Урок Німеччини для Трампа: чому економічні стимули не зупинять Путіна – NYT

Адміністрація Дональда Трампа робить ставку на економічні стимули, щоб переконати Володимира Путіна піти на компроміс щодо України. Досвід Німеччини показує, чому ця стратегія ризикована.

Про це йдеться в колонці The New York Times, яку підготувала Катрін Беннгольд.

Що пропонує Вашингтон

Останніми тижнями команда Трампа активно обговорює з Москвою бізнес-угоди. Серед них:

• можливе зняття санкцій, зокрема з російського державного інвестиційного фонду;
• угода про постачання російського дизеля;
• пропозиції щодо купівлі міжнародних активів «Лукойлу» консорціумом за участю американських і близькосхідних інвесторів;
• ідеї про доступ до технологій зрідження газу на Алясці.

Спецпосланці Стів Віткофф і Джаред Кушнер вважають, що перспектива ведення бізнесу із Заходом може спонукати Путіна до компромісів. Наразі, за оцінкою авторки, Москва охоче приймає поступки, але не робить жодних взамін.

Німецький досвід «зміни через торгівлю»

Політика залучення Росії через економіку має глибоке коріння в Німеччині. Ще за часів холодної війни виникла Ostpolitik — стратегія зближення із СРСР. Одним із її стовпів став принцип «Wandel durch Handel» («зміна через торгівлю»).

Довгі роки в Берліні панувала переконаність: якщо Росію пов’язати торгівлею та енергетикою, вона не ризикне піти на конфлікт з Європою. Навіть після анексії Криму в 2014 році Німеччина схвалила Nord Stream 2. Тодішній канцлер Ангела Меркель переконувала Барака Обаму не постачати зброю Україні, покладаючись на економічний важіль.

Реальність виявилася протилежною. У 2021 році саме Путін обмежив постачання газу. У 2022-му — розпочав повномасштабне вторгнення.

У чому урок

Експерти, з якими спілкувалася Беннгольд, сходяться в одному: бізнес-угоди не змусять Путіна відмовитися від своїх цілей в Україні. Війна вже коштувала Росії надзвичайно дорого, але Кремль демонструє готовність платити цю ціну.

Ліана Фікс, авторка книги про німецьку політику щодо Росії, зазначає: на початку Ostpolitik працювала в поєднанні з військовим стримуванням. Після холодної війни Німеччина скоротила витрати на оборону й одночасно посилила енергетичну залежність від Москви. У підсумку вплив виявився зворотним: Росія впливала на Німеччину сильніше, ніж навпаки.

Ризики для США

Сполучені Штати не залежать від російського газу так, як раніше залежала Німеччина. Проте якщо мета — закінчити війну, німецький досвід показує: економічні стимули самі по собі недостатні. Вони можуть навіть зміцнити позиції Кремля.

Авторка звертає увагу й на можливий конфлікт інтересів: у консорціумі, який цікавиться активами «Лукойлу», фігурують донори Трампа, бізнес-партнери Віткоффа і Кушнера, а також структури, пов’язані з американським урядом.