ще у 2012-му. На цій основі компанія розробляє бойового напарника для свого винищувача Rafale. Спільну роботу з модернізованою версією Rafale F5 планують вже після 2030 року. Це має зберегти французький контроль над розвитком бойової авіації. Керівник Dassault Ерік Трапп'є наполягає на принципі ITAR-free для майбутніх європейських бойових літаків: уникати компонентів, підконтрольних американським правилам експорту зброї, щоб їхній продаж не залежав від дозволу Вашингтона.

Німецька оборонна технологічна компанія Helsing натомість рухається від програм до власного літака. Її Centaur – систему автономного виконання завдань – уже випробували на шведському винищувачі Gripen. Сам безпілотник CA-1 Europa розробляє та виготовляє авіабудівник Grob, який входить до групи Helsing.

У 2026 році Helsing представила два варіанти CA-1: ударний і для завдань з радіоелектронної боротьби та розвідки. Останній має заважати ворожим радарам радіоперешкодами, прикриваючи інші літаки. Конструкція, двигун та автономні системи будуть спільними, а обладнання для завдання – різним. Перший політ ударної версії очікують на початку 2027 року.

Цікаво і те, що Німеччині пропонують і вже створені іноземні дрони з європейським обладнанням. Airbus придбав у американської Kratos два Valkyrie та готує для них систему MARS, яка керуватиме завданнями дронів та їхньою взаємодією з іншими літаками. У жовтні 2026-го компанія повідомила про перший європейський політ цієї версії під назвою U740 Valkyrie. Саму MARS під час цього польоту ще не випробовували.

Інший варіант – австралійський Ghost Bat, який Boeing пропонує разом із німецьким оборонним концерном Rheinmetall. Німецька компанія має пристосувати дрон до місцевих систем керування й озброєння та забезпечити його обслуговування. Обидві команди розраховують підготувати свої апарати для Люфтваффе – Повітряних сил Німеччини – до 2029 року, але замовлення на закупівлю ще не оголошені.

Доповнити наявну авіацію прагне й британська BAE Systems. У липні 2026-го вона представила безпілотник Brontanax для спільної роботи з винищувачем Eurofighter Typhoon та подальшими винищувачами Королівських Повітряних сил. Завдання йому зможе задавати пілот Typhoon або командир місії на відстані. Перший політ планують у 2027 році. Уряд передбачив 300 млн фунтів на розвиток CCA у програмі Storm Fighter: це гроші на розробку, а не закупівлю готових Brontanax.

Нідерланди натомість долучилися до американської розробки: у квітні 2026 року вони оформили партнерство зі США щодо CCA, яке передбачає придбання дослідних апаратів. Так сумісність з американськими системами закладають ще під час розробки.

Китай: кілька шляхів до безпілотної авіації

У Китаї історія таких машин почалася задовго до нинішньої хвилі CCA: наскільки нам відомо, перший подібний прототип безпілотника GJ-11 злетів у 2013 році. Цей малопомітний для радарів дрон розробляли для розвідки й атак наземних цілей у зоні дії ППО. У 2025-му оборонне видання The War Zone виявило кілька таких апаратів на супутникових знімках авіабази Шигадзе в Тибеті. Це може свідчити про перехід від випробувального майданчика до перевірки в умовах військової частини.

Паралельно дочірня компанія державної аерокосмічної корпорації CASC представила проєкти FH-97 та FH-97A у 2021 і 2022 роках. Зовні вони нагадують Valkyrie та Ghost Bat і ближчі до вже знайомої ідеї веденого. Координувати групу, за припущенням The War Zone, міг би двомісний винищувач J-20S: другий член екіпажу працював би з дронами, поки пілот керує літаком.

Водночас на параді у 2025 році показали великий безпілотник, який спостерігачі умовно назвали Type B. За попередньою оцінкою, форма його повітрозабірників і сопла двигуна вказує на можливість польоту швидше за звук. Видання бачить у ньому безпілотний винищувач для самостійних бойових завдань. Отже китайські розробки охоплюють і помічників пілота, і складніші машини, хоча реальні можливості Type B ще невідомі.

