Герхард Шредер

Шредер Герхард: колишній федеральний канцлер Німеччини (1998–2005)

Шредер Герхард — ексканцлер, який після відходу з політики став лобістом інтересів Володимира Путіна та російських енергетичних держкорпорацій

Біографія

Герхард Фріц Курт Шредер народився 7 квітня 1944 року в Моссенберг-Верен, Вільна держава Ліппе (нині федеральна земля Північний Рейн-Вестфалія), Німеччина.

Освіта

Герхард не блищав успіхами в навчанні й після закінчення народної школи в 1958 році пішов працювати. Однак у нього були амбіції пробитися вище. Шредер зрозумів, що без освіти йому не обійтись.

З 1962 по 1964 рік він навчався у вечірній школі, потім вступив до коледжу і зрештою отримав атестат зрілості. У 1966 році Шредер став студентом юридичного факультету Геттінгенського університету.

Він вивчав право п'ять років і в 1971 році склав перший державний іспит. Потім була референдатура, а у 1976 році він здолав другий державний іспит, що дало йому право стати адвокатом.

Пізніше, у 2008 році, Шредер отримав звання іноземного члена Російської академії наук.

Сім'я

Дитинство та юність Шредера не можна назвати благополучними. Батько Шредера загинув на війні, коли тому було лише півроку, і мати сама виховувала п'ятеро дітей. У такій родині, де панувала нужда, Шредер рано пізнав ціну грошей і соціального дна.

Першою дружиною Герхарда стала Єва Шубах (шлюб з 1968 по 1972 рік). Після розлучення він одружився з Анною Ташенмахер (1972–1984). Третьою обраницею Шредера була Гільтруд Гампель (1984–1997).

Учетверте Шредер одружився з журналісткою Доріс Кепф, і цей шлюб тривав з 1997 по 2015 рік. Нинішня, п'ята дружина Шредера — Кім Со Йон, корейська перекладачка, на якій він одружився в 2018 році.

Власних біологічних дітей у Шредера немає. Однак у шлюбі з Кепф вони вдочерили з Петербурга дівчинку Вікторію, а згодом усиновили хлопчика Ґреґора.

Кар'єра

Після народної школи Герхард став помічником продавця в скоб'яній крамниці. Пізніше Шредер змінив кілька професій: він був будівельником у Геттінгені та знову продавцем. Склавши іспити, Герхард у 1976 році зайнявся адвокатурою в Ганновері.

Ще 1963 року він вступив до Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) і почав робити кар'єру всередині неї. З 1980 по 1986 рік Шредер був депутатом бундестагу, а потім перейшов у земельну політику. У 1990 році він домігся посади прем'єр-міністра Нижньої Саксонії, яку обіймав до 1998 року.

Саме там Шредер зарекомендував себе як прагматик, близький до великого бізнесу, за що отримав прізвисько «Ґеноссе дер Боссе» (Товариш босів).

У 1998 році Герхард завдав нищівної поразки Гельмуту Колю і став федеральним канцлером ФРН, очоливши коаліцію СДПН і «зелених». На посаді канцлера Шредер провів непопулярні реформи «Agenda 2010», які урізали соціальні блага. Цьому Шредер присвятив першу та частину другої каденції. У 2005 році, програвши дострокові вибори Ангелі Меркель, він залишив посаду.

Завершивши політичну кар'єру, Шредер пішов у бізнес. У 2005 році, вже за кілька тижнів після відставки, він очолив комітет акціонерів компанії Nord Stream AG, оператора газопроводу «Північний потік», будівництво якого він сам і лобіював, будучи канцлером.

Із того моменту Шредер остаточно пов'язав себе з Росією. У 2017 році його обрали головою наглядової ради державної компанії «Роснефть», де він отримував 600 тисяч доларів на рік.

Шредер також входив до наглядових рад ТНК-ВР і кілька років розглядався як кандидат у раду «Газпрому». Усю свою кар'єру після 2005 року Шредер присвятив захисту інтересів російського енергетичного сектора в Європі, виступаючи за зняття санкцій і виправдовуючи політику Кремля.

9 травня 2026 року Володимир Путін на пресконференції заявив, що запропонував кандидатуру Шредера як головного переговірника від Європейського Союзу. Російський диктатор назвав ексканцлера «бажаним» політиком для діалогу. Однак у Берліні не підтримали цю кандидатуру через надмірну лояльність Кремлю.

Компромат

Репутація Шредера виявилася міцно заплямована його зв'язками з Росією. Ще будучи канцлером, він назвав Володимира Путіна «бездоганним демократом», що викликало здивування на Заході.

Але головний скандал вибухнув після того, як він прийняв посаду в Nord Stream. Політики й преса звинуватили Шредера в корупції. У Німеччині цей перехід назвали «політичною проституцією»: будучи головою уряду, він продавив вигідний Москві проєкт, а потім влаштувався туди на високооплачувану посаду.

У 2005 році конгресмен США Том Лантос публічно вжив на адресу Шредера саме це слово — «політична проституція», і Шредер не зміг його спростувати в суді.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році позиція Шредера стала для німецького суспільства токсичною. Він відмовився піти з «Роснефті», попри вимоги всієї політичної еліти ФРН.

У відповідь особистий офіс Шредера залишили всі співробітники, включно з багаторічним спічрайтером. Рідний Ганновер позбавив його звання почесного громадянина.

Спортивний клуб «Борусія» (Дортмунд) і компанія DFB позбавили Шредера почесного членства. Бундестаг позбавив його частини привілеїв колишнього канцлера, закривши Герхарду доступ до офісу.

Шредер намагався судитися за поновлення статусу, але програв. У 2023 році керівництво його власної партії СДПН не стало виключати Шредера, але фактично зреклося від нього, оголосивши його «персоною нон ґрата».

На фіналі кар'єри Шредер залишився політичним ізгоєм, чиє ім'я стало в Німеччині синонімом продажності й наївного «путінферштеєра» — сліпої лояльності до путінського режиму.