Три страхи техновізіонерів, або Як Кремнієва долина готується до кінця світу

Здається, що ці люди можуть і знають усе. Особливо з їхніми величезними ресурсами та доступом до найдосконаліших аналітичних і предиктивних інструментів на планеті.

І справді, протягом останніх десятиліть Кремнієва долина транслювала світу ідею глобальної зв'язності, перемоги цифрової меритократії та безперервного прогресу, який вирішить будь-яку кризу — від бідності до старіння. Загалом, усе буде добре, ми стоїмо на порозі «техно-Елізіуму для всіх».

Однак усе полетіло шкереберть. Розмови про «світле завтра» змінилися прагматичною і місцями навіть параноїдальною підготовкою до катастрофи.

Техноелітарії усвідомили, що технологічний ривок, який вони самі ж і спровокували, запускає процеси, що випереджають здатність політичних систем реагувати й адаптуватися. І це відбувається саме тоді, коли старий світ входить в епоху глобальної турбулентності, а нинішні інститути влади не здатні контролювати ситуацію.

Техновізіонери гарячково шукають вихід із цієї ситуації. І в основі їхніх рішень і дій лежать три базові страхи.

Страх №1. Вихід ШІ з-під контролю

ШІ-агенти стають дедалі самостійнішими та розумнішими, вони самі ставлять собі завдання, об'єднуються у віртуальні рої (swarms) та оперативно взаємодіють із зовнішнім світом.

Ба більше, у військових симуляціях вони набагато частіше за людей ухвалюють рішення про ескалацію — просто прикинувши, що, вдаривши «ядеркою» першими, підвищують свій шанс на перемогу (дослідження Кеннета Пейна, King's College London, лютий 2026).

Штучний інтелект дедалі більше інтегрований у системи контролю та управління, на планеті дедалі більше дронів і роботів, і все це стає дедалі розумнішим, самостійнішим та ефективнішим. Оком не встигаєш моргнути, а вони вже здатні зламати кіберзахист глобальної корпорації чи технологічно розвиненої держави.

Такі дослідники, як Якоб Коксон чи Еван Хубінгер, прямо говорять про зростання ризику «рекурсивного самовдосконалення» — коли моделі самі створюють наступні покоління моделей. Швидкість цих ітерацій починає перевищувати фізичні можливості людського контролю.

Тобто найстрашніше — це навіть не горезвісний «робот із кулеметом», а здатність машин перехопити логістику, цифрову фінансову інфраструктуру чи критичні мережі до того, як люди встигнуть це усвідомити.

І тут, як зазвичай буває в людей, думки техновізіонерів розділилися. Голова Anthropic Даріо Амодеї, підтриманий Семом Альтманом та Ілоном Маском, виступив із несподіваним маніфестом — закликав «збавити швидкість» (pace the frontier).

Однак не все так просто, і передусім тому, що США перебувають у стані технологічної війни. Проти Китаю. На публічні заклики Амодеї та інших «техно-голубів» до уповільнення в Пекіні відповіли очікуваною відмовою: мовляв, бажання американців зафіксувати «паузу» — це просто спроба фіксації американської технологічної переваги.

У відповідь на це в Америці склалася група «техно-яструбів», яку очолюють політичні лідери та виробники заліза. Так, голова NVIDIA Дженсен Хуанг і президент США Дональд Трамп розіграли публічний спектакль із дзвінком через гучний зв'язок просто під час виступу Хуанга на сцені інвесторського форуму All-In Summit: розмову про ризики ШІ вони оголосили перебільшеною, а єдиним пріоритетом назвали абсолютну перемогу Америки в перегонах технологічних озброєнь проти Китаю.

Що у результаті? Клінч, цугцванг — називайте як хочете. Техновізіонери розуміють, що наближаються до точки втрати контролю, але зупинитися не можуть, бо в потилицю їм дихають китайці. Саме цей розклад і породжує паніку.

І ось ця невирішувана проблема ще більше посилюється через іншу, таку ж фундаментальну й невирішувану.

Страх №2. Повстання «лівих» і загроза для технопатріархату

Протягом майже десятиліття ключові технологічні гіганти загравали з ліворадикальною ідеологією: впроваджували програми DEI, нав’язували корпоративні квоти, формували політкоректні відділи кадрів і адаптували алгоритми під суспільний запит на «соціальну справедливість».

До 2026 року стало остаточно зрозуміло: цей компроміс повністю провалився. На порядку денному дедалі частіше почали лунати заклики до запровадження руйнівних податків, примусового поділу монополій і повного регулювання алгоритмів із боку ідеологізованих інститутів. І до техновізіонерів дійшло: ліві — не їхні союзники, а їхні грабарі. Добре, що вони усвідомили це раніше, ніж Сава Морозов свого часу.

Треба розуміти, що сучасні ліві дивляться на техномільярдерів ще похмурішим поглядом, аніж Ленін на буржуазію. Бо сто років тому в Росії у буржуазії, з погляду лівих, був лише один смертний гріх — багатство. У нинішніх техновізіонерів, з погляду нинішніх лівих, таких смертних гріхів одразу три: багатство, біла шкіра і наявність пеніса.

Білий багатий чоловік — уособлення всього того, що люто ненавидять ліві «прогресисти». Смертельний екзистенційний ворог. Він сам і все, що він собою уособлює (капіталізм, меритократію, свободу творчості та підприємництва, чоловічу перевагу в професійній діяльності, технологіях, аналітичному мисленні тощо).

