Михайло Ткач

Ткач Михайло Сергійович: журналіст-розслідувач і керівник відділу розслідувань видання «Українська правда»

Ткач Михайло Сергійович — своїми журналістськими розслідуваннями викриває корупційні схеми серед чиновників та наближених до влади осіб

Біографія 

Михайло Сергійович Ткач народився 16 жовтня 1988 року в Дніпропетровську (нині Дніпро) Дніпропетровської області, Україна.

Освіта 

Ткач закінчив Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара за спеціальністю «журналіст». Ще під час навчання він почав пробувати себе в професії.

Сім'я 

Відкритих даних про дружину та дітей Ткача у публічному просторі немає. Сам журналіст не розкриває подробиці особистого життя в інтерв'ю та соціальних мережах.

Кар'єра

До вступу в університет Михайло встиг здобути й зовсім інший, далекий від журналістики досвід. У чотирнадцять років Ткач розпочав трудову діяльність у сфері будівництва, а після закінчення школи певний час займався продажем косметики та розклеюванням афіш.

Паралельно із заняттями в університеті Михайло грав у КВК і працював на дніпропетровському «9 телеканалі», де проходив практику та знімав перші сюжети.

За власними словами Ткача, вступаючи до університету, він ставив перед собою мету потрапити на роботу на телеканал «1+1». Ця мета визначила його подальший професійний шлях. Уже в студентські роки, як пізніше згадував сам журналіст, почав формуватися його стиль подачі матеріалу — фактологічний, стриманий, але з елементами іронії, який він зберігає й донині.

Після закінчення університету Ткач реалізував свою студентську мету і влаштувався на телеканал «1+1» у Києві. Там він потрапив до команди програми «Гроші». За словами самого журналіста, він зняв пробний матеріал, який сподобався редакції. Його безпосереднім керівником на той момент був Олександр Дубинський. На «1+1» Ткач пропрацював п'ять років. Потім він вирішив, що йому необхідно розвиватися далі й виходити із зони комфорту.

У 2012 році Ткач став переможцем конкурсу журналістських розслідувань серед молодих журналістів, організованого «Українською правдою» спільно з Посольством США в Україні.

Нагороду він отримав за матеріал «7 смертних гріхів владики Павла», присвячений розкішному способу життя священнослужителів Києво-Печерської лаври. Розслідування супроводжувалося конфліктом Ткача із самим владикою Павлом, який особисто телефонував йому і навіть виганяв його з території лаври. Призом за перемогу в конкурсі стала поїздка до Вашингтона.

1 вересня 2015 року Ткач перейшов до спільного проєкту «Радіо Свобода» та «UA: Перший» — програми «Схеми: корупція в деталях», де пропрацював до 2021 року.

Саме в цей період він здобув широку відомість завдяки розслідуванням про діяльність перших осіб української держави. Михайло розповідав, що для розслідувальної журналістики не існує готового набору інструментів і знань, які можна отримати в університеті.

Уміння знаходити потрібну інформацію та розбиратися у складних схемах, за його словами, приходить лише з досвідом. Він також відзначав важливість злагодженої роботи з операторською командою. За роки роботи в «Схемах» Ткач сформував стійкий творчий тандем з операторами Ярославом Бондаренком, Кирилом Лазаревичем і Борисом Троценком.

У 2019 році президент України Володимир Зеленський публічно назвав нахабством методи роботи Ткача, який під час розслідування супроводжував президентський кортеж на автомобілі, фіксуючи порушення швидкісного режиму.

Пізніше того ж року Ткач виступив у Верховній Раді на слуханнях про безпеку журналістської діяльності. Михайло перефразував відому фразу Вінстона Черчилля і заявив, що журналісти продовжать вести зйомку «на пляжах, на узбережжях, у полях і на вулицях» і ніколи не здадуться. Цю фразу він згодом не раз повторював.

8 серпня 2020 року Ткач повідомив, що виявив у своїй квартирі ознаки підслуховувального пристрою: отвір у стелі, що веде на горище над його житлом.