Туреччина: власна зброя та перші кроки

Турецька Baykar підійшла до Kizilelma з досвідом створення гвинтових розвідувально-ударних дронів Bayraktar TB2 та важких Akıncı. У 2021 році вона розпочала власним коштом розробку реактивної машини, здатної також боротися з іншими літаками. Її прототип злетів наприкінці 2022-го. Kizilelma також проєктують для роботи з кораблів із короткою злітною палубою.

Здатність атакувати інші літаки Baykar перевірила у листопаді 2025 року. Радар MURAD від турецького виробника електроніки ASELSAN виявив реактивний дрон-мішень, а турецька ракета GÖKDOĞAN знищила його. Так компанія випробувала весь шлях від пошуку цілі до влучання.

У липні 2026-го Kizilelma вперше застосував керовані боєприпаси по наземних цілях із внутрішнього відсіку. Таке розміщення зброї зменшує помітність літака для радарів порівняно із зовнішніми підвісками. Baykar відпрацьовує обидві бойові ролі, але успішні пуски на полігоні ще не доводять здатності протистояти сучасному винищувачу.

До розробки Kizilelma долучилася й Україна. У 2021 році Baykar уклала з українським розробником авіадвигунів "Івченко-Прогрес" угоди щодо постачання АІ-322Ф та інтеграції АІ-25ТЛТ. Ці угоди підтверджують участь українських підприємств на початку програми, але не розкривають нинішні обсяги постачання.

Ціна й автономність. Чи вдасться зробити безпілотного напарника масовим

Станом на зараз, майже як і завжди, військові розраховують отримати більше бойових можливостей за менші гроші. Наприклад, Австралійський уряд називав метою для Ghost Bat десяту частину вартості пілотованого бойового літака. Втім це ще не підтверджена ціна готової машини.

Та ж сама відсутність кабіни дозволяє заощадити на системах для екіпажу, але двигун, радар, зброя та захищений зв'язок досі залишаються досить великою статтею витрат при розробці та виробництві подібних апаратів. До ціни літака додаються витрати на наземне обладнання, персонал, запчастини та заміну втрачених машин тощо.

Навіть доступний за ціною апарат має безпечно працювати поряд із людьми, тому важливо й те, хто дозволяє йому застосувати зброю. У липні 2026 року дослідний YFQ-44A Fury вперше запустив реальну ракету AIM-120 по змодельованій цілі. Відтоді Повітряні сили США наголосили: рішення про пуск залишається за людиною, а апарат сам виконує процедуру після дозволу.

Такий дозвіл потребує зв'язку з оператором. Якщо противник перерве його радіоперешкодами, безпілотник має діяти за наперед визначеними правилами. Також випробування повинні показати, як він розпізнаватиме своїх і чужих за неповних даних та чи справді полегшить роботу пілота.

Для України це і можливість долучитися до виробництва, зокрема двигунів, і перспектива посилити власну авіацію. Досвід застосування дронів допомагає розуміти проблеми зв'язку, ремонту та поповнення втрат, однак реактивні бойові літаки потребують значно більших ресурсів.

Тому очікування дешевої безпілотної авіації варто звіряти з цінами: у США перші CCA оцінювали приблизно у 30 млн доларів за апарат. За таких сум альтернативою можуть бути й уживані винищувачі – Румунія, наприклад, у 2022 році придбала в Норвегії 32 F-16 із запасними двигунами та підтримкою за 388 млн євро. Зараз вибір теж залежатиме від бойових можливостей, витрат на експлуатацію та того, скільки років машина ще зможе служити та що здатна запропонувати насправді. Який підхід виявиться вдалим, стане зрозуміліше після налагодження серійного випуску та перших публічно відомих результатів бойового застосування.