Росія готує Ірану 90 пускових установок: ракети, які атакують Україну

Згідно з внутрішніми документами російського оборонно-промислового комплексу, отриманими виданням Financial Times та аналітиками Dallas Analytics, Росія погодилася поставити Ірану 90 пускових установок АПУ-Л. Це озброєння використовується для запуску керованих ракет LMUR, відомих як «Изделие 305» або Х-39, які російська армія масово застосовує у війні проти України. Документи охоплюють графіки виробництва на 2024 та 2025 роки, розкриваючи експортне замовлення для покупця з кодовою назвою «К-10», що, за даними видання та іншими внутрішніми документами, позначає Іран.

Ракета LMUR важить близько 105 кілограмів, має бойову частину масою 25 кілограмів та оптико-електронну головку самонаведення з тепловізійним каналом. Завдяки двосторонньому радіоканалу оператор може коригувати політ ракети, що забезпечує високу точність ураження. Основними носіями цих ракет є ударні гелікоптери Ка-52М і Мі-28НМ. Важливо, що Іран вже має російські вертольоти Мі-28, що дозволяє інтегрувати ці установки.

Розслідування виявило, що кодове позначення «К-10» вже використовувалося для Ірану. Зокрема, заявка російського підприємства «Звезда» від 20 жовтня 2022 року на постачання комплектів для літаків Як-130 прямо вказувала «К10» як вантажоодержувача – Іран. Крім пускових установок, військове партнерство включало постачання шести навчально-бойових літаків Як-130 Іркутським авіаційним заводом у 2023 році: два у другому кварталі та ще чотири – у четвертому. У вересні 2023 року іранські державні медіа вже демонстрували перші літаки цієї партії на авіабазі ВПС країни.

Також, лист російського підприємства «Роствертол» від березня 2023 року містив інформацію про постачання майна для експлуатації модернізованих вертольотів для «К-10», що також стосувалося Ірану. Окрім Ірану, документи фігурують у контракті на 192 одиниці обладнання для Китаю, хоча фактичне призначення цих систем для китайських авіаційних платформ не підтверджене.

Західні розвідки стверджують, що військове партнерство між Росією та Іраном поглибилося під час війни на Близькому Сході. Це відбувається попри заяви президента США Дональда Трампа, який 12 жовтня у Truth Social відкинув повідомлення про підтримку Ірану з боку Росії та Китаю, назвавши її незначною. Водночас, внутрішні російські документи свідчать про підготовку оборонних підприємств до виконання іранських замовлень щонайменше у 2022–2025 роках.

Хоча документи підтверджують існування замовлення, наразі немає офіційних підтверджень, що Росія вже передала ці системи Ірану. Однак цей факт свідчить про готовність Москви продовжувати постачати зброю Тегерану, навіть попри власні військові потреби та міжнародні обмеження.

Раніше Росія вже надавала Ірану підтримку в розробці надзвукових крилатих ракет, продавала йому зенітні ракети та співпрацювала з Тегераном у питаннях, що потенційно стосуються ядерної зброї. Ця співпраця відбувається на тлі того, що Росія накопичила до 700 балістичних і кілька тисяч крилатих ракет різних типів станом на жовтень 2026 року, виробляючи понад 200 далекобійних ракет щомісяця.

Попри значні обсяги власного виробництва, деякі виробничі лінії, такі як аеробалістичні ракети «Кинджал», були призупинені або продукція відправлена на переробку через критичний технічний брак. Це свідчить про те, що Росія прагне балансувати між підтримкою Ірану та уникненням прямої та вирішальної участі у близькосхідному конфлікті, не руйнуючи відносин з іншими країнами регіону та США.

Директорка програми «Євразія» Центру досліджень з питань нерозповсюдження імені Джеймса Мартіна Ганна Нотте зазначила, що Кремль намагається підтримувати Іран, не переходячи до прямої та вирішальної участі у війні. «Росія досі має певні червоні лінії щодо своєї участі в цій війні. Саме тому підтримка, яку вона надала Ірану, корисна в оперативному сенсі, але не стала переломною для цієї війни», — пояснила Нотте.

Поглиблення військового партнерства між Росією та Іраном, задокументоване в експортних замовленнях та постачаннях озброєння, підкреслює складну геополітичну динаміку, де Москва продовжує підтримувати Тегеран, балансуючи між своїми стратегічними інтересами та уникненням повного втручання в регіональні конфлікти. Це створює нові виклики для міжнародної стабільності та вимагає уважного моніторингу з боку світової спільноти.