Делсі Родрігес

Родрігес Делсі: виконувачка обов'язків президента Венесуели з 3 січня 2026 року

Родрігес Делсі — її кар'єра відзначена жорстоким придушенням опозиції, грубими порушеннями прав людини, створенням паралельних державних структур для узурпації влади та прямою участю в міжнародних корупційних схемах

Біографія

Делсі Елоїна Родрігес Гомес народилася 18 травня 1969 року в місті Каракас, Венесуела.

Освіта

Після школи Делсі вступила на юридичний факультет Центрального університету Венесуели, відомого на той час як розсадник лівих ідей. Під час навчання Родрігес займалася студентським профспілковим рухом.

Закінчивши університет у 1993 році, Делсі вирушила до Парижа для поглибленого вивчення трудового права, однак не отримала там формального диплома.

Сім'я

Делсі виросла в родині революційних марксистів. Її батько, Хорхе Антоніо Родрігес, був одним із засновників Соціалістичної ліги — організації, що відкрито визнавала збройну боротьбу.

Він загинув за загадкових обставин у 1976 році у в'язниці служби безпеки DISIP, де утримувався за звинуваченням у організації викрадення американського бізнесмена Вільяма Ніхауса. Ця історія стала сімейним міфом, який культивував ненависть до «імперіалізму» та виправдовував будь-які методи боротьби з ним.

Старший брат Делсі, Хорхе Родрігес Гомес, психіатр за освітою та політичний технолог за покликанням. Він був архітектором багатьох виборчих кампаній Чавеса та Мадуро, обіймав посаду віцепрезидента, мера Каракаса, а в критичний момент у січні 2026 року очолив Національну асамблею, забезпечивши легітимацію переходу влади до сестри.

У особистому житті Родрігес також демонструвала схильність до зв'язків із впливовими чоловіками. Її стосунки з популярним актором Фернандо Каррільйо широко висвітлювалися в світській хроніці. Пізніше її супутником став бізнесмен Юссеф Абу Нассіф Смайлі.

Кар'єра

Після повернення на батьківщину з Парижа, Родрігес почала викладати в альма-матер, одночасно очоливши профспілкове крило Венесуельської асоціації юристів з трудового права. Це стало її першою платформою для просування чавістської ідеології в професійному середовищі.

У 2003 році вона зайняла технічну посаду в апараті віцепрезидента. Завдяки протекції брата, який тоді був головним ідеологом чавізму, Делсі швидко росла в посадах.

При Уго Чавесі вона пройшла школу управління в міністерстві енергетики та шахт, курувала стосунки з Європою як віце-міністр, а у 2006 році на кілька місяців очолила міністерство у справах президентства — ключовий адміністративний орган. У 2007 році, коли її брат офіційно став віцепрезидентом, Родрігес була призначена генеральним координатором його офісу, що де-факто означало керування значною частиною виконавчої влади.

Справжній зліт Делсі Родрігес почався при Ніколасі Мадуро, який бачив у ній абсолютно лояльного виконавця. У серпні 2013 року він доручив їй контроль над інформаційним простором, призначивши міністром комунікації.

На цій посаді Родрігес жорстко закручувала гайки для незалежних ЗМІ, координуючи пропагандистську машину держави. У грудні 2014 року Мадуро призначив її міністром закордонних справ.

На міжнародній арені Делсі проявила себе як агресивний і непоступливий політик, майстер токсичної риторики. Вона публічно ображала очільників держав, називала генерального секретаря ОАД Луїса Альмагро «брехуном, злочинцем і найманцем», а на саміті МЕРКОСУР у 2015 році влаштувала грубу перепалку із президентом Аргентини Маурісіо Макрі, звинувативши його у підтримці насильства. Ця конфронтаційність високо цінувалася Мадуро, який нагородив її вищими державними орденами «за захист інтересів нації».

У 2017 році, коли опозиція домінувала в Національній асамблеї, режим доручив Родрігес очолити проєкт з ліквідації цієї перешкоди. Вона керувала створенням і виборами Національної установчої асамблеї — неконституційного органу, наділеного необмеженими повноваженнями для розпуску парламенту та переписування конституції.

Обрана головою АНК, Родрігес особисто санкціонувала переслідування опозиційних депутатів, позбавлення їх недоторканності та законодавче оформлення диктатури Мадуро. 14 червня 2018 року, після відставки Тарека Ель-Айссамі, Делсі була призначена віцепрезидентом, ставши другою особою в державі.

У її безпосереднє підпорядкування перейшла й потужна спецслужба SEBIN, головний інструмент політичних репресій. Пізніше, суміщаючи посади, Родрігес очолила економічний та нафтовий блок уряду, зосередивши в своїх руках безпрецедентний контроль над політикою, силовими структурами та фінансами країни.

Кульмінацією кар'єри став день 3 січня 2026 року. Після викрадення Мадуро американськими спецслужбами, Родрігес, згідно з конституцією, стала в.о. президента. Її телезвернення було витримане в дусі спротиву, вона назвала Мадуро «єдиним президентом».

Однак вже через кілька годин Верховний суд, повністю контрольований режимом, видав рішення, що юридично зобов'язує Родрігес зайняти пост глави держави для «забезпечення безперервності управління».

Компромат

Її діяльність призвела до персональних санкцій з боку найбільших демократичних держав. Канада першою запровадила обмеження у вересні 2017 року, прямо вказавши на роль Делсі у руйнуванні конституційного ладу Венесуели.

Європейський союз у червні 2018 року заморозив її активи та заборонив в'їзд, звинувативши у підриві демократії та верховенства права. Швейцарія приєдналася до цих заходів у липні того ж року. США у вересні 2018 року внесли Родрігес до свого санкційного списку (OFAC) за корупцію та поглиблення гуманітарної кризи.

У січні 2020 року спалахнув скандал «Делсігейт». Розслідування іспанських видань «El Confidencial» та «ABC» довело, що Родрігес, незважаючи на чинну заборону на в'їзд до ЄС, таємно прилетіла до Мадрида приватним літаком.

Метою візиту, організованого за можливої допомоги міністра транспорту Іспанії Хосе Луїса Абалоси, був продаж 104 злитків венесуельського золота (загальною вартістю близько 68,5 мільйона доларів) групі іспанських бізнесменів.

У телефоні одного з них були знайдені листування та проєкт контракту з Родрігес, що безпосередньо стосувалися цієї угоди. Скандал показав схему незаконного продажу національних ресурсів Венесуели для збагачення правлячої верхівки та фінансування репресивного апарату.

Крім того, у липні 2024 року Родрігес була нагороджена російським Орденом Дружби. Нагорода була вручена за «зміцнення співпраці» в момент, коли Венесуела та її керівництво були максимально ізольовані Заходом. Це було сприйнято як відкрита демонстрація підтримки авторитарного режиму з боку Кремля та підтвердження статусу Родрігес як ключового агента антизахідного блоку.

Її риторика, методи управління та міжнародні зв'язки послідовно характеризують Родрігес як політика, чия діяльність спрямована на придушення демократичних свобод всередині країни та на дестабілізацію міжнародного правопорядку.