Антоніу Сегуру

Сегуру Антоніу Жозе: португальський політик-соціаліст, який переміг на президентських виборах у лютому 2026 року

Сегуру Антоніу Жозе — у другому турі президентських виборів переміг ультраправого популіста, набравши 66,82% голосів

Біографія

Антоніу Жозе Мартінш Сегуру народився 11 березня 1962 року в селищі Пенамакор, Португалія.

Освіта

Середню освіту Антоніу отримав у рідному селищі та місті Каштелу-Бранку. У 1979 році Сегуру переїхав до Лісабона для вивчення бізнес-менеджменту в Університетському інституті ISCTE, але не завершив курс, повністю поринувши у політичну діяльність.

Лише майже через двадцять років, вже будучи досвідченим політиком, він завершив вищу освіту, отримавши ступінь у галузі міжнародних відносин в Автономному університеті Лісабона.

У 2010 році Сегуру захистив магістерську дисертацію з політичних наук в ISCTE.

Сім'я

Батько політика, Домінгуш Санчес Сегуру, володів магазином канцелярських товарів, мати, Марія ду Сеу Мартінш, була домогосподаркою. Він є нащадком філософа Франсішку Санчеса.

У 2001 році Антоніу Сегуру одружився з Маргарідою Малдонадо Фрейташ. У них є двоє дітей: донька Марія та син Антоніу.

Кар'єра

Сегуру займався викладацькою роботою в Автономному університеті Лісабона та у Вищому інституті соціальних і політичних наук (ISCSP).

Його політична активність почалася дуже рано. У лютому 1980 року він вступив до Соціалістичної партії. З 1985 по 1990 роки Сегуру очолював Національну раду у справах молоді, а з 1990 по 1994 рік був генеральним секретарем молодіжного крила соціалістів.

У 1991 році Антоніу вперше був обраний депутатом національного парламенту. Він став ключовим соратником Антоніу Гутерріша, а після перемоги останнього на виборах 1995 року обійняв посаду державного секретаря у справах молоді, пізніше перетворену на посаду заступника державного секретаря при прем'єр-міністрі.

У 1999 році Сегуру був обраний до Європарламенту, де став віцеголовою групи соціалістів та співавтором важливого звіту щодо Ніццького договору, який реформував інституції Європейського Союзу перед масштабним розширенням на схід у 2004 році.

У липні 2001 року Гутерріш призначив Сегуру заступником прем'єр-міністра. Після поразки соціалістів у 2002 році він повернувся до парламенту, де очолив фракцію.

У липні 2011 року, після відставки Жозе Сократеша, Антоніу Сегуру був обраний генеральним секретарем Соціалістичної партії, набравши 68% голосів. Під його керівництвом партія досягла успіху на муніципальних виборах 2013 року та виграла європейські вибори 2014 року.

Однак перемога на останніх була визнана недостатньо переконливою. Це дозволило меру Лісабона Антоніу Кошті кинути йому виклик. На відкритих праймериз у вересні 2014 року Сегуру зазнав нищівної поразки, набравши лише близько 32% голосів, і того ж дня подав у відставку з усіх партійних та державних посад.

Антоніу відійшов від публічного життя, зосередившись на викладанні та підприємництві. Його повернення на політичну арену розпочалося наприкінці 2024 року із заявами про можливу участь у президентських виборах.

У червні 2025 року Антоніу Сегуру офіційно оголосив про своє висування, спочатку як незалежний кандидат. Пізніше він отримав офіційну підтримку Соціалістичної партії.

За результатами першого туру 18 січня 2026 року Сегуру посів перше місце з 31.12% голосів. У другому турі опонентом Антоніу став лідер ультраправої партії «Шега» Андре Вентура.

8 лютого 2026 року Антоніу Сегуру здобув переконливу перемогу, набравши 66.82% голосів, і був обраний президентом Португальської Республіки.

Компромат

Сегуру брав участь у закритому засіданні Більдерберзького клубу в Англії у 2013 році разом з іншими португальськими політиками. Ця подія використовується його опонентами для тверджень про непублічні зв'язки з транснаціональними фінансовими та політичними елітами, які, на думку конспірологів, приймають важливі рішення в обхід демократичних інститутів.

Його перебування на посаді лідера соціалістів було затьмарене звинуваченнями у слабкому та нерішучому керівництві, що зрештою призвело до поразки на праймериз.

Опоненти вказують на непостійність Сегуру. У 2000-х роках він позиціонував себе як принципового критика, відкрито виступаючи проти лінії свого партійного лідера Жозе Сократеша. Зокрема, Антоніо критикував його податкові ініціативи та відмову від референдуму щодо європейського Лісабонського договору.

Однак, коли Сегуру сам очолив партію у 2011 році, його поведінка різко змінилася. Зіткнувшись з жорсткою програмою економії правого уряду, він обрав тактику пасивної згоди, так зване «конструктивне утримання» при голосуванні щодо непопулярного бюджету 2012 року.

Ця поступливість, на думку опонентів, показала його нерішучість як лідера та готовність йти на компроміс на шкоду чіткій політичній позиції.