Україну чекають два місяці тиску: про що домовляються Трамп і Путін

Дмитрієв у Трампа чи велика угода? Давайте розберемося, що сталося.

1. Судячи із заяв американського президента, Кирило Дмитрієв, керівник фонду прямих інвестицій і посланець Путіна у Вашингтоні, мав зустрічі не лише з «представниками» Трампа (як це переважно було раніше), а й безпосередньо з самим Трампом.
2. Було заявлено про готовність «великої угоди», яка виходить за межі російсько-української війни.
3. Було заявлено, що зустрічей з українською стороною не було.

Перше, про що варто пам’ятати і про що я писав з моменту призначення Дмитрієва: Російська Федерація докладала всіх зусиль, щоб розмежувати питання російсько-американських відносин і російсько-української війни.

У загальних рисах схема виглядала і виглядає так: є «великі перспективи» (сьогодні вже є проекти угод, і можна починати заробляти). А війна є не прикрою неприємністю, яка не повинна впливати на бізнес, але все ж заважає.

США діють, керуючись логікою доступу до ресурсів, доступу до економіки та захисту інтересів. За часів Трампа такі принципи (а не цінності) прямо прописані у стратегії національної безпеки. Крім того, сам Трамп мислить категоріями бізнесу. Особливо якщо там є можливість заробити людям, до яких він не байдужий.

Логіка «спрацювала». Але питання полягає у зустрічі з Трампом. Такі зустрічі проводяться або для демонстрації певної політичної позиції (але тоді вони публічні), або для остаточного узгодження певних домовленостей. У нашому випадку можна говорити про остаточне узгодження. Тобто російська пропозиція прорахована, відсоток прибутку сторін визначений. І треба поставити крапку.

Для США і для Трампа тут питання не лише грошей. Після проміжних виборів йому необхідна історія «перемоги» в Ірані. А це й питання російсько-іранського співробітництва. Питання світового ринку нафти. І питання ядерних матеріалів. Адже вивезення хоча б частини збагаченого урану з Ісламської Республіки може бути подане як досягнення початкової мети.

Друга причина – після проміжних виборів, на тлі затяжної іранської епопеї, позиції Трампа перед черговим раундом переговорів із Сі виглядають, м’яко кажучи, жалюгідно. США примудрилися за останній місяць суттєво ускладнити відносини з союзниками. КНР лише за останній тиждень прийняла султана Оману, президента Німеччини, провела переговори з Саудівською Аравією та ОАЕ. Оновила торговельні угоди зі Швейцарією, Перу та... Канадою.

І тут Трампу потрібен Путін. І вся Росія, яка виходить з-під санкцій і намагається повернути свій вплив у низці регіонів. Це такий «удар нижче пояса» щодо розширення китайського впливу.

Одним словом, Трампу дуже-дуже потрібна Росія. Путін це чудово розуміє і підкидає «цукерку». Якою може бути:

1. Угода про розробку ресурсів в Арктиці.
2. Участь американських компаній в арктичних проєктах (логістика, порти) та розробці вуглеводнів на Далекому Сході.
3. Спільна торгівля вуглеводнями в Європі.
4. Імпорт технологічного обладнання зі США або від американських компаній.
5. Зближення позицій щодо проекту нових договорів про нерозповсюдження ядерної зброї (тому, до речі, РФ знову заговорила про ядерну загрозу).

І в логіці Трампа реалізації таких блискучих перспектив заважає «прикра неприємність» – війна. Але Росія потрібна США. Тому Путін підвищує ставки й вкотре намагається діяти через ультиматуми – вимагаючи максимальних поступок з боку України, європейських членів НАТО та ЄС. Для Трампа ця пропозиція також виглядає розумною – адже на поступки йдуть «у Європі», і він може сказати «американцям це нічого не коштувало».

Крім того, сам факт підписання певної «мирної угоди» щодо України, навіть ціною України, можна подати як успіх своєї зовнішньої політики. І прибрати тему війни з порядку денного.

Що це означає? Те, про що писав 5 листопада – найближчі два місяці минатимуть під знаком досить потужного тиску з боку США. І активність української дипломатії в цей період є надзвичайно важливою.

Країни ЄС, до речі, бачать перспективу, і тому саме в останній тиждень низка держав оголосила про досить великі пакети допомоги для України. Не через надмірну любов, а з раціональних міркувань – адже угода Трампа, яка «американцям нічого не коштує», буде оплачена з європейської кишені. Допомога Україні дешевша за потенційні втрати.

А ось далі, якщо Трамп не досягне успіху, ми підходимо до процесу можливого оновлення переговорних рамок. І щоб це було реальним, зі створенням формату, в якому Путін буде змушений брати участь, необхідний досить широкий пул посередників.

Крім США та ЄС, це держави, від яких залежить РФ – Туреччина, Індія, Китай. Ось тут повертаємося до питання активності української дипломатії. Насамперед МЗС України.

І до питання розмов про інтереси. Зрештою, саме «на інтерес» спрацював трек Дмитрієва зі США. Підхід ефективний. По-друге, апелювати до «європейських цінностей», розмовляючи з країнами Азії та навіть Туреччиною, може бути дещо нерозумно. Завдання зі зірочкою, яке МЗС України та Офіс президента мають вирішити до нового року.