Світлана Тихановська

Тихановська Світлана Георгіївна: білоруська опозиціонерка та очільниця Об'єднаного перехідного кабінету Білорусі

Тихановська Світлана Георгіївна — у 2020 році пішла на президентські вибори замість чоловіка, а згодом очолила протестний рух

Біографія

Світлана Георгіївна Тихановська (уроджена Пилипчук) народилася 11 вересня 1982 року в селищі Мікашевичі Лунинецького району Брестської області Білорусі.

Освіта

У дитинстві Світлана зіткнулася з наслідками чорнобильської катастрофи. Селище, де вона жила, знаходилося неподалік від зони відчуження.

У дванадцять років дівчинку за програмою «Діти Чорнобиля» відправили на оздоровлення в ірландське селище Роскрей. Туди вона поверталася ще декілька літніх сезонів поспіль.

У 2000 році Світлана із золотою медаллю закінчила середню школу № 2 в Мікашевичах. Після школи вона вступила на філологічний факультет Мозирського державного педагогічного університету й здобула спеціальність «іноземні мови» — англійська та німецька.

Сім'я

Батько Світлани працював водієм, мати — кухаркою.

У 2003 році, під час навчання в Мозирі, Світлана познайомилася з підприємцем і власником нічного клубу Сергієм Тихановським. У 2004 році пара одружилася. Світлана взяла прізвище чоловіка.

У подружжя народилося двоє дітей: син Корній (народився 2010 року) і донька Агнія (народилася 2016 року). Син з'явився на світ із порушенням слуху. У Мінську Корнію встановили кохлеарний імплантат. Влітку 2020 року, побоюючись погроз на свою адресу та адресу дітей, Тихановська вивезла сина й доньку з Білорусі до Литви.

Сергій Тихановський став співзасновником сімейного бізнесу — компаній, пов'язаних з організацією заходів і розваг. З 2019 року він вів YouTube-канал «Країна для життя», де критикував режим Лукашенка та брав інтерв'ю в простих білорусів.

Це зробило Сергія помітною постаттю опозиції ще до виборів 2020 року. Перед стартом президентської кампанії Сергія заарештували. З в'язниці він вийшов лише в червні 2025 року й возз'єднався з родиною в Литві.

Кар'єра

Після закінчення вишу Світлана переїхала до Гомеля, де почала працювати перекладачкою з англійської мови в різних організаціях. Серед її роботодавців була благодійна організація «Chernobyl Life Line», яка займалася допомогою постраждалим від чорнобильської аварії. Саме через цю структуру вона в дитинстві потрапила до Ірландії. Пізніше Тихановська також працювала викладачкою та усною перекладачкою, поєднуючи мовну практику з вихованням дітей.

До 2020 року політикою Тихановська не займалася. Усе змінилося, коли виборча комісія відмовилася реєструвати ініціативну групу її чоловіка для участі в президентських виборах.

Оскільки зареєструвати Сергія як кандидата замість себе вона не могла, Світлана подала документи на власне висування. За її словами, це було зроблено на знак підтримки чоловіка, а не через власні політичні амбіції.

15 травня 2020 року, за годину до закінчення терміну подання заявок, вона зареєструвала ініціативну групу. 14 липня Центрвиборчком затвердив її кандидаткою в президенти.

Штаб Тихановської очолив сам Сергій, але невдовзі після його повторного арешту кампанію довелося вести їй самій. До Світлани приєдналися команди інших недопущених до виборів кандидатів: Віктора Бабарика та Валерія Цепкала. Їхні представниці, Марія Колесникова та Вероніка Цепкало, разом із Тихановською стали символом об'єднаної опозиції.

Передвиборча програма обіцяла виборцям нові вибори протягом півроку, референдум щодо повернення Конституції 1994 року, обмеження президентських повноважень і кількості термінів на посаді.

Мітинги на підтримку Тихановської по всій країні збирали десятки тисяч людей. Акція 30 липня в мінському Парку Дружби народів стала найбільшою в Білорусі з часів розпаду СРСР.

За офіційними даними ЦВК, на виборах 9 серпня 2020 року Тихановська набрала трохи більше 10% голосів, тоді як Лукашенко — понад 80%.

Ці результати вона не визнала, вимагаючи перерахунку, і подала скаргу до Центрвиборчкому. Згодом під тиском Тихановська була змушена покинути країну й 11 серпня опинилася в Литві.

Уже перебуваючи в еміграції, Світлана оголосила себе лідеркою демократичних сил Білорусі, а в середині серпня ініціювала створення Координаційної ради. Цей орган мав організувати передачу влади.

10 вересня 2020 року Сейм Литви визнав її законно обраною президенткою Білорусі. Сама Світлана тривалий час уникала цього титулу, називаючи себе перехідною постаттю.

У наступні роки Тихановська провела десятки зустрічей із главами держав і урядів, серед них Джо Байден, Ангела Меркель, Емманюель Макрон, Урсула фон дер Ляєн. Вона домагалася невизнання Лукашенка президентом і запровадження санкцій проти його оточення.

9 серпня 2022 року вона оголосила про створення Об'єднаного перехідного кабінету Білорусі. Ця організація, поряд з офісом Тихановської та Координаційною радою, формує систему інститутів демократичних сил у вигнанні.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Світлана засудила агресію, підтримала українців і наполягала на тому, що Лукашенко несе за це відповідальність як співучасник.

У січні 2026 року вона вперше офіційно зустрілася з президентом України Володимиром Зеленським, а в травні того ж року здійснила перший робочий візит до Києва.

За роки роботи вона здобула низку міжнародних нагород, зокрема Сахаровську премію Європарламенту, премію Свободи імені Джона Маккейна, премію Карла Великого та премію миру Тіпперері, а також неодноразово висувалася на Нобелівську премію миру.

Скандал

Тієї ночі після виборів 2020 року Світлана опинилася в будівлі Центрвиборчкому в оточенні силовиків. Згодом вона записала відеозвернення, у якому закликала прихильників розійтися по домівках і заявила, що покинула Білорусь «абсолютно самостійно».

Союзники та спостерігачі, зокрема Марія Колесникова та президент Литви Гітанас Науседа, висловлювали думку, що запис було зроблено під тиском, а не з власної волі Тихановської.

Сама вона пізніше підтверджувала, що рішення виїхати далося їй нелегко і супроводжувалося погрозами на адресу дітей.

Режим Лукашенка порушив проти Тихановської кілька кримінальних справ. Її звинувачували «у захопленні влади, створенні екстремістського формування та підготовці терактів». У березні 2023 року мінський суд заочно засудив її до п'ятнадцяти років колонії, а її організації визнані в країні «екстремістськими».