Косиця з гострими шипами

Ужгород. Галина Григорівна Бойко.Заслужена журналістка України. Вона почала телееру в Закарпатті. В далекому 1965-ому увійшла в групу, котру склали приїжджі з різних регіонів - журналістка Галина Бойко ( Херсонщина- Донеччина), оператори Євгенія Малош ( Ленінград), Володимир Литвинов ( Миколаїв). Вони знімали інформаційні сюжети, їх возили до Львова, де уже діяла телестудія. Там кіноплівку проявляли, монтували, готові репортажі, інтерв"ю видавали в ефір.

А незабаром, у 1968-ому, в Ужгороді, на Київській набережній запрацювало Закарпатське телебачення.

Галина Григорівна Бойко пропрацювала тут понад 30 літ, до 1996-го. Весь цей час в одній редакції - громадсько-політичних програм. Звісно, багато хто тут же винесе модний нині вердикт: ага, продукувала комуністичний опіум для закарпатців. Не була членкинею партії. Не ставили її ведучою пропагандистських програм, бо могла щось зайве сказати, заперечити, гостре запитати. В історію Закарпатського телебачення Галина Григорівна увійшла передусім як редакторка ( керівничка), ведуча екологічних передач "Шовкова косиця". Головним експертом, активним автором виступав професор Ужгородського університету Василь Іванович Комендар. Журналістка Галина Бойко разом з оператором їздили на зйомки у найбільш загрозливі для довкілля локації - хімзаводи, асфальтні заводи, лісосіки, очисні споруди. Виявлені кричущі проблеми, факти недбальства, злочинні дії згодом подавалися в ефірі правдиво, без всяких приховувань. Ведуча, перебуваючи у студії з В І. Комендарем, запрошувала сюди чиновників обласного, районних рівнів, їм показували документальні кадри й просили прокоментувати. Коли ті починали зі заготовленого папірця патетично "Йдучи назустріч такому-то з"їзду", Бойко різко перебивала: ні, Ви конкретно скажіть, коли, яким чином перестанете забруднювати річку отруйними скидами. Всі добре затямили, що у тої паніки лапша на вуха не проходить. На диво, тодішня обласна влада, перші керівники особливо, підтримували таку природозазисну спрямованість "Шовкової косиці", не намагалися щось заборонити, а злісних порушників карали по партійній лінії. От би зараз таку "Шовкову косицю" на Суспільне Ужгород. І силою правди по зловісних вітряках!

Мадам. Так Галину Григорівну величають колеги, рідні. Тому що завше бездоганні вбрання, зачіска, манікюр, галантні манери, і ( як тут без гріха) багато чорної кави, трішки менше добрих цигарок. Тексти без останніх двох компонентів ніяк не виходили загостреними. Мадам. Це ще від рідного села на Херсонщині. В школі вивчали французьку. Коли вступила на факультет журналістики Київського університету, "француженкою" на першому курсі виявилася вона одна. Приєднали до групи французької філології, з якою перфектно вивчила мову. Галину після закінчення вузу направили працювати на Донеччину. Там одне з підприємств будували спеціалісти з Франції. Вони залюбки спілкувалися рідною з початкуючою журналісткою Галиною Бойко, котра підготувала кілька газетних репортажів.

А далі -Закарпаття. На все життя. З чоловіком виростили єдиного сина Богдана. Йому скоро виповниться 60.Рік тому син з мамою пили вечірню каву у своїй квартирі на вулиці Заньковецької в Ужгороді. Богдан раптом каже: Мадам, винесу сміття, тоді ще закуримо перед сном. Опинився у військкоматі. Перебуває неподалік передової. Галина Григорівна у той час майже не бачила на очі. Катаракта. Всі довкола радили: візьміть довідки, все буде як донедавна. На це син-воїн відреагував: давай ми не будемо тратити сили, час на папірці, я відвоюю до своїх шість по десять, демобілізуюся. Вони з мамою схожі характерами - прості, прямі, відверті, чесні. Й складні- непрості. Завжди допоможуть, підтримають, не терплять будь-які плітки, люблять кепкувати не над кимось, а над собою. Син з фронту наполіг, допоміг зробити мамі операції. Пекельні кілька місяців були до того. Звикла навіть сміття виносити на високих підборах, йшла до контейнерів, тримаючись за стіни будинку. А як хоч щось готувати їсти? То пляшку олії перекине, то руку обпече. Слава Богу, допомогли добрі люди. Жменька. Автор цих рядків ( живемо в одному домі) звертався до багатьох колишніх та нинішніх працівників Закарпатського телебачення. Провідайте, почастуйте Галину Григорівну смаколиком-гостинцем. Відгукнулася лиш одна Наталка Паляничко. Вона їжу приносила, супроводжувала в клініку на аналізи, процедури, проводила тривале щоденне закапування очей. Найбільше долучився до порятунку доцент Ужгородського університету, друг Богдана Ігор Шевера. Зір повернувся. Радість стала недовгою. Підкосив обширний інсульт. Міська лікарня. Богдан приїздив у відпустку до мами. Ніби одужала. Прийшла додому, бігала -моталася. Але ще один інсульт. Нині Галина Григорівна перебуває на реабілітації в спеціальному приватному пансіонаті. Пан Ігор Шевера продовжує виконувати благородну місію брата милосердя.

Так хочеться, аби Ви,Мадам, повернулися до своєї рідної домівки. Тоді я обіцяю, що коли заходитиму в гості, не дорікатиму щоразу: чому горить світло усюди, навіщо включені на повну гучність радіо і телевізор. Слухатиму уважно, не перебиватиму. От намагалася розповісти мені дивовижну історію про перебування з мамою на острові Капрі, куди відступаючі німці вивезли на примусові роботи людей з херсонського села.Так, вона дитина війни. Хоча цього статусу документально й не прагнула добитися. Коли поступала у виш, мала проблеми з тим Капрі. Я ж квапився зі списком покупок для неї, перебив, не дослухав...

Моїй дружині, коли принесла їй улюблений суп, повідала одну історію. Приїжджала з Києва в село на канікули, мама ліпить вареники, кличе до себе, каже, навчить, як робити їх маленькими, пухкими, а я ні-ні, та гайда французький роман в оригіналі читати.

Мадам.

P.S. У Закарпатті Галину Григорівну Бойко з цією поважною датою не привітали ні обласна державна-військова адміністрація, ні обласна організація Національної спілки журналістів, ні філія Суспільне Ужгород. Головна редакторка Суспільне Ужгород на моє здивування, що можна ж дати хоча б невеликий текст зі світлиною, відповіла: на таке(?!) ні вона, ні редакція не має часу реагувати, і що це не вписується у формат сайту.

Джерело: фейсбук-сторінка Богдана Барбіла