Яромир Зуна

Зуна Яромир: віцепрем'єр та міністр оборони Чехії з грудня 2025 року

Яромир Зуна — більшу частину кар'єри служив у армії, дослужившись до звання генерал-поручника

Біографія

Яромир Зуна народився 26 листопада 1960 року в місті Пршилепи, Південноморавський край, Чехія.

Освіта

Яромир отримав військову освіту. У 1976-1980 роках навчався у Військовій гімназії імені Яна Жижки в Опаві. У 1984 році Зуна закінчив Військову академію імені Людвіка Свободи у Вишкові за спеціальністю «командування та інженерна справа мотострілецьких військ».

З 1985 по 1988 рік він заочно вивчав арабську мову у Військовій академії імені Антоніна Запотоцького в Брно. У 2010 році Яромир завершив докторантуру в Університеті оборони в Брно, а з 2014 по 2017 рік вивчав міжнародні відносини та європейські дослідження в Метропольному університеті в Празі.

Зуна вільно володіє англійською, арабською, російською та французькою мовами. Його військова освіта також включала курси в Канаді та США, зокрема, Командно-штабний коледж у Форт-Лівенворті в 1998-1999 роках та Національний військовий коледж у Вашингтоні в 2005-2006 роках.

Сім'я

Яромир з'явився на світ у родині офіцера Чехословацької народної армії Зденека Зуни, який служив експертом з обчислювальної техніки в повітряно-десантному полку. Яромир одружений з Ганою Зуною, у них двоє синів – Яромир та Ондржей.

Кар'єра

Зуна розпочав службу в 1984 році командиром взводу на факультеті мотострілецьких військ своєї альма-матер у Вишкові. Його кар'єра включала командні та штабні посади в системі військової освіти.

У 1996-1997 роках він був заступником командира 6-го механізованого батальйону в складі миротворчих сил IFOR/SFOR в Боснії і Герцеговині.

У 2001-2002 роках Зуна служив старшим офіцером зв'язку при Командуванні підготовки та доктрин сухопутних військ США. У 2010-2013 роках він обіймав відповідальні пости в структурах НАТО, будучи начальником штабу та заступником командувача Об'єднаного навчального центру НАТО в Бидгощі, Польща.

З 2013 по 2015 рік Зуна очолював Логістичне агентство армії Чехії, а потім до 2018 року очолював Відділ підтримки міноборони. 8 травня 2010 року Яромир був підвищений до бригадного генерала, 8 травня 2016 року – до генерал-майора.

З січня 2019 по липень 2022 року Яромир займав ключову посаду першого заступника начальника Генерального штабу армії Чеської Республіки, отримавши 8 травня 2019 року звання генерал-поручника.

Після невдалої спроби зайняти пост начальника Генштабу в 2022 році він з 2023 по 2024 рік служив військовим аташе в посольстві Чехії в Пекіні.

У січні 2025 року Зуна завершив військову службу та недовгий час працював у приватній збройній компанії.

Після парламентських виборів у жовтні 2025 року рух SPD висунув його кандидатуру на пост міністра оборони в коаліційному уряді Андрея Бабиша. 15 грудня 2025 року президент Петр Павел призначив його віце-прем'єром та міністром оборони.

Незабаром після призначення Зуна публічно заявив про підтримку України, назвав Росію агресором і схвалив постачання українській армії боєприпасів в рамках «артилерійської ініціативи», що суперечило передвиборчій риториці SPD.

Після різкої критики з боку однопартійців та прихильників руху він був змушений взяти свої слова назад, а прем'єр-міністр Бабиш порекомендував йому надалі коментувати лише питання армії та закупівель.

Компромат

Основний компромат на Яромира Зуну пов'язаний з його членством у Комуністичній партії Чехословаччини. Він вступив у партію в грудні 1981 року, під час навчання у військовій академії, і з 1983 по 1984 рік очолював місцеву партійну організацію, активно беручи участь у діяльності Союзу соціалістичної молоді.

У той же період він виконував обов'язки заступника командира курсу з політичних питань, тобто був політичним керівником (політруком).

Цей факт його біографії може використовуватися політичними опонентами для дискредитації, особливо на тлі його сучасної пронатовської та проукраїнської позиції. Остання, втім, також стала джерелом скандалу всередині призначившого його популістського руху SPD.

Додатковим пунктом критики може слугувати швидка зміна його публічних заяв щодо підтримки України під тиском партійного керівництва, що ставить під сумнів його політичну незалежність та принциповість.