Сергій Сидоренко

Сидоренко Сергій: український журналіст і головний редактор «Європейської правди»

Сидоренко Сергій — співзасновник і незмінний редактор видання «Європейська правда», яке протягом понад десяти років формує в Україні порядок денний з питань євроінтеграції та відносин з НАТО

Біографія

Точних даних про дату і місце народження Сидоренка у відкритих джерелах немає. За непрямими даними, він народився приблизно в середині 1970-х років.

Освіта

Сидоренко здобув вищу технічну освіту в Київському політехнічному інституті (нині — НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського»), де отримав диплом інженера-системотехніка.

У 1990-і роки, як і багато студентів того часу, він підробляв за фахом. За власним визнанням, тоді він з певною зневагою ставився до гуманітарних професій, жартуючи, що «слово у формулу не додаси».

Тим не менш саме журналістика, а не інженерна справа, стала його основною справою на наступні десятиліття.

Сім'я

Відомості про сімейний стан Сидоренка у публічному доступі відсутні.

Кар'єра

У журналістику Сергій потрапив випадково, прийшовши туди з ІТ наприкінці 1990-х років. Один із знайомих запропонував йому перейти на посаду комп'ютерника в телекомпанію «Магнолія». Сидоренко спробував і швидко зрозумів, що може робити не гірше, а то й краще за тих, хто вже працював у кадрі й за кадром.

Так почалося його поступове занурення в медіасферу. Спочатку він розвивав інтернет-проєкт компанії, потім став редактором у телепродакшені, водночас писав для газет і на радіо. Сергій співпрацював із кількома російськими виданнями та українською версією «Коммерсанта».

Коли в Україні почалася Помаранчева революція, яку Сидоренко підтримував, він пішов із «Магнолії». У 2005 році почав формуватися «Коммерсантъ Украина», і Сидоренка запросили туди президентським кореспондентом.

У 2008 році, коли почалися переговори щодо Угоди про асоціацію з ЄС, заговорили про спрощення візового режиму, Сидоренко, який не любив бюрократичних обмежень, почав системно писати про це.

Так до кола його професійних інтересів увійшла євроінтеграція. Тоді, за його словами, вона здавалася йому чимось нереальним. Особливо після Бухарестського саміту НАТО 2008 року, де Україна не отримала очікуваного Плану дій щодо членства. 

Поворотним моментом у кар'єрі Сидоренка стало закриття української редакції «Коммерсанта» у 2014 році. Того ж дня йому зателефонував тодішній речник представництва ЄС в Україні Давид Столик і запитав, чи не хотіли б вони з колегою Юрієм Панченком створити власне видання.

Сидоренко і Панченко порадилися і погодилися. Обидва на той момент уже писали на тему євроінтеграції. Потім відбулася зустріч із представниками ЄС, які допомогли зорієнтуватися, куди звертатися за грантами.

Співзасновниця і на той момент головна редакторка «Української правди» Олена Притула одразу погодилася надати новому проєкту медійний майданчик.

Перший грант команда отримала через два місяці. До цього часу в команді додалося ще три людини і була розроблена концепція видання. Сидоренко, за власним визнанням, спочатку планував обмежитися темою ЄС, але Панченко переконав розширити фокус і на НАТО.

Так у червні 2014 року з'явилася «Європейська правда». Свою головну професійну заслугу він бачить у тому, що до появи цього видання в Україні ніхто системно не писав про міжнародні новини. Тема подавалася сухо і без пояснення.

Ідею такого підходу до журналістики Сидоренко почув ще за кілька років до запуску видання. Під час навчальної поїздки до Польщі один із редакторів «Газети виборчої» розповідав Сергію, як польські медіа вели країну до євроінтеграції.

З початком повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році обсяг роботи редакції різко зріс. Попри війну, редакція «Європейської правди» не евакуювалася з Києва і продовжила роботу.

Штат при цьому збільшився. Якщо на кінець 2021 року новинарів було двоє, то пізніше їх стало шестеро. З січня 2022 року запрацювала англомовна редакція. Навесні 2022 року трафік сайту зріс у рази. Хоча це не призвело до зростання доходів. Рекламодавці, навпаки, згортали активність.

Фінансування видання Сидоренко описує як переважно грантове, доповнене краудфандингом і частково доходами від реклами. Він визнає, що грантова модель — не ідеальний варіант для медіа. Але називає її вимушеною реальністю українського медіаринку, який, за його оцінкою, в осяжному майбутньому навряд чи сформується у повноцінному вигляді.

З 2021 року Сидоренко активно розвиває відеонапрям видання — ютуб-канал «Європейської правди». Хоча сам визнає, що не є людиною, орієнтованою на відеоформат, і вважає вихід на YouTube із запізненням однією зі своїх управлінських помилок.

Серед гостей його відеоінтерв'ю — українські та закордонні політики і дипломати, зокрема він записував годинне інтерв'ю з тодішнім головою Офісу президента Андрієм Єрмаком.

У 2022 році Сергій увійшов до числа фіналістів Премії імені Георгія Гонгадзе, яку з 2019 року вручає Український ПЕН спільно з Києво-Могилянською бізнес-школою та «Українською правдою» за внесок у незалежну журналістику.

У матеріалах останніх років Сидоренко продовжує спеціалізуватися на темі євроінтеграції України, переговорів про вступ до ЄС, двосторонніх відносин Києва з окремими європейськими країнами, а також на питаннях євроатлантичної інтеграції та роботи Ради Європи.