Азаров Микола Янович: колишній прем’єр-міністр України та один із засновників “Партії регіонів”
Азаров Микола Янович — український політик російського походження, колишній прем’єр-міністр України, міністр фінансів України у двох урядах Віктора Януковича, колишній голова “Партії регіонів”, а також один із засновників цієї політсили.
Біографія
Микола Янович Азаров народився 17 грудня 1947 року в російському місті Калуга.
Освіта
Школу майбутній український політик закінчив зі срібною медаллю. За вищою освітою Микола поїхав до столиці Радянського Союзу. Тут в 1971 році він отримав диплом геолога.
Сім'я
Микола Азаров має російсько-естонське коріння. Ще при його народженні батьки вирішили дати дитині прізвище матері — Азаров. Воно їм здалось більш милозвучним, ніж естонське прізвище батька — Пахло.
Батько за професією був гірничим інженером. Мати політика до 2010 року жила в Калузі.
Дружина і діти
Азаров познайомився зі своєю дружиною Людмилою Миколаївною під час навчання в МДУ. Весілля зіграли ще студентами.
У 1971 році у подружжя Азарових народився єдиний син Олексій. Він має диплом інженера. Зараз Азаров-молодший проживає в Австрії. Під час прем'єрства Віктора Януковича виконував обов'язки його радника.
У Миколи Азарова троє внуків: Дарій, Альона і Микола.
Кар'єра
Трудова діяльність
Після отримання диплома молодий геолог Микола Азаров отримав розподіл у Тулу. Тут протягом тринадцяти років він працював спочатку на шахті, а потім у науково-дослідному інституті, який спеціалізується на вугільній промисловості.
У віці тридцяти п'яти років Микола Азаров змінив Тулу на Донецьк.
У столиці Донбасу він десять років працював на керівних посадах в дослідному і проектно-конструкторському інституті гірничої геології, геомеханіки і маркшейдерської справи. За цей час встиг написати і захистити докторську дисертацію.
Політична діяльність
Політикою Микола Азаров зайнявся на початку 1990-х років. Тоді професора геофізика розглядали на посаду першого секретаря обласного комітету комуністичної партії. Він підтримував опозиційну партії "Демократичну платформу". У тому ж році Миколи Азарова обрали делегатом з'їзду компартії.
У цей час він знайомиться з "донецькими вугільними баронами", на кшталт Юхима Звягільського, а також з майбутнім головою Банковії — Леонідом Кучмою.
Після розвалу Радянського Союзу, Микола Азаров залишає компартію і стає членом Партії праці, керівником якої був на той час Валентин Ландик. Коли ж Ландик став віце-прем'єр-міністром, партію очолив сам Азаров.
З цією політичною силою в 1994 році він йде на парламентські вибори. Народним депутатом він стає по мажоритарному округу в Донецькій області.
У Верховній Раді Азаров увійшов до Міжрегіональної депутатської групи, яку називали пропрезидентською. Микола Янович дуже швидко став соратником Леоніда Кучми не в останню чергу за те, що критикував тодішнього керівника податкової Ільїна. Головний податківець виступав за послаблення податкового тягаря, що дуже не влаштовувало президента.
Леонід Кучма соратника не забув. Саме Азарова президент призначив керівником нового державного органу — Державної податкової адміністрації, яка прийшла на зміну податковій інспекції.
Після Партії праці у 2000 році Микола Азаров став членом нової політичної сили — Партії регіонального відродження "Трудова солідарність України", яка згодом отримає скорочену назву — Партія регіонів.
Через рік керівник податкової адміністрації став головою партії. Але на цій посаді він пробув менше року — з березня по грудень 2001 року. Однак залишився в політраді.
Ходили чутки про те, що улюбленець президента Кучми і головний податківець очолить уряд ще в 1999 році. З того часу протягом трьох років ця новина то зникає, то спалахує з новою силою.
Наприкінці 2002 року Микола Азаров все-таки переходить працювати в уряд. Однак він стає не прем'єр-міністром, а його першим заступником. Одночасно він обійняв посаду міністра фінансів.
На своїх посадах Микола Азаров перебував до початку 2005 року. Ходили чутки, що при "помаранчевій" владі він залишиться в уряді і збереже собі як мінімум міністерський портфель. Однак цього не сталось.
У період з 2005 по 2010 рік Азаров то знаходиться у тіні, то знову повертається на Олімп української політики.
Вершиною його політичної кар'єри стало призначення на посаду прем'єр-міністра України після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича в 2010 році. Але на початку 2014 року з цього Олімпу він полетів вниз, разом з усією "регіонівською" владою.
Микола Азаров подав у відставку наприкінці січня 2014 року. Відразу після цього він покинув Україну. Кілька тижнів він провів у сина в Австрії. Потім в лютому того ж року виїхав у Росію. Нині мешкає в Москві.
Через рік після втечі з України Микола Азаров створив Комітет порятунку України, який нібито займається донесенням "правди" про події на Майдані кінця 2013 — початку 2014 років. Колишній політик встиг написати і опублікувати цілих три монографії про Україну і Євромайдан.
Наука
Микола Азаров — автор або співавтор понад сотні наукових праць, присвячених геології Донбасу. Деякі його роботи і досі не втратили актуальності.
Він є професором Донецького національного технічного університету, а також почесним професором своєї Alma mater, Московського державного університету імені Михайла Ломоносова.
Микола Азаров зараз
Колишній український прем’єр Микола Азаров з 2014 року перебуває у розшуку СБУ. Тільки у березні 2020 року з Азарова було знято міжнародні санкції.
У лютому 2021 року в НАБУ поновили досудове розслідування щодо кримінальної справи, фігурантом якої є Микола Азаров (детальніше в розділі Компромат). Через місяць Азарову оголосили підозру в державній зраді.
У жовтні 2021 року Миколі Азарову обрали запобіжний захід — утримання під вартою. Це дає змогу стороні обвинувачення почати процедуру екстрадиції.
Компромат
У 2001 році Микола Азаров порушив норми конституції. Згідно з Основним законом, силовик не має права бути членом політичних об'єднань. У складі податкової адміністрації, якою керував Азаров, була податкова поліція.
У такому випадку він не мав права не тільки очолювати Партію регіонів, але і бути її рядовим членом. Однак це порушення законодавства мало кого хвилювало в українській політиці.
Азаров став творцем репресивної функції податкової адміністрації. Під час його керівництва каральний механізм був спрямований на придушення опозиції. Так, наприклад, агентство "Такі справи" було розгромлене податківцями лише за те, що займалось публікацією агітаційної літератури "Блоку Юлії Тимошенко" перед парламентськими виборами 2002 року.
Постраждали від репресій і журналісти. Так до видання "Обком" завітала податкова поліція та вчинила погром. Потім фіскальне відомство повідомило, що сталася прикра помилка. Співробітники податкової увірвалися просто помилково не в той офіс.
Річ в тому, що цей інтернет-ресурс мав опозиційні погляди. Більше того, в "Обкомі" якраз за кілька тижнів до податкового погрому, на сайті видання з'явилися статті з критичними оцінками діяльності адміністрації фіскального відомства. Журналісти тільки через два з половиною роки змогли довести неправомірність дій податкової.
Дісталося від Азарова і "опозиційним" банкам, на кшталт "Корал" або "Слов'янський". Сюди також навідалися з перевіркою "орли Азарова". У банках фіскали вилучали оргтехніку та документи. Причому навіть ті, які не мали відношення до тодішньої опозиції.
Але найбільше від "азаровщини" постраждав малий і середній бізнес. Було посилено тиск на підприємців. Податки збиралися на кілька місяців вперед.
Вседозволеність народила в податковому відомстві тотальну корупцію, здирництво та шантаж.
Під час приватних обшуків підприємствам доводилося зупиняти свою роботу і терпіти колосальні збитки. Знайти захист не було можливості. Всі суди залишалися на стороні податкової адміністрації.
На посаді головного податківця Азаров займався лобіюванням компаній своєї Батьківщини, які на відміну від українських, отримували податкові пільги.
У 1999 році про нього вперше заговорили як про можливого кандидата на прем'єрську посаду. Однак тоді ж були оприлюднені "плівки Мельниченка".
На цих плівках голос, схожий на голос Миколи Азарова розповідає про тиск, який він чинив на бізнес для перемоги Леоніда Кучми на президентських виборах.
На деяких фрагментах він згадує, що покривав злочини тодішнього керівника НАК "Нафтогаз України" Ігоря Бакая, навмисне доводив до банкрутства банки, які належали опозиціонерам.
Для власного затишку Микола Азаров не гребував нічим. Так, все на тих же плівках Мельниченка чутно про те, що він просив голову держави виселити неугодних йому сусідів з будинку в самому центрі Києва.
Лихо розпочатий курс розвитку України у західному векторі уряд загальмував наприкінці 2013 року. Процес підписання угоди Асоціації був відкладений на невизначений час. Це спровокувало Євромайдан.
Після відставки Азаров і його син потрапили в американські і європейські санкційні списки. Україна звернулася для розшуку втікача-політика в Інтерпол. З цієї причини ексглава уряду переїхав до Росії.
В Україні на нього було відкрито кілька кримінальних справ. Азарова звинуватили у зловживанні службовим становищем, а також у привласненні чужого майна в особливо великих розмірах.
За тридцять років життя в Україні Микола Азаров так і не спромігся вивчити українську мову. Через це майже всі його спроби заговорити державною мовою закінчувалися курйозами. Наприклад, “В країні сформувався целий прошарок кровосісів бюджетних коштів, і тепер ми всіх цих упирів ліквідуємо”, — вже майже легендарна фраза колишнього прем’єра.
Декларація
Востаннє Микола Азаров звітував про своє фінансове становище в рік своєї втечі з України. Тоді його дохід склав шістсот тисяч гривень. Чотириста сорок з них це зарплата, решта сто тридцять — це дивіденди і дохід від наукової діяльності.
Згідно з декларацією, у тодішнього голови уряду була одна земельна ділянка, житловий будинок, квартира і гараж. Хоча власного автомобіля у нього не значилося, у його дружини була у власності ділянка землі і автомобіль Lexus RX-400 H.
На рахунку в банку у Миколи Азарова було півтора мільйона гривень, у дружини — сто вісімдесят тисяч.
У Росії побіжний політик, згідно з його заявами, живе на власні заощадження.