«До 8 березня. Скляна стеля для жінки-керівника досі є – просто вона розташована вище»

Мені вдалося обіймати керівні посади в молодому віці – головна редакторка студентської газети в 20, керівниця міжнародного відділу найбільшого каналу в 24. Але надто довго я думала, що очікувати своєї черги на слово мені доводиться не через стать, а просто усюди я якщо не наймолодша, то виглядаю ніби наймолодша. А старші – вони просто такі. Так само довго думала, що Україна вкрай емансипована і у нас все ок. 

У моїй магістратурі були однокурсники з Азії, Африки, арабського світу – по суті перше реальне зіткнення з дорослим життям, і я тоді почула, що буває інакше. Тим паче всі колєжанки були старшими. Трохи згодом мене покликали на співбесіду в європейську телекомпанію Ліон на керівну посаду. Упродовж 45 хв розмови з двома чоловіками усі питання товклися довкола «як ви молода дівчина зможете керувати дорослими чоловіками за 45 і чому вони мають вас слухати».

Я невміло пояснювала, що я вже знаю, що "на роботу в тому ньюзрумі претендували мої колишні підлеглі-чоловіки, щоправда не за 45, але в нас усе ок, бо я працюю більше", але й решта ж питань були в стилі «а як ви в такому віці змогли побувати в такій кількості країн».

Зараз же розумію, що була не готова до такого спілкування і навіть намагалася знайти гандж у своїх відповідях. Та за останні роки і в Україні стало зрозуміло, що скляна стеля для жінки-керівника досі є - просто вона розсташована вище. В українській журналістиці небагато грошей, тому й багато жінок, чоловіки вимушені шукати професії, де після 45 заробляють куди більше.

Але інша річ, коли йдеться про топ-менеджмент. З жінками колегами ми мало говоримо між собою про те, чи легко керувати в Україні, але коли випадково заходить мова, таки дізнаюсь, що ставлення до жінки керівниці прискіпливіше, права на помилку немає, ті самі дії (скажімо, намір звільнити ну дуже слабкого спіробітника) часто оцінюють з точки зору особистого ставлення, а не професійної необхідності. Згодом натрапила на дослідження, що підтвердило, що до компаній керують жінки таки ставляться критичніше - в них постійно шукають якісь проблеми, які б в іншому випадку ігнорувалися.

Зараз я розумію, що мені не просто щастило: і на першій реальній керівній посаді, і згодом я отримала шанс і довіру ще й тому, що мала або керівницю жінку, яка вже пройшла цей шлях, або довкола були інші жінки принаймні на тому ж рівні. Коли не бути керівником власної команди (а це таки інша динаміка відносин), то в Україні і досі доводиться стикатися з ситуаціями, коли роль жінки-керівниці – писати документи і шукати спільну мову. (І навіть на зустрічах громадських організацій частенько бачу як найпрогресивніші кажуть «а хай секретарем засідання буде дівчина, ну «дівчат же кращий почерк»).

Так само бачила за роки управляння чимало керівників чоловіків, які могли собі дозволити не надто напружуватися й уникати критики, хоча ставлення до дівчини в таких умовах інше - вона ніби має бути вдячна за сам шанс працювати на керівній посаді. Я навіть не кажу про take credit for... Тому нам є ще з чим працювати. Вся ця система, звісно, досі заохочує такий собі тетчеризм – максимально жорсткий стиль управляння, аби видаватися ще більшим чоловіком. Ми часом жартуємо, що було куди б легше жити й керувати вдягнувши суворий піджак, підбори (мені для зросту), макіяж, аби виглядати старше і дивитися на підлеглих згори. Рольова модель директриси.

Можна обрати брутальніший управлінський стил – (варіант 2 без підборів), але треба цькувати підлеглих й матюкатися ... Але це все гра за чужими правилам. Тож поки наше завдання показувати своїм прикладом, що можна інакше - без піджаків, підборів і мