Брюно Ле Мер

Ле Мер Брюно: міністр оборони Франції з жовтня 2025 року

Ле Мер Брюно — раніше очолював міністерство економіки, фінансів, промислового та цифрового суверенітету

Біографія

Брюно Ле Мер народився 15 квітня 1969 року в місті Нейї-сюр-Сен, департамент О-де-Сен, Франція.

Освіта

Брюно отримав атестат бакалавра в престижному католицькому ліцеї Сен-Луї-де-Гонзаг у Парижі, який очолювала його мати. 

Потім він навчався в літературному підготовчому класі ліцею Луї-ле-Гран. У 1989 році Брюно успішно склав вступні іспити до Вищої нормальної школи (École Normale Supérieure) у Парижі, де вивчав літературу. 

У 1990 році Брюно здобув ступінь бакалавра з німецької мови, а в 1991 році — магістра літератури в університеті Париж-IV (Сорбонна). У 1992 році він посів перше місце на конкурсі на отримання звання агреже (академічна кваліфікація, що дає право викладати в середній або вищій школі) з сучасної літератури та два роки викладав літературу.

Паралельно він навчався в Інституті політичних досліджень (Sciences Po) у Парижі, який закінчив у 1993 році за напрямом «Державна служба». Завершив свою освіту Ле Мер у Національній школі адміністрації (ENA) у 1998 році.

Окрім рідної французької, він володіє англійською, німецькою та італійською мовами.

Сім’я

Брюно народився в сім’ї, що належала до французької еліти. Його батько, Моріс Ле Мер, був високопосадовцем нафтової компанії Total, де обіймав посаду генерального секретаря. 

Мати, Вів’єн Фрадэн де Белабр, керувала католицькими приватними школами, зокрема ліцеєм Сен-Луї-де-Гонзаг, де навчався її син. 

Брюно був другим із шести дітей: у нього четверо братів, які працюють у сфері фінансів, і одна сестра.

У 1998 році він одружився з Полін Дуссо де Базіньян. Вона є художницею та спадкоємицею сільськогосподарських угідь, була парламентською помічницею чоловіка з 2007 по 2013 рік. 

У подружжя четверо синів: Луї, Адріен, Маттіас і Бартелемі.

Кар’єра

Кар’єра Ле Мера розпочалася в 1998 році, коли він вступив на службу до міністерства закордонних справ. Працював в Дирекції зі стратегічних питань, безпеки та роззброєння.

У 2002 році Брюно приєднався до команди Домініка де Вільпена, тодішнього міністра закордонних справ, ставши його радником із зовнішньополітичних питань. 

У 2004 році він продовжив працювати з де Вільпеном у міністерстві внутрішніх справ, а у 2005 році перейшов до апарату прем’єр-міністра, де у 2006 році став директором кабінету. На цій посаді Ле Мер курував важливі проєкти, зокрема приватизацію французьких автострад.

У 2007 році він переміг на виборах до Національних зборів від 1-го округу департаменту Ер, представляючи партію «Союз за народний рух» (UMP). 

У 2008 році Брюно був призначений державним секретарем із європейських справ, а у 2009 році став міністром сільського господарства, продовольства, рибальства та територіального планування в урядах Франсуа Фійона. На цій посаді він провів реформу аграрного сектора та організував саміт G20 з сільського господарства у 2011 році.

У 2012 році Брюно був переобраний депутатом і намагався балотуватися на посаду президента UMP, але не зібрав достатньої кількості підписів. У 2014 році він знову висунув свою кандидатуру, посівши друге місце з 29,18% голосів, поступившись Ніколя Саркозі. 

У 2016 році Ле Мер брав участь у праймеріз правих і центристів перед президентськими виборами 2017 року, але отримав лише 2,4% голосів. Після цього він підтримав Франсуа Фійона, але дистанціювався від нього через фінансовий скандал.

У 2017 році Ле Мер радикально змінив політичний курс, приєднавшись до руху Еммануеля Макрона «Вперед, Республіка!» (LREM) і став міністром економіки в уряді Едуара Філіппа. 

Незабаром його портфель розширився до міністра економіки та фінансів, а згодом — до міністра економіки, фінансів, промислового та цифрового суверенітету. 

Брюно обіймав цю посаду понад сім років, ставши найтривалішим міністром економіки в історії Франції. Серед його ключових досягнень — ухвалення закону PACTE у 2019 році, спрямованого на стимулювання зростання та трансформацію підприємств.

У 2024 році, після відходу з уряду, Ле Мер став запрошеним професором в Університеті Лозанни, викладаючи публічну політику та геополітику. На початку 2025 року він приєднався до компанії ASML як стратегічний радник. Однак у жовтні 2025 року Ле Мер повернувся до політики, ставши міністром збройних сил і у справах ветеранів.

Ле Мер також відомий як письменник. Він є автором 14 книг, зокрема політичних мемуарів («Люди держави», 2008) і романів, таких як «Абсолютна музика» (2012) та «Американська фуга» (2023).

Скандали

У 2013 році портал Mediapart розпочав розслідування щодо роботи дружини Ле Мера як його парламентської помічниці. Її зарплата, що сягала 4600 євро на місяць, викликала підозри в можливому фіктивному працевлаштуванні.

У квітні 2023 року, обговорюючи соціальні виплати, Брюно заявив, що французи не хочуть, щоб допомога «надсилалася до Магрибу чи інших регіонів» особами, які не мають на неї права. Це висловлювання було розцінено як ксенофобське з використанням риторики, близької до ультраправих.

Його роман «Американська фуга» (2023) зазнав критики за відверті сцени, а критики звинуватили міністра в тому, що він приділяє більше часу літературі, ніж вирішенню соціальних проблем.