Переговори на трьох, ризики для одного: яку ціну можуть запропонувати Україні за мир

Україна, США та Росія готуються відновити тристоронні переговори. Як повідомляє Reuters, після зустрічі Стіва Віткоффа з Путіним Кремль заявив про можливість консультацій в Абу-Дабі 10 листопада або пізніше. Серед тем — післявоєнні гарантії безпеки для України та Росії. Водночас Москва не відмовляється від вимог щодо всієї Донецької області та невступу України до НАТО.

Віткофф назвав розмову з Путіним конструктивною й анонсував продовження переговорів на рівні команд. Зеленський підтримав їх відновлення та закликав провести зустріч якнайшвидше. Вона має підготувати ґрунт для можливих перемовин лідерів, однак підтвердженої дати зустрічі Зеленського, Трампа та Путіна поки немає.

Порядок денний — український, посередник — під питанням: що дали переговори в Осло

Зустріч в Осло продемонструвала, як Україна разом із європейськими партнерами може впливати на переговорну позицію США. Водночас головним ризиком залишається те, хто саме передає спільні пропозиції російському керівництву. Так результати останніх дипломатичних зустрічей оцінює експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма" Олександр Краєв у коментарі Фокусу.

На його думку, переговори в Норвегії були потрібними та ефективними для Києва: вони дали можливість донести до американської сторони узгоджену з європейцями позицію.

"Ми взяли український проєкт, який розробили разом із європейцями, обговорили його з американцями, і саме цей проєкт поїхав із Віткоффом на зустріч із Путіним. Тобто Україна і Європа формують порядок денний, цей порядок денний обговорюється з американцями, а через американців ми передаємо його Росії. Це човникова дипломатія, але з такого погляду — правильний підхід до човникової дипломатії", — пояснює Краєв.

Проте до самого американського посередника експерт ставиться вкрай критично. На його переконання, прихильність Віткоффа до російської сторони ставить під сумнів те, наскільки точно він доносить до Путіна пропозиції України та її партнерів.

"Єдина ключова для мене проблема — що цей проєкт поїхав саме з Віткоффом. Нам до кінця не відомо, що саме він передає Путіну і як усе це працює. Зрештою, ми бачимо різні трактування результатів зустрічі Віткоффа і російського керівництва. У цьому є велика проблема", — зазначає співрозмовник Фокусу.

Окремо Краєв звертає увагу на похвалу, яку американський представник висловлював на адресу Путіна під час зустрічі в Петербурзі. Експерт називає таку поведінку неприйнятною та вважає її ще одним свідченням ненадійності посередника.

"Йому не можна довіряти, він не може вести ці переговори. На мою думку, він веде їх передусім для Росії, а вже потім — для Сполучених Штатів Америки і свого керівника. Тому ключова проблема в усіх цих зустрічах — це Віткофф і люди, які разом із ним їздять. Навіть Кушнер, як ми бачимо, проявляє себе дещо адекватніше у спілкуванні з росіянами", — говорить Краєв.

Ця проблема, на його думку, виходить за межі особистої поведінки представника Трампа. Вона безпосередньо впливає на те, яку роль Вашингтон здатний відігравати в майбутніх домовленостях: лише передавати пропозиції чи також гарантувати їх виконання.

"Якщо Віткофф залишиться відповідальним за ці переговори, я боюся, що американці не зможуть виконувати роль належного гаранта виконання зобов'язань. Максимум — це посередник, як вони працюють зараз. Звісно, нам потрібно, щоб американці були гарантом нашої безпеки, щоб стежили за виконанням умов припинення вогню. Тобто відігравали ту саму роль, яку свого часу, ще в 1970–1980-х роках, відігравали на Близькому Сході", — пояснює експерт.

Поки що Краєв не бачить достатніх підстав розраховувати на таку залученість США. За його оцінкою, Вашингтон прагне результату, але не демонструє відповідної готовності докладати зусиль для його досягнення.

Запропоновані Москвою терміни нового раунду переговорів — уже після проміжних виборів у США — співрозмовник Фокусу також розглядає як можливе продовження тактики затягування. На його думку, Кремль розраховує, що внутрішня політична боротьба відверне увагу Трампа від зовнішньої політики.

"Росіяни розуміють, що зараз не зможуть виконати свою частину дизельної угоди, і розуміють, що Трамп у цьому розчарується. Тому вони просто чекають, коли він загрузне у внутрішньополітичному протистоянні й йому буде явно не до зовнішньої політики та переговорів. Тому вони затягують — знову, як робили це й раніше", — вважає Краєв.

Переговори чи спільний тиск: чому згода Росії на зустріч ще не означає наближення миру

Відновлення тристоронніх переговорів саме по собі не свідчить про готовність Кремля завершити війну. Без посилення тиску на Росію цей формат може перетворитися на інструмент примусу України до поступок. Таку думку в коментарі Фокусу висловлює співзасновниця Міжнародного центру української перемоги та членкиня правління Центру протидії корупції Олена Галушка.

