Максим Остапенко

Остапенко Максим Анатолійович: генеральний директор Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» з 15 січня 2026 року

Остапенко Максим Анатолійович — запам'ятався скандальним звільненням у травні 2025 року, коли наказ про його відставку передали пізнього вечора на капоті автомобіля

Біографія

Максим Анатолійович Остапенко народився 4 серпня 1971 року в місті Запоріжжя, Україна.

Освіта

Максим закінчив Запорізький національний університет за спеціальністю «історик». Пізніше він захистив кандидатську дисертацію на тему «Населення скіфського часу Дніпровського Надпоріжжя» і в 2013 році здобув ступінь кандидата історичних наук.

Остапенко є членом Національної спілки краєзнавців України і в 2012 році був обраний головою Запорізької обласної організації цієї спілки. За свою наукову кар'єру він опублікував понад 30 наукових праць, присвячених археології та охороні культурної спадщини.

Сім'я

У відкритих джерелах немає інформації про його родину.

Кар'єра

Остапенко почав працювати в Національному заповіднику «Хортиця» ще у 1989 році. Максим обіймав посаду лісничого відділу охорони природи. Потім він був молодшим, старшим і провідним науковим співробітником відділу охорони пам'яток історії та культури, завідував відділом музею.

З 2005 по 2007 рік він був заступником директора з наукової роботи. У 2007 році Остапенко очолив заповідник і залишався його генеральним директором аж до 2022 року.

За ці роки під його керівництвом було зроблено помітні археологічні відкриття: виявлено скіфське городище в балці Совутиній, святилище доби бронзи на висоті Брагарня, культові споруди бронзового віку в районі балки Молодняга, а також підводні пам'ятки в руслі Старого Дніпра, зокрема залишки козацького човна «Запорозька Чайка» та бригантини.

Остапенко також курував будівництво історико-культурного комплексу «Запорізька Січ». Крім наукової та управлінської роботи, він брав участь у створенні експозиції Музею історії зброї заповідника та публікувався в альманасі «Історія зброї».

Після початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році Остапенко вступив до лав Збройних сил України.

З 14 квітня по 28 жовтня 2023 року він виконував обов'язки генерального директора Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». 28 жовтня 2023 року Максима офіційно призначили на цю посаду.

На новій посаді Остапенко займався передачею Лаврі об'єктів, які раніше перебували в користуванні Української православної церкви Московського патріархату, ініціював перегляд музейних наративів у бік української ідентичності та намагався налагодити системну реставраційну роботу на території заповідника, де зосереджено близько 140 пам'яток.

За його власними словами, прийшовши до Лаври восени 2023 року, він застав ситуацію, коли за місяць у всьому заповіднику проводилося лише чотири екскурсії, і домагався того, щоб Лавра стала більш відкритим і проукраїнським простором.

22 травня 2025 року Остапенка звільнили з посади наказом Міністерства культури та стратегічних комунікацій. Наступні вісім місяців заповідником керувала його заступниця Світлана Котляревська, а сам Остапенко оскаржував звільнення в Шевченківському суді Києва.

15 січня 2026 року нове керівництво міністерства на чолі з Тетяною Бережною повернуло Остапенка на посаду генерального директора. Сторони уклали мирову угоду, за якою він відкликав позов, а міністерство поновило його на посаді.

Серед пріоритетних завдань на 2026 рік Остапенко називає відновлення реставраційних робіт, відкриття для відвідувачів Ближніх і Дальніх печер, а також оформлення договору про передачу частини об'єктів Лаври в користування Православної церкви України.

Скандал

Обставини звільнення Остапенка у травні 2025 року отримали широкий резонанс в українських медіа. За його розповіддю, увечері 21 травня йому зателефонував директор Департаменту захисту та збереження культурної спадщини Мінкультури Володимир Шорников і попросив про термінову зустріч.

Коли Максим вийшов на вулицю, до нього під'їхав приватний автомобіль, у якому перебував співробітник департаменту Жуков. Він запропонував Остапенку сісти в машину й ознайомитися з документами.

Максим відмовився, після чого Жуков поклав документ на капот автомобіля, водночас знімаючи те, що відбувається, на камеру. Цим документом виявився наказ про його звільнення. Офіційно Остапенка ознайомили з наказом лише наступного дня, без підпису міністра, зі звичайним штампом «згідно з оригіналом».

В офіційному повідомленні Мінкультури причиною звільнення назвали «неналежне виконання умов контракту та виявлені порушення в діяльності заповідника» на підставі доповідної записки Шорникова.

Тодішній міністр культури Микола Точицький також заявляв, що рішення стало відповіддю на «слабку позицію» Остапенка у виконанні закону про заборону релігійних організацій, афілійованих з Москвою.

Заступник міністра Сергій Бєляєв і голова комісії з перевірки Лаври Олексій Жуков висували й інші претензії, зокрема вказували на незаконну роботу кав'ярні на території Будинку намісника та ремонтні роботи, проведені без узгодження з міністерством.

Сам Остапенко у відповідь на всі ці звинувачення наполягав, що рішення мало політичний характер. За його версією, за кілька тижнів до звільнення йому запропонували або піти у відпустку, передавши управління Котляревській, або перейти на неіснуючу посаду директора з науки, тобто фактично роздробити структуру управління заповідником.

Максим відмовився підписувати підготовлені документи. Окремо Остапенко стверджував, що незадовго до цього повідомив міністерству про виявлену ним схему. Генеральний план розвитку Лаври, який затвердили ще у 2013 році за президентства Віктора Януковича, продовжував формально діяти і передбачав подальшу забудову території заповідника, включно з будівництвом семиповерхового готелю. За словами Остапенка, реакція департаменту на це повідомлення була роздратованою, а план так і не скасували.

Звільнення відбулося напередодні відкриття масштабної виставки «Мазепа. Стратегія Європейської України», яку готувала команда заповідника. Остапенко називав це додатковим підтвердженням непродуманості та поспішності рішення. Він також вказував на системні проблеми з реставраційним фінансуванням Лаври.

За його підрахунками, за три роки на реставрацію об'єктів було витрачено лише 6,2 млн грн, тоді як заявлені офіційні суми значно перевищували фактично освоєні кошти.

Після оприлюднення історії зі звільненням у суспільстві піднялася хвиля обурення, а сам Остапенко оголосив про намір оскаржити рішення в суді. Судовий розгляд завершився мировою угодою.

У січні 2026 року, вже за нового міністра культури Тетяни Бережної, Остапенка поновили на посаді генерального директора Києво-Печерської лаври.

В інтерв'ю після повернення він назвав те, що з ним сталося, «знаменитим звільненням на капоті автомобіля» і зазначив, що, на його думку, за цим рішенням стояв саме директор департаменту Володимир Шорников, з яким у нього виникли принципові розбіжності щодо управління заповідником.