Ілон Маск прямо назвав ліву ідеологію смертельним вірусом для цивілізації, який може зруйнувати здатність суспільства до складного творення.

Однак реалії американської внутрішньої політики демонструють вельми неприємний для техноелітаріїв контрапункт: ліваки наступають, праві втрачають позиції, республіканці програють Конгрес, найближчі два «міжвиборчі» роки (листопад 2026 — листопад 2028) будуть вельми непростими, а після президентських виборів 2028-го все й зовсім може полетіти до бісової матері — і техновізіонерам в Америці доведеться кепсько. І що з цим робити, не дуже зрозуміло.

Проте навіть і це ще не все. Бо навіть бажана перемога правих ще ні від чого не страхує.

Страх №3. Падіння «Римської імперії»

США дедалі частіше порівнюють із пізнім Римом напередодні падіння.

Ну от, наприклад, дивіться. До імміграційного закону 1965 року американське громадянство могли отримати фактично тільки представники білої раси (європейці), проте потім до Америки отримали право емігрувати й азіати з африканцями (фактично хто завгодно) — чим це концептуально відрізняється від «Антонінової конституції» імператора Каракалли (212)?

Раніше американське громадянство вимагало від його власника працювати, платити податки й воювати за батьківщину. Тепер є велфер і різноманітні соціальні програми плюс дешеві розваги — чим це відрізняється від горезвісних римських «хліба та видовищ»?

Безсовісні політикани, бюрократія, зростання податків, іноплемінні гетто в містах, організована злочинність, падіння моралі, падіння військового духу, падіння народжуваності — це той Рим чи ця Америка? А політичний розлом суспільства між оптиматами та популярами (республіканцями та демократами)? А цілі провінції (штати), що конфліктують із центральним урядом? А захоплення Капітолію прихильниками Сатурніна чи Вітеллія (Трампа)? А нездатність захистити союзників, програні прикордонні війни, атаки «варварів»? А дедалі більша кількість «варварів» у структурах управління?

Відповідно, розуміючи, куди справа рухається, техноеліта робить паралельно дві речі: по-перше, намагається розрулити ситуацію в Америці й усе ж перетворити її на «техно-Елізіум»; по-друге, усвідомлюючи, що шансів на «техно-Елізіум» не так багато, всерйоз займається підготовкою «плану Б» — власної «тихої гавані».

При цьому стратегії техноелітаріїв із цього приводу принципово різняться.

Фізична та ресурсна автономія (Цукерберг, Тіль, Альтман)

Марк Цукерберг вибудував на гавайському острові Кауаї автономний комплекс Koolau Ranch із власними електростанціями, водосховищами та сільгоспугіддями.

Пітер Тіль купив громадянство Нової Зеландії та землі біля озера Ванака, а також придбав дім в Аргентині та землю в Уругваї.

Що стосується Сема Альтмана, то він, як зазначається в його інтерв'ю The New Yorker, спакував свою «тривожну валізку» (зброя, золото, йодид калію, антибіотики, запас батарейок і води, протигази ЦАХАЛу) і, якщо що, має намір приєднатися до Тіля в Новій Зеландії.

Також, як кажуть, він носить із собою синій «ядерний рюкзак», у якому лежить 14-дюймовий MacBook Pro, постійно підключений до мережі серверів OpenAI (щоб дистанційно вимкнути або знищити сервери з ШІ, якщо нейромережа вийде з-під контролю і становитиме екзистенційну загрозу світу).

Цифровий прагматизм (Хуанг, Амодеї)

А от Дженсен Хуанг і Даріо Амодеї не будують фізичних бункерів. Їхня «тиха гавань» — це повна операційна та інфраструктурна автономія: контроль над дата-центрами, ланцюжками постачання чипів, захищеними мережами та офлайн-архітектурою ключового коду.

При цьому Хуанг, як ми вже знаємо, взагалі не вірить у жоден «бунт машин», та й у «лівий бунт» також. Натомість Амодеї, судячи з усього, сподівається загальмувати розвиток ШІ настільки, щоб він ніколи не став загрозою.

Екзопланетарна страховка і мономіста (Маск)

Однак далі за всіх, як зазвичай, пішов Ілон Маск. Він вирішив будувати «тиху гавань» взагалі не на Землі, адже переконаний, що Земля неминуче зіткнеться із системною катастрофою, а освоєння Марса — це створення «резервної копії людства».

Тому на Землі Маск, як кажуть, розпродав особисту нерухомість і зосередився на побудові Starbase у Техасі — закритого мономіста навколо виробничих потужностей SpaceX зі своєю інфраструктурою, енергетикою та периметром безпеки. Саме звідти він, якщо що, відбуде на Марс. Принаймні саме так джерела передають суть його «плану Б».

Однак поки «план Б» готується, «план А» залишається на столі. Його суть — у заміні держави, що втрачає актуальність, технокорпораціями, що стрімко набирають силу. Так, техновізіонери дуже поспішають. А якщо не встигнуть, то відступлять на заздалегідь підготовлені позиції.

Вони не намагаються полагодити стару систему — вони будують власні автономні анклави.

У мене лише одне запитання: коли цивілізація впаде, закони перестануть діяти й гроші втратять свою цінність, що зробить із техновізіонерами та їхніми сім'ями власна озброєна охорона?