Володимир Куратченко

Куратченко Володимир Олександрович - віце-прем’єр із амбіціями прем’єра: конфлікти, мільярдні розбіжності та тіні Держрезерву»

Володимир Куратченко — український політик та управлінець, який пройшов шлях від інженера на заводі до першого віце-прем’єра України та голови Держкомрезерву. Його діяльність відзначалася амбіціями і конфліктами з урядовцями, а також фінансовими скандалами, пов’язаними з держрезервами. Критики закидали йому прагнення перебирати на себе роль прем’єра та непрозоре управління стратегічними ресурсами держави.

1. Біографія
2. Освіта
3. Сім’я
4. Кар’єра
5. Компромат
6. Декларація

Біографія

Володимир Олександрович Куратченко народився 28 квітня 1948 року в Омську (тепер РФ). Український державний і політичний діяч, кандидат економічних наук (1990). Був першим віце-прем’єр-міністром України (1999), головою Держкомрезерву, головою Запорізької обласної державної адміністрації. Активний учасник політичного життя через участь у Народно-демократичній партії (НДП) та виборчих блоках.

Освіта

Володимир Куратченко розпочав свій освітній шлях у Запоріжжі, де з 1955 по 1964 рік навчався в середній школі №13. Після закінчення школи продовжив професійну підготовку у Запорізькому ПТУ №15 (1964–1966). Прагнення поєднати технічні знання з практичними навичками привело його до Запорізького машинобудівного інституту, який він закінчив заочно у 1983 році за спеціальністю «радіотехніка», отримавши кваліфікацію радіоінженера.

У другій половині 1980-х він розширив свої горизонти, здобуваючи політичну та соціальну освіту в Академії суспільних наук при ЦК КПРС, де вивчав теорію соціально-політичних відносин та отримав фах політолога й викладача соціально-політичних дисциплін. У 1990 році захистив кандидатську дисертацію на тему розробки концепції спеціальної економічної зони у Закарпатській області СРСР, закріпивши за собою науковий ступінь кандидата економічних наук.

Кар'єра

Свій трудовий шлях Володимир Куратченко розпочав у Запоріжжі, працюючи на заводі «Радіоприлад» спочатку слюсарем-інструментальником, а згодом — регулювальником та майстром цеху. Його професійна наполегливість і технічні здібності відкрили дорогу до керівних посад: до середини 1980-х він вже обіймав посади заступника генерального директора з виробництва та начальника цехів. У 1980–1982 роках виконував урядові доручення в Афганістані, що дало йому додатковий досвід управління та організації виробництва у складних умовах.

У середині 1980-х Куратченко почав поєднувати технічну діяльність із політичною: став секретарем Запорізького міського комітету КПУ з питань промисловості, а згодом обіймав посаду інспектора ЦК КПУ. До кінця 1980-х він був секретарем Закарпатського обласного комітету КПУ з питань промисловості, де відповідав за розвиток промислового сектору регіону.

У 1990 році Куратченко повернувся до підприємницької сфери, очоливши Запорізьке виробниче об’єднання «Радіоприлад», а вже до середини 1990-х став заступником міністра, а згодом і першим заступником міністра промислової політики України. У 1998 році очолив Запорізьку обласну державну адміністрацію, а у 1999 році — став першим віце-прем’єр-міністром України.

У 2001 році його кар’єра досягла нового рівня: Куратченко очолив Державний комітет України з державного матеріального резерву, де відповідав за управління запасами країни та стратегічними ресурсами. Пізніше він керував Київводоканалом, а його управлінський досвід та наукові знання допомагали формувати стратегії розвитку державних підприємств і контролювати важливі галузі економіки.

Сім’я

Куратченко одружений і має дві дочки. Він завжди намагався відділяти приватне життя від публічної діяльності, а родина підтримувала його у різні періоди кар’єри.

Компромат 

Конфлікт в уряді

У 1999 році Куратченко, будучи першим віце-прем’єром, відкрито виступив проти прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка, фактично організувавши внутрішнє “повстання” уряду. Він заперечував проти винесення догани міністру енергетики Івану Плачкову та погрожував власною відставкою, якщо догана буде ухвалена. Своїми діями демонстрував готовність конфліктувати з керівництвом уряду, втручатися у кадрові рішення та блокувати рішення прем’єра. Паралельно вимагав перегляду курсу економічних реформ, введення загальнонаціонального планування та корекції меморандумів із МВФ і Світовим банком, що свідчить про прагнення концентрувати вплив на ключових економічних рішеннях без погодження з прем’єром.

Фінансові проблеми та управлінські ризики у Держрезерві

Під час керівництва Куратченка Державним комітетом України з державного матеріального резерву перевірки виявили розбіжності між актами звірки та обліковими документами на суму близько 1 млрд грн. Частина експертів та ЗМІ зазначала, що відсутність автоматизованої системи обліку могла сприяти зловживанням або неефективному управлінню ресурсами.

Дебіторська заборгованість Держрезерву на момент перевірки становила близько 4 млрд грн, основними боржниками були державні структури, зокрема Мінпаливенерго (1,5 млрд грн) та ДАК «Хліб України» (800 млн грн). Борги стягувалися через суд, проте контроль за коштами та ресурсами не завжди був прозорим.

Критики відзначали, що пропозиції Куратченка щодо активного впливу на внутрішні ринки зерна та цукру не супроводжувалися ефективними механізмами контролю та фінансової дисципліни, що ставило під сумнів ефективність управління та ризики нецільового використання державних ресурсів.

Особисті амбіції та стиль управління

В інтерв’ю Куратченко визнавав, що фактично “ставив діагноз і призначав лікування” для економіки країни, виконуючи функції прем’єра та одночасно захищаючи окремих міністрів. Він підкреслював, що його відсторонення від реалізації пропозицій відбулося з політичних причин, що свідчить про амбіції контролю над урядовими процесами.

Висловлювання Куратченка також демонструють конфлікти з урядовими колегами та частково з Президентом, хоча він офіційно заявляв про готовність підкорятися. Його риторика щодо “лікування економіки” та готовності “стати жертвою задля країни” може сприйматися як прагнення централізувати рішення та прояв самозакоханості у владних питаннях.

Крім того, він активно займався врегулюванням фінансових суперечок, зокрема зі шахтарськими профспілками (борг по зарплаті — 2,3 млрд грн, частково виплачено), демонструючи персональну відповідальність за критичні фінансові питання, що потенційно створювало ризики непрозорості та зловживань.

Декларація

Офіційні декларації Куратченка у відкритих джерелах збереглися лише частково. Відомо, що в період його роботи на державних посадах він задекларував: нерухомість у Києві та Запоріжжі (квартира та житловий будинок); земельні ділянки, оформлені на членів родини; автотранспорт — легкові автомобілі бізнес-класу, зареєстровані на нього та доньок; грошові активи — банківські вклади у гривні та валюті.

Аналітики та ЗМІ звертали увагу на невідповідність офіційних доходів рівню витрат і стилю життя родини політика. Його ім’я згадувалося у контексті бізнес-зв’язків у промисловій та енергетичній сферах, проте прямих кримінальних проваджень щодо незаконного збагачення публічно зафіксовано не було.