Джон Коул

Коул Джон: американський юрист і дипломат, спецпосланець США в Білорусі з листопада 2025 року

Коул Джон — вибудував особисті стосунки з Олександром Лукашенком на жартах, горілці та розмовах про схуднення, на цій основі домігся звільнення сотень білоруських політв'язнів в обмін на скасування частини санкцій

Біографія

Джон Персел Коул народився 21 грудня 1946 року в Балтиморі, штат Меріленд, США.

Освіта

Джон закінчив школу Северн у місті Северна-Парк, штат Меріленд. Потім він вступив до Балтиморського університету, де здобув ступінь бакалавра. Коул продовжив навчання на юридичному факультеті того ж Балтиморського університету і в 1972 році здобув диплом юриста.

Сім'я

У грудні 1965 року Джон був заручений з Мері Заксе. Однак цей шлюб не відбувся. У червні 1976 року він одружився з Шелдон Стамп, але згодом цей союз розпався. 

З 1988 року Коул одружений з американською тележурналісткою і юристкою Гретою Ван Састерен, яка багато років пропрацювала на телеканалі Fox News, а потім перейшла на Newsmax TV.

У Коула є діти, про яких він зрідка згадує в інтерв'ю.

Кар'єра

У 1972 році Джон був прийнятий до колегії адвокатів штату Меріленд. У січні 1973 року Коул став помічником прокурора штату в суді у справах неповнолітніх. Пропрацював він там недовго. Вже у березні того ж року його заарештували за звинуваченням у керуванні транспортним засобом у нетверезому стані. Після цього Коул подав у відставку. Сам він пізніше говорив, що цей арешт у День святого Патрика коштував йому посади, і відтоді він працював лише на себе.

Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років Коул зайнявся адвокатською практикою, пов'язаною з міжнародними справами. У грудні 1979 року він представляв інтереси американських морських піхотинців, звільнених з посольства США в Тегерані під час кризи із заручниками. Він подавав від їхнього імені позов проти Ірану та його верховного лідера Рухолли Хомейні.

Коул також вів справи колишніх заручників, які оскаржували Алжирські угоди, що позбавили їх права вимагати компенсацію через суд. Коли президентська комісія рекомендувала виплатити колишнім заручникам символічні суми, Джон публічно назвав цю рекомендацію сміховинною.

У цей же період він представляв інтереси жертв однієї з найбільших техногенних катастроф в історії — витоку газу на заводі Union Carbide в Бхопалі в 1984 році. У 1997 році Коул брав участь у переговорах, які привели до першого великого врегулювання претензій до тютюнових компаній.

У 2008 році, під час президентської кампанії, Коул підтримав республіканця Джона Маккейна. Хоча незадовго до цього він неодноразово супроводжував Гілларі Клінтон у поїздках під час праймеріз Демократичної партії.

Коли у січні 2021 року великі соцмережі заблокували акаунти Дональда Трампа, Коул, за його власними словами, отримав пропозицію зайнятися цією справою. На зустрічі в гольф-клубі Трампа в Бедмінстері Коул запропонував юридичну стратегію, яка врешті-решт призвела до того, що Meta, YouTube і X погодилися виплатити десятки мільйонів доларів для врегулювання позовів про блокування акаунтів Трампа.

За успішну роботу над позовами проти соцмереж Коул отримав посаду в адміністрації Трампа. У березні 2025 року він обійняв посаду заступника спеціального посланця США з питань України. 9 листопада того ж року Трамп призначив Джона спеціальним посланцем США в Білорусі.

Ключову роль на новій посаді Коул відіграв у переговорах із самопроголошеним президентом Олександром Лукашенком про звільнення білоруських політв'язнів.

Першу поїздку до Мінська він здійснив в обстановці повної секретності у квітні 2025 року. За власною розповіддю Коула, на першій зустрічі з Лукашенком він скористався порадою колег «розслабитися і жартувати». Коул підтримав диктатора в критиці європейських політиків.

Коулу довелося випити дві чарки фірмової горілки Лукашенка, а решту порцій він непомітно виливав на підлогу, щоб зберегти тверезу голову для переговорів.

Уже на тій зустрічі Лукашенко пообіцяв звільнити не лише американця, заради якого приїхав Коул, а й ще одного громадянина США, який не фігурував у переговорах. Просто тому, що йому сподобався американський співрозмовник.

Після наступної поїздки до Мінська в червні 2025 року Лукашенко звільнив із в'язниці 14 політв'язнів, включно з чоловіком опозиціонерки Світлани Тихановської.

11 вересня 2025 року за участю Коула на волю вийшли 52 людини, включно з Ігорем Лосиком, Павлом Можейком і Сергієм Спарішем. В обмін на звільнення в'язнів США частково зняли санкції з авіакомпанії «Белавіа».

13 грудня 2025 року за участю Коула відбувся другий великий етап звільнень. З в'язниць вийшли і були депортовані 123 людини, серед них Марія Колесникова, Віктор Бабарико і нобелівський лауреат Алесь Бяляцький. В обмін на це США зняли санкції з білоруської калійної галузі. Хоча Литва відмовилася відновлювати транзит через свою територію.

19 березня 2026 року під час окремого візиту Коула до Мінська режим Лукашенка помилував 250 політв'язнів. Серед депортованих була й білоруська журналістка Катерина Андрєєва, яка відбувала два строки (зокрема у справі про «державну зраду») за висвітлення протестів 2020 року для варшавського телеканалу «Белсат».

Коул також брав участь в врегулюванні так званої повітряної кризи між Білоруссю та Литвою, спричиненої запуском метеозондів із контрабандою через кордон.

В інтерв'ю The New York Times Коул описував свій метод простими словами. Якщо вдається розсмішити співрозмовника, той перестає бачити в тобі загрозу, і переговори йдуть легше.