За словами журналіста, незадовго до цього він отримував попередження від джерел про те, що його діяльність дратує високопосадовців. Первинний огляд поліції жодних технічних засобів не виявив. Це викликало обурення медіаспільноти та адвоката Ткача, який вказав на характер виявлених отворів. Випадок став приводом для вивчення ситуації Платформою Ради Європи із захисту журналістики та безпеки журналістів.

У вересні того ж року Ткач відмовився увійти до Ради з питань свободи слова при Офісі президента України, а раніше, у травні 2020 року, повідомив про стеження за собою з боку охорони президента Зеленського.

17 серпня 2020 року був підпалений робочий автомобіль знімальної групи «Схем», у якій працював Михайло. У вересні того ж року він заявив, що невідомі проникли на горище над його квартирою, зірвавши раніше встановлені пломби.

З серпня 2021 року Ткач перейшов до видання «Українська правда», де очолив відділ журналістських розслідувань. За роки роботи в «Українській правді» він підготував низку резонансних матеріалів: про закордонний відпочинок українських чиновників всупереч заборонам на виїзд під час війни, про торгові схеми Росії в обхід санкцій, про купівлю елітних автомобілів оточенням Кремля, про скандал навколо закупівлі курток для ЗСУ та пов'язаний із ним коментар тогочасного міністра оборони Олексія Резнікова, а також про зустрічі політиків із фігурантами санкційних списків.

13 жовтня 2022 року Ткача збив автомобіль на пішохідному переході в Києві, при цьому сам журналіст згодом вказував на дивні деталі того, що сталося. 17 листопада 2023 року на Ткача було вчинено напад під час зйомок біля ресторану в Козині Київської області. Як він розповідав, охорона закладу заблокувала знімальну групу, один з охоронців вдарив його по камері та завдав удару в область шиї. Поліція відкрила за фактом нападу кримінальне провадження.

27 лютого 2024 року Ткач разом з оператором Ярославом Бондаренком був затриманий польською поліцією поблизу кордону з Білоруссю під час зйомок. Частину відзнятого матеріалу правоохоронці видалили. Затримання викликало реакцію організації «Репортери без кордонів». Польська сторона згодом підтвердила проведення «дій зі встановлення особи» у прикордонній зоні, але офіційно затримання заперечувала.

14 травня 2024 року Офіс генерального прокурора України повідомив про відкриття кримінального провадження за заявою Ткача та інших журналістів «Української правди» про спроби тиску, погрози та перешкоджання їхній професійній діяльності. Приводом стало розслідування про відпочинок київського мільйонера. У листопаді того ж року суд виніс умовний вирок фігурантам справи про напад на Ткача під час зйомок.

Михайло займався розслідуванням корупційного скандалу, пов'язаного з бізнесменом Тимуром Міндічем. Він також висвітлював справу ексміністра Олексія Чернишова, який залишив країну в ході розслідування, та інші резонансні матеріали про зловживання владою у воєнний час.

21 травня 2026 року Ткач разом із головною редакторкою The Kyiv Independent Ольгою Руденко став лауреатом Премії імені Георгія Гонгадзе. В інтерв'ю після церемонії він підкреслив, що не розглядає нагороду як особисту заслугу.

Михайло пов'язує її з роботою всієї команди відділу розслідувань «Української правди». Він також зазначив, що корупція дедалі частіше маскується під патріотизм, а мотивацією для продовження роботи називав близькість редакції до наслідків війни та особисті зв'язки з військовослужбовцями.

За свою кар'єру Ткач був відзначений низкою нагород: премією «Телетріумф» у номінації «Репортер» (2016), нагородою журналу «Новое время» «Людина нового часу» в номінації «За гучні розслідування, що очищують Україну від корупції» (2017), премією «Української правди» в номінації «Журналіст року» (2020) та орденом «За заслуги» III ступеня (2022) за внесок у розвиток журналістики та висвітлення подій російського вторгнення. У 2025 році він також став фіналістом Премії імені Георгія Гонгадзе.