Середньовічна катастрофа може повторитись: чому в італійському озері двічі виникало руйнівне цунамі

Цунамі зазвичай асоціюють з океанами, проте небезпечні хвилі можуть виникати й у звичайних озерах. Дослідники з’ясували, що людська діяльність здатна збільшувати ризик таких катастроф: через вирубування лісів, розвиток сільського господарства та ерозію ґрунту на дні водойм накопичуються нестійкі маси осадів, які можуть раптово обвалитися.

Про це пише ScienceAlert із посиланням на дослідження, опубліковане в Nature Communications.

Як люди підготували озеро до катастрофи

У центрі дослідження — озеро Ізео на півночі Італії, біля підніжжя Альп. До нього впадає річка Ольйо, яка приносить із гір воду та осадові породи. Саме вони протягом тисячоліть формували дельту на північному березі водойми.

До римських часів схили навколо дельти були вкриті лісами. Коріння дерев і грибниці утримували ґрунт, тому дощі змивали у водойму порівняно небагато породи. Підводні схили дельти залишалися пологими, поступово спускаючись до найглибшої частини озера — приблизно 250 метрів.

Ситуація почала змінюватися після занепаду Римської імперії. Люди дедалі активніше вирубували ліси, розчищали території під пасовища та займалися видобуванням корисних копалин. Через це ерозія посилилася, а кількість осадів, які щороку потрапляли до озера, зросла приблизно втричі.

Породи накопичувалися біля північного берега, через що підводний край дельти ставав дедалі крутішим і нестійкішим. Величезна маса осадів фактично перетворилася на небезпечний схил, який міг обвалитися під час сильних підземних поштовхів.

Два цунамі — у 1117 та 1222 роках

Перший масштабний обвал стався після Веронського землетрусу 1117 року магнітудою 6,5. Підземні поштовхи струсонули нестійкі підводні схили, і величезна частина дельти зсунулася в глибоку улоговину. Маса порід витіснила воду, утворивши потужні хвилі, які швидко рушили до берегів.

За комп’ютерними моделями дослідників, максимальний набіг води на півночі озера сягав приблизно 50 метрів. Хвилі затопили прибережні території менш ніж за хвилину, а вода могла просунутися вглиб суходолу на відстань до 2,7 кілометра.

Про масштаби катастрофи свідчить середньовічний рукопис XII століття, який нині зберігається у Ватиканській бібліотеці. У ньому йдеться, що озеро настільки вийшло з берегів, що врятуватися вдалося лише небагатьом жителям навколишніх сіл. Також були зруйновані замки й укріплення разом із людьми, які там перебували.

Однак після катастрофи люди знову почали використовувати землю так само, як і раніше. Осади продовжували накопичуватися, а схили дельти поступово ставали нестійкими.

Трохи більше ніж через століття, 1222 року, регіон сколихнув Брешіанський землетрус магнітудою 6,0. Він знову спричинив обвалення дельти та велике цунамі. Цього разу максимальний набіг води сягав приблизно 13 метрів, а затоплення поширилося на відстань до одного кілометра від берега.

Центральний острів Монте-Ізола частково розділив хвилі та захистив розташовані за ним міста. Проте навіть там наслідки були значними: у районі міста Ізео висота хвиль могла становити близько 5,5 метра під час першої катастрофи та близько двох метрів — під час другої.

Чи може це повторитися сьогодні

Після обвалення 1222 року минуло понад 800 років. За цей час осади знову накопичилися в дельті річки Ольйо, фактично відновивши її підводну частину. Водночас береги озера Ізео сьогодні є одними з найбільш щільно забудованих серед водойм італійських Альп: тут розташовані міста, пристані, туристична інфраструктура та населені пункти на острові Монте-Ізола.

Дослідники попереджають, що катастрофа, подібна до середньовічної, сьогодні могла б завдати значно більшої шкоди через щільну забудову узбережжя. Для поселень поблизу дельти часу на реакцію майже не було б: хвилі могли б дістатися північного берега менш ніж за хвилину.

Науковці також наголошують, що проблема не обмежується Італією. Аналіз 632 озерних водозборів у різних частинах світу показав: ерозія ґрунтів, спричинена людською діяльністю, нині досягла найвищого рівня з початку індустріальної епохи. Це означає, що в багатьох водоймах осади поступово перевантажують підводні схили й дельти.

Подібні процеси можуть створювати передумови для катастрофічних обвалів у різних озерах світу. Водночас це не означає, що кожна така водойма неодмінно переживе цунамі: для масштабної хвилі потрібне раптове переміщення великої маси порід — наприклад, під час землетрусу або через гравітаційне обвалення нестійкого схилу.

Зсуви та обвали — останні новини

Небезпечні геологічні процеси не обмежуються підводними схилами. На Закарпатті фахівці нарахували понад три тисячі зсувів, а в Солотвині продовжує збільшуватися велике карстове провалля. Науковець пояснив, як вирубування лісів, опади та втручання людини в природний водовідвід посилюють небезпеку зсувів на Закарпатті.

В іншому регіоні гірський зсув призвів до перекриття річки та масштабної повені. У Непалі маси землі заблокували русло Будхі-Гандакі, через що вода почала затоплювати території нижче за течією. Місцеву владу змусили оголосити евакуацію жителів сіл, розташованих уздовж річки, — зсув перекрив гірську річку.

Ще один приклад нестійкості гірських порід зафіксували в турецькій Каппадокії. Після сильних опадів біля музею просто неба в Гьореме стався зсув ґрунту та обвал скелі, внаслідок якого загинули двоє людей. Ця подія знову показала, наскільки небезпечними можуть бути раптові обвали гірських схилів.