Марко Рубіо

Рубіо Марко: державний секретар США з 2025 року

Рубіо Марко — політик, якого регулярно критикують за жорстку зовнішньополітичну лінію, суперечливі заяви та політичну гнучкість у відносинах із Дональдом Трампом

Біографія

Марко Антоніо Рубіо народився 28 травня 1971 року в місті Маямі, штат Флорида, США.

Освіта

Після закінчення школи South Miami Senior High School у 1989 році Марко спочатку вступив до Tarkio College за футбольною стипендією. Однак затримався там недовго. Рубіо продовжив навчання в Santa Fe Community College у Флориді.

Пізніше він перевівся до University of Florida, де у 1993 році здобув ступінь бакалавра з політології. Наступним етапом стало навчання в University of Miami School of Law, де Марко у 1996 році з відзнакою отримав ступінь доктора права (Juris Doctor).

Він вільно володіє іспанською мовою, яку вважає рідною.

Сім’я

Рубіо — виходець із родини кубинських емігрантів. Його батьки залишили Кубу у 1956 році, ще за режиму Фульхенсіо Батісти й до приходу до влади Фіделя Кастро.

У родині було четверо дітей, він — третій. У дитинстві частину часу Рубіо провів у Лас-Вегасі, де його батько працював барменом, а мати — покоївкою. У підлітковому віці він підробляв, зокрема доглядав за собаками родичів.

Рубіо одружений із Жанетт Доусдебес, яка має колумбійське походження. У подружжя четверо дітей.

Кар’єра

Політична кар’єра Рубіо розпочалася наприкінці 1990-х років. У 1998 році його було обрано міським комісаром Вест-Маямі. Уже в 2000 році він пройшов до Палати представників Флориди, де швидко закріпився в керівництві республіканців.

У 2006–2008 роках Марко обіймав посаду спікера Палати представників Флориди. Він став першим кубино-американцем на цій посаді. У цей період Рубіо просував ідею зниження податків, реформу освіти та посилення ролі приватних ініціатив у соціальній політиці. Його стиль вирізнявся поєднанням жорсткої ідеології та готовності до компромісів.

Після відходу із законодавчого органу у 2008 році Марко зайнявся викладанням. Але вже у 2010 році виграв вибори до Сенату США. Тут Рубіо став помітною фігурою серед республіканців. Він активно виступав за жорстку лінію щодо Куби, Китаю та Ірану.

У 2015 році Рубіо спробував балотуватися в президенти від Республіканської партії, але програв праймеріз Дональду Трампу й зняв свою кандидатуру. Попри різку критику Трампа під час кампанії, згодом Марко підтримав його.

У Сенаті Рубіо займав жорстку позицію у зовнішній політиці. Його називали неформальним куратором політики США в Латинській Америці. Він також був одним із найпослідовніших прихильників антикитайської лінії, за що потрапив під санкції Пекіна.

У 2024 році Рубіо підтримав Трампа на виборах, а після перемоги був висунутий на посаду держсекретаря. У січні 2025 року Сенат затвердив його майже одностайно.

Ставши державним секретарем, Марко одночасно обійняв кілька ключових ролей: виконувача обов’язків радника з національної безпеки та глави USAID. Подібне поєднання не спостерігалося з часів Генрі Кіссінджера.

На посаді глави Держдепу Рубіо продовжив жорсткий зовнішньополітичний курс, особливо щодо Китаю та війни Росії проти України. Він брав участь у переговорах із російською стороною та просував лінію адміністрації Трампа на пошук формату врегулювання.

Компромат

Політична кар’єра Рубіо супроводжується низкою скандалів і спірних епізодів.

Один із найобговорюваніших — викривлення сімейної історії. Тривалий час Марко заявляв, що його батьки втекли від режиму Кастро, хоча фактично емігрували ще до революції. Це спричинило звинувачення у спробі політичної спекуляції на темі антикомуністичної еміграції.

Інший епізод пов’язаний із використанням партійної кредитної картки під час його роботи спікером у Флориді. За даними розслідувань, частина витрат мала особистий характер. Рубіо стверджував, що компенсував їх власним коштом.

Також увагу привертала його низька відвідуваність голосувань у Сенаті, особливо під час президентської кампанії 2016 року. Опоненти використовували це як аргумент проти його ефективності.

Окремій критиці піддавалася його політична гнучкість. Під час праймеріз 2016 року він називав Трампа «шахраєм» і «непідготовленим кандидатом», але невдовзі після поразки підтримав його і став союзником. Цей розворот закріпив за ним репутацію політика, готового змінювати позицію залежно від обставин.