"Чесно кажучи, я не вірю в результативність цих тристоронніх зустрічей, оскільки зараз немає головних передумов для мирного врегулювання — готовності Росії відмовитися від своїх імперіалістичних амбіцій щодо України і жодного посилення тиску на країну-агресора. Напередодні проміжних виборів у США Дональду Трампу потрібен бодай якийсь дипломатичний результат по треку цієї війни, тож не виключаю, що саме згоду Кремля на відновлення переговорів він спробує представити як прорив своїх миротворчих зусиль, а більше йому зараз і не треба", — зазначає Галушка.

Головну загрозу вона вбачає в можливому зближенні позицій Вашингтона та Москви щодо поступок, яких вимагатимуть від Києва.

"Як і раніше, я бачу серйозний ризик, що замість повноцінних тристоронніх переговорів ми отримаємо спільний тиск Вашингтона й Москви на Київ. Насамперед ітиметься про вимогу віддати Росії решту Донеччини, яку російська армія не змогла окупувати з 2014 року і яка, безумовно, є абсолютно самогубчою для України", — наголошує співрозмовниця Фокусу.

У цьому контексті Галушка звертає увагу на використання критично важливої допомоги як можливого засобу впливу на українську позицію. На її переконання, примус до територіальних поступок через обмеження підтримки суперечить зобов'язанням, закладеним у Будапештському меморандумі.

"Ми бачимо небезпечну асиметрію американської політики: замість посилення тиску на агресора Вашингтон дедалі частіше використовує залежність України від критично важливої допомоги як важіль впливу на Київ. Ми недостатньо говоримо, що обмеження військової та технологічної підтримки, наприклад, швидкості Starshield, або затримка поставок зброї, оплаченої європейцями, якщо вони застосовуються для примусу України до територіальних поступок, прямо порушують фундаментальну логіку Будапештського меморандуму. Його третій пункт прямо передбачає зобов'язання утримуватися від економічного примусу, спрямованого на підпорядкування суверенних рішень України власним інтересам", — говорить вона.

Санкційну політику адміністрації Трампа Галушка також розглядає як показник того, чи готовий Вашингтон змінювати розрахунки Кремля.

"Особливо показовою є ситуація із законом Ліндсі Грема, який надав адміністрації США додаткові інструменти санкційного тиску на Росію. Натомість Трамп звільнив Росію від застосування санкцій і підписав дизельну угоду з Росією. Ну про який справжній мир у таких умовах може йти мова?" — зауважує співрозмовниця Фокусу.

За її оцінкою, Москва досі розраховує домогтися поступок завдяки руйнуванню умов життя в Україні.

"Калькуляції Росії не змінюються. Путін досі переконаний, що систематичними атаками на українську енергетику, підприємства, транспорт і цивільну інфраструктуру він може домогтися поступок, яких не здатен досягти на полі бою. Поки ця стратегія здаватиметься йому перспективною, підстав очікувати якихось результатів від переговорів немає", — пояснює Галушка.

Окреме питання — участь Європи. Експертка наголошує: європейські держави мають бути залучені до ухвалення рішень, виконання яких значною мірою залежатиме саме від них.

"Водночас жодне стійке мирне врегулювання неможливе без Європи. Саме європейські держави забезпечують значну частину довгострокового фінансування України, поставки зброї, санкційний режим, вони мають брати участь у гарантіях безпеки та забезпеченні виконання будь-яких домовленостей. Адже це далеко не лише про Україну, це передусім про всю Європу. Тоді чому ж представників Європи не буде за столом переговорів? Саме тому, що тиснути на Україну без Європи іншій стороні буде значно легше", — вважає вона.

Однак можливості європейських партнерів захистити українські інтереси також мають межі. Галушка застерігає: згода самого Києва на неприйнятні умови може підірвати подальшу єдність союзників.

"Позитивним сигналом є те, що європейські партнери вже демонстрували здатність захищати власну позицію, зокрема від тиску Трампа, зокрема в питанні заморожених російських активів. Однак не варто переоцінювати їхню спроможність протистояти домовленостям, на які погодиться сама Україна. Якщо Київ під тиском прийме неприйнятні умови, утримувати європейську єдність щодо санкцій та підтримки України стане значно складніше, якщо не неможливо", — зазначає Галушка.

Тому головним завданням української делегації вона називає захист суверенітету та довгострокової безпеки країни.

"Саме тому зараз надзвичайно важливо, щоб президент Зеленський не погоджувався на жодні домовленості, які ставлять під загрозу суверенітет і довгострокову безпеку України. Треба, щоб наша переговорна команда відстоювала саме інтереси України. Мир, досягнутий шляхом винагородження агресії, ніколи не буде стійким — він лише створить плацдарм для наступної війни, де агресор вивчить попередні помилки і не повторюватиме їх більше", — підсумовує експертка.

Тим часом у Європі обговорюють кандидатуру представника для прямих переговорів із Путіним щодо завершення війни в Україні.