Алі Ларіджані

Ларіджані Алі Ардашир: секретар Вищої ради національної безпеки Ірану з серпня 2025 року

Ларіджані Алі Ардашир — з початку 2026 року координує силове придушення протестів, що призвело до масових жертв серед цивільного населення

Біографія

Алі Ардашир Ларіджані народився 3 червня 1958 року в місті Ен-Наджаф, Ірак.

Освіта

Алі Ларіджані розпочав свою освіту з вивчення ісламських наук у семінарії (хоузе) міста Кум. Однак невдовзі він відійшов від суто релігійної кар'єри і вступив до Технологічного університету імені Шаріфа в Тегерані. У цьому провідному технічному виші країни Ларіджані здобув ступінь бакалавра в галузі комп'ютерних наук та математики.

Потім Алі вступив на філософський факультет Тегеранського університету, де вивчав західну філософію і в підсумку отримав спочатку ступінь магістра, а згодом і докторський ступінь. Тема його докторської дисертації — філософія Іммануїла Канта.

Сім'я

Ларіджані походить із впливової релігійної родини, яку в західній пресі називали «Кеннеді Ірану». Його батько — авторитетний шиїтський богослов, великий аятола Мірза Хашем Амолі.

У 1931 році сім'я була змушена переїхати до Іраку через тиск з боку шаха Рези Пехлеві, але в 1961 році повернулася на батьківщину. В останні роки правління Мохаммеда Рези Пехлеві сім'я знову зазнала переслідувань: Мірзу Хашема Амолі та його родичів заслали до курдських міст Букан і Сардашт, звідки їм пізніше дозволили повернутися до північного Ірану.

Алі Ларіджані одружений з Фарідою Мотаххарі, донькою свого наставника аятоли Мортези Мотаххарі.

Його брати також обіймають ключові посади в державній системі: Садик тривалий час очолював судову владу Ірану, Мохаммад Джавад є впливовим політиком і дипломатом, Багер — професор медицини, а Фазель працював культурним аташе в Канаді.

Донька Ларіджані, Фатіма, здобула медичну освіту і працювала в онкологічному центрі Університету Еморі в Атланті, США. На початку 2026 року, на тлі загострення репресій в Ірані, навколо її роботи в США спалахнув скандал.

Іранські емігранти, які проживають в Атланті, проводили акції протесту біля клініки, вимагаючи її звільнення. Конгресмен-республіканець Бадді Картер зажадав позбавити Фатіму медичної ліцензії, назвавши це загрозою національній безпеці США. Під тиском громадськості її було звільнено.

Кар'єра

Ларіджані викладав на факультеті літератури та гуманітарних наук Тегеранського університету й опублікував кілька праць, присвячених філософії Канта, а також аналізу творів сучасних західних філософів, таких як Сол Кріпке та Девід Льюїс.

Невдовзі після Ісламської революції 1979 року Алі Ларіджані вступив до Корпусу вартових ісламської революції (КВІР). У роки ірано-іракської війни (1980-1988) він служив як командир. Дослужившись у 1993 році до звання бригадного генерала, Алі залишив військову службу.

Його кар'єра в державному апараті розпочалася з посади заступника міністра праці та соціальних питань, а згодом — заступника міністра інформаційно-комунікаційних технологій.

У березні 1994 року верховний лідер Алі Хаменеї призначив Ларіджані головою Організації голосування та мовлення. За десять років Алі перетворив державне телерадіомовлення на потужний інструмент пропаганди.

За нього в ефірі транслювалися показові «зізнання» інакодумців, а критика на адресу уряду практично була відсутня. У 2004 році Ларіджані став радником Хаменеї з питань безпеки.

У 2005 році він балотувався в президенти, позиціонуючи себе як головний кандидат від консервативного альянсу. Однак Алі посів лише шосте місце, набравши менше 6% голосів.

У серпні того ж року новий президент Ахмадінежад призначив Ларіджані секретарем Вищої ради національної безпеки, де він змінив більш поміркованого Хасана Роугані.

На цій посаді Ларіджані став головним переговірником з іранської ядерної програми. Алі зайняв жорстку, але більш прагматичну лінію, ніж президент. Це призводило до розбіжностей між ними. У жовтні 2007 року Ларіджані подав у відставку.

У 2008 році він був обраний до парламенту (Меджлісу) від міста Кум і в травні того ж року обійняв посаду спікера. Алі зберігав цю посаду протягом чотирьох термінів аж до 2020 року.

У цей період його позиції еволюціонували від ультраконсервативних до більш центристських. Як спікер, Алі підтримав ядерну угоду 2015 року.

У 2020 році верховний лідер призначив Ларіджані членом Ради доцільності, а згодом доручив йому курувати стратегічну 25-річну угоду про співпрацю з Китаєм.

У 2021 та 2024 роках Ларіджані намагався висунути свою кандидатуру на президентських виборах, але обидва рази був дискваліфікований Радою вартових конституції. Це стало несподіванкою, враховуючи його багаторічну службу системі.

У серпні 2025 року, після початку повномасштабних бойових дій між Іраном та Ізраїлем, президент Масуд Пезешкіян знову призначив Ларіджані на посаду секретаря Вищої ради національної безпеки.

На цій посаді він став фактичним координатором військових дій та силових структур. На початок 2026 року, коли Іраном прокотилася хвиля масових протестів із вимогою повалення ісламської республіки, Ларіджані перетворився на «сірого кардинала» режиму.

Використовуючи свої тісні зв'язки з командуванням КВІР та спецслужбами, він узяв на себе керівництво силовим придушенням демонстрацій, яке призвело до численних жертв.

Після загибелі Алі Хаменеї внаслідок авіаудару в лютому 2026 року Ларіджані, як один із найвпливовіших та найбільш обізнаних функціонерів, став ключовою фігурою в управлінні країною та забезпеченні наступності влади в умовах гострої кризи.

Компромат

Ім'я Алі Ларіджані нерозривно пов'язане з найбільш спірними та репресивними сторінками історії Ісламської Республіки останніх десятиліть.

Як голова державного телебачення, він несе пряму відповідальність за створення атмосфери страху та цензури. Саме за його керівництва державна телерадіокомпанія транслювала на всю країну «шоу», в яких інтелектуалів та опозиціонерів таврували як «агентів Заходу», а також показувала насильно вибиті зізнання політв'язнів.

У січні 2026 року, після жорстокого придушення протестів, США запровадили проти Ларіджані персональні санкції, назвавши його одним із «архітекторів» кривавої бійні.

Західні ЗМІ, зокрема The New York Times, опублікували розслідування, згідно з якими Алі консолідував навколо себе силовиків і готувався прийняти владу, діючи нещадно та розважливо.

Його риторика відрізняється крайньою агресивністю. Він пригрозив визнати терористичними збройні сили будь-яких країн, що підтримують антиіранські резолюції, а в березні 2025 року заявив, що в разі нападу в Ірану не залишиться іншого вибору, окрім як створити ядерну зброю.

Скандал навколо доньки, яка працювала в США, викрив лицемірство родини Ларіджані. Поки Алі керує країною, де державна пропаганда постійно критикує Захід, його близька родичка живе та працює у Штатах й користується всіма їх благами.

Є й ще один скандальний момент, що стосується його наукової роботи. За деякими даними, Алі або списав докторську дисертацію, або писав її не сам.