Гідеон Саар

Саар Гідеон: міністр закордонних справ Ізраїлю з листопада 2024 року

Гідеон Саар — відомий як непримиренний противник політики прем'єр-міністра Нетаньягу, що не заважає йому перебувати в складі його кабінету міністрів

Біографія

Гідеон Саар (повне ім'я Гідеон Моше Серченський) народився 9 грудня 1966 року в місті Тель-Авів, Ізраїль.

Освіта

Гідеон здобув освіту в Тель-Авівському університеті, де вивчав політичні науки та юриспруденцію. Він закінчив університет зі ступенем бакалавра з політичних наук, а потім здобув ступінь бакалавра права. 

Крім івриту Саар володіє англійською мовою.

Сім'я

Мати Гідеона, Брурія, належить до бухарських євреїв, які прибули до Палестини ще за часів Османської імперії. 

Батько, Шмуель, ашкеназький єврей, народився в Україні, але в дитинстві переїхав до Аргентини. У середині 1960-х років Шмуель репатріювався до Ізраїлю. Батько політика працював педіатром, в тому числі в кібуці Сде-Бокер, де був особистим лікарем першого прем'єр-міністра Ізраїлю Давида Бен-Гуріона. 

У Гідеона є брат і сестра.

Саар був одружений двічі. У 1990 році він одружився із Шелі Данцигер, з якою має двох дочок Алону та Даніелу. У 2012 році пара розлучилася. У травні 2013 року Саар одружився з відомою ізраїльською телеведучою Геулою Евен. У пари народилися ще двоє дітей — син Давид і дочка Шира.

Кар'єра

Гідеон розпочав свою професійну кар'єру в журналістиці. Він працював у журналі  «Ха-олям ха-ЗЕ» і кореспондентом газети «Хадашот». Саар також брав участь у створенні другого каналу ізраїльського телебачення.

З 1995 по 1997 рік Гідеон працював помічником юридичного радника уряду. З 1997 по 1998 рік він був помічником державного прокурора. У 1999 році, а потім з 2001 по 2002 рік, Саар працював секретарем уряду в кабінетах Бенджаміна Нетаньягу та Аріеля Шарона.

У 2003 році Гідео був вперше обраний до Кнесету від партії «Лікуд». Він швидко проявив себе як активний парламентарій, зайнявши пост голови парламентської групи «Лікуду» та голови коаліції. 

Саар виступав проти плану одностороннього розмежування з сектором Гази, запропонованого Аріелем Шароном, і намагався ініціювати референдум з цього питання. Ця позиція зміцнила його репутацію серед правих виборців.

У 2006 році Гідеон був переобраний до Кнесету і став заступником спікера парламенту. Він активно пропагував такі ініціативи, як закони про захист прав вагітних жінок від звільнення та заборони тестування косметики на тваринах. У 2008 році Гідеон переміг на праймеріз «Лікуду», посівши друге місце в партійному списку після Нетаньягу. 

У 2009 році він був призначений головою міністерства освіти. Бувши міністром, Саар здійснив низку реформ, спрямованих на зміцнення сіоністських цінностей у шкільних програмах та підвищення якості освіти. 

Його реформа «Оз ле-Тмура» радикально змінила систему освіти: вчителі стали зобов'язані залишатися в школах після уроків для допомоги учням, а їх зарплати зросли в півтора раза. 

Також був створений Аріельський університет. Під його керівництвом ізраїльські школярі показали поліпшення результатів на міжнародних і внутрішніх іспитах.

У 2013-2014 роках Саар обіймав посаду міністра внутрішніх справ. Він провів реформи щодо скорочення бюрократії в муніципалітетах, перерозподілу доходів муніципалітетів. Гідеон також активно боровся з нелегальною міграцією, що призвело до висилки значної кількості африканських мігрантів.

У 2014 році Саар несподівано оголосив про перерву в політичній кар'єрі, пославшись на бажання приділити більше часу сім'ї, і покинув Кнесет. 

Однак у 2017 році він повернувся в політику, заявивши про намір боротися за лідерство в «Лікуді» і, можливо, посаду прем'єр-міністра. У 2019 році він кинув виклик Нетаньягу на виборах лідера партії, але програв. Він набрав 27,5% голосів проти 72,5% у Нетаньягу.

У грудні 2020 року Саар покинув «Лікуд» і заснував партію «Нова надія» з метою усунути Нетаньягу з посади прем'єр-міністра. У 2021 році він став міністром юстиції і віцепрем'єром в коаліційному уряді Беннета-Лапіда, де займався реформою судової системи. 

У 2022 році Гідеон об'єднав «Нову надію» з партією «Блакитне і біле» Бенні Ганца, сформувавши блок «Національна єдність». Після виборів 2022 року блок перейшов в опозицію. Але у 2023 році, на тлі війни в Газі, Саар приєднався до надзвичайного уряду як міністр без портфеля.

У березні 2024 року Гідеон вивів «Нову надію» з коаліції через розбіжності з Нетаньягу, але у вересні повернувся до уряду. 

У листопаді 2024 року він був призначений міністром закордонних справ, замінивши Ізраїля Каца. На цій посаді Саар активно виступав за зміцнення міжнародних зв'язків Ізраїлю, включаючи підтримку курдів та інших меншин на Близькому Сході, а також критикував ООН та Ірландію за антиізраїльську позицію.

Скандали

У 2013 році прем'єр-міністру Нетаньягу було направлено анонімний лист. У ньому Гідеон Саар звинувачувався в сексуальних домаганнях до співробітниці його кабінету. Розслідування показало, що лист був фальшивкою, і політик був повністю виправданий.

У 2025 році візит Саара до Лондона викликав резонанс у Великобританії. Критики, включаючи депутатку Зару Султана, звинуватили його в причетності до військових дій в Газі, включаючи атаку на лікарню Камаль Адван і затримання палестинського лікаря Хусама Абу Сафії. 

Організації Hind Rajab Foundation і International Centre of Justice for Palestinians подали запит на видачу ордера на арешт Саара, звинувачуючи його в порушенні міжнародного права.

Однак британська прокуратура відхилила запит, а прем'єр-міністр Кір Стармер заявив, що не втручався в це рішення. За даними газети The National, Саар скоротив свій візит, щоб уникнути можливих юридичних наслідків, хоча британська влада запевнила його в захисті.

Саар також зазнав критики за свої радикальні погляди, включаючи заперечення дводержавного рішення та підтримку анексії Західного берега. Його заяви про необхідність скорочення території сектора Гази після війни 2023 року і звинувачення ООН в антисемітизмі викликали міжнародні суперечки.