Угорщина відкрила доступ до таємних документів комуністичних спецслужб

Угорщина зробила важливий крок до осмислення власного минулого, відкривши для громадськості архіви спецслужб часів комуністичного режиму. В країні запустили онлайн-базу даних, де вже можна знайти інформацію про майже 60 тисяч осіб.

За 45 років радянського впливу в Угорщині було залучено від 150 до 160 тисяч інформаторів. Їхні доноси десятиліттями руйнували життя звичайних громадян, дисидентів та діячів культури. Головна мета ініціативи — допомогти суспільству усвідомити механізми роботи тоталітарної системи стеження.

Втім, експерти попереджають про можливі ризики: збереглися не всі документи, а розсекречення імен може спровокувати хвилю суперечок у суспільстві. Попри це, відкриття архівів підтверджує важливу істину: подолати наслідки минулого неможливо, якщо продовжувати приховувати правду.

Угорський ривок та український досвід: два шляхи до правди

Досвід Угорщини мимоволі змушує порівняти його з тим, як відкривала власні архіви Україна. Наша держава зробила цей рішучий крок у 2015 році в межах законів про декомунізацію, розсекретивши масиви документів КДБ та передавши їх до Галузевого державного архіву УІНП.

Параметр	Угорщина	Україна
Формат доступу	Масовий онлайн-пошук за централізованою базою імен (60 тисяч записів на старті).	Фізичний та цифровий доступ через запити до архівів УІНП та СБУ.
Терміни розсекречення	Покрокове та тривале розсекречення з фінальним відкриттям бази у 2026 році.	Прямий доступ до всіх репресивних органів (1917–1991 рр.) відкрито в 2015 році.
Суспільний резонанс	Побоювання нових побутових конфліктів через розсекречення імен стукачів.	Акцент на відновленні справедливості для жертв репресій та дослідженні злочинів тоталітаризму.

Якщо Україна обрала шлях максимального фізичного та юридичного відкриття всіх фоліантів КДБ для дослідників і родичів постраждалих, то Угорщина пішла шляхом цифровізації та масового публічного пошуку конкретних імен. Обидва підходи доводять головне: напівзаходи в питанні пам’яті лише продовжують життя тоталітарній спадщині.

Моральний вибір суспільства

Звісно, розсекречення таких матеріалів — це болісний хірургічний розріз. Суспільство лякають можливими суперечками, новими конфліктами та тим, що частина архівних сторінок “випадково” втрачена. Але чи можна вилікувати хворобу, заганяючи її симптоми вглиб? Приховування злочинів тоталітарної системи — це не гуманізм, це моральна капітуляція перед минулим і зрада пам’яті тих, чиї долі були розтоптані.

Суспільство має беззаперечне моральне право знати обличчя свого минулого. Ми не можемо змінити історію, але відмовляючись від правди, ми добровільно стаємо співучасниками тих, хто будував систему тотального стеження і страху.