Райвіс Мелніс

Мелніс Райвіс: міністр оборони Латвії з 28 травня 2026 року

Мелніс Райвіс — полковник латвійської армії, який пройшов шлях від командира взводу до радника прем'єр-міністра в Києві

Біографія

Райвіс Мелніс народився 16 листопада 1977 року.

Освіта

У 1996 році Мелніс вступив до Національної академії оборони Латвії, де навчався до 2000 року. Там він отримав ступінь бакалавра в галузі військового керівництва та педагогіки, завершивши курс командира взводу.

У 2003-2004 роках Райвіс пройшов курс командира роти в рідній академії, а також інструкторський курс із тактичної бойової стрільби під керівництвом британських радників BEMAT у Литві.

У 2007 році Мелніс закінчив курси НАТО з цивільно-військового співробітництва в Німеччині та Угорщині, а також опанував мову фарсі-дарі в мовній школі НВС.

У 2012 році він навчався у Військовій академії імені генерала Йонаса Жямайтіса в Литві на курсах армійського командування та штабу. Потім Райвіс вступив до престижного Королівського коледжу Лондона (King’s College London), який закінчив у 2013 році, отримавши ступінь магістра в галузі військових наук за програмою «Міжнародна безпека та управління».

У той самий період, з 2012 по 2013 рік, Мелніс навчався в Британській академії оборони на курсах передового командування та штабу (JCSC) і отримав диплом 7-го рівня (еквівалент магістра) від Інституту менеджменту (CMI) за спеціальністю «Стратегічний менеджмент та лідерство».

Сім'я

Райвіс Мелніс одружений, його дружину звати Санта Мелнієце. Вона займається сімейним бізнесом у сфері громадського харчування. У подружжя є син.

Кар'єра

Свою службу в Національних збройних силах Мелніс розпочав у 1998 році. Перше десятиліття Райвіс послідовно підвищував кваліфікацію, обіймав штабні посади і до 2008 року дослужився до начальника оперативного відділу в 2-му піхотному батальйоні Сухопутних військ.

У 2008 році його відправили до Афганістану у складі сил ISAF. Там Мелніс працював офіцером із цивільно-військового співробітництва. Він організовував зустрічі з неурядовими організаціями, координував гуманітарні проєкти та вів переговори з місцевою владою.

У 2010 році Райвіс знову повернувся до Афганістану, але вже як офіцер планування у складі провінційної відновлювальної команди. Тоді він брав участь у координації операцій афганських сил безпеки та підготовці аналітичних звітів для командування.

Після повернення з Афганістану кар'єра Мелніса пішла вгору. У 2013 році Райвіс став начальником відділу оперативного планування та навчання в Механізованій піхотній бригаді Сухопутних військ. На цій посаді він займався розвитком бойових спроможностей бригади, впровадженням проєктів механізації та координував допомогу цивільним установам під час стихійних лих.

У липні 2015 року його призначили командиром 1-го механізованого піхотного батальйону (LATBAT), дислокованого на полігоні в Адажі. На цій посаді Мелніс командував приблизно 450 військовослужбовцями. Райвіс відповідав за підготовку підрозділів як для завдань національної оборони, так і для міжнародних місій в Афганістані, Малі та Центральноафриканській Республіці. У 2017 році за заслуги перед державою він був нагороджений орденом Вієстура — однією з найвищих військових нагород Латвії.

З 2018 по 2019 рік Мелніс отримав під своє командування міжнародний підрозділ — Балтійський батальйон, що об'єднував військових із Латвії, Естонії та Литви. Там під його керівництвом перебувало вже близько 500 солдатів, а сам він відповідав за планування операцій, бюджет та боєготовність з'єднання на рівні всього регіону.

У 2019 році Райвіса відрядили до Великої Британії, де він працював в Об'єднаному штабі Британських збройних сил та в штабі Об'єднаних експедиційних сил (JEF). Три роки Мелніс займався оперативним аналізом та довгостроковим плануванням.

Повернувшись до Латвії у 2022 році, Райвіс очолив Департамент операцій та планування Об'єднаного штабу НВС. У 2024 році він став заступником начальника Об'єднаного штабу з операцій та планування.

У 2025 році Мелніс став радником міністерства оборони при посольстві Латвії в Україні та командиром національного контингенту в цій країні. Райвіс не просто координував допомогу, а й особисто виїжджав у прифронтові зони — Донецьку, Харківську та Запорізьку області. 

Він аналізував застосування західних технологій на полі бою, налагоджував зв'язки між латвійським та українським оборонпромом і готував рекомендації для Риги. У лютому 2026 року прем'єр-міністр Евіка Сіліня запросила його стати її позаштатним радником з військової кооперації.

10 травня 2026 року Сіліня запропонувала Мелнісу посаду міністра оборони. Однак через наступну відставку уряду це призначення тимчасово заблокували. 

Тим не менш, коли формуванням нового кабінету зайнявся Андріс Кулбергс, кандидатуру Мелніса зберегли. 27 травня 2026 року, щоб обійняти крісло міністра, він подав рапорт про звільнення з армії, обговоривши можливість повернутися на службу після завершення політичної кар'єри. 

Вже 28 травня 2026 року Сейм затвердив його на посаді міністра оборони.

Компромат

Публічної інформації про компрометуючі факти, фінансові порушення чи скандали, пов'язані з Райвісом Мелнісом, у відкритих джерелах не міститься.

Основний дискусійний момент навколо його персони мав інституційний, а не особистий характер. Критики, зокрема директор Центру геополітичних досліджень Маріс Анджанс, вказували на проблематичність призначення діючого військового (хай і звільненого перед вступом на посаду) на пост цивільного міністра. 

Вони наводили приклад США, де закон вимагає, щоб голова Пентагону був цивільною особою, яка не перебувала на дійсній службі останні сім років. Опоненти називали подібну практику «радянською спадщиною», коли військові переходять у політики безпосередньо з армії.

Прихильники Мелніса, включаючи колишнього командувача НВС Леоніда Калніньша, зазначали, що латвійське законодавство не забороняє такого переходу, а в умовах кризи та спираючись на український досвід професіонал із бойовим бекграундом є кращим за кар'єрного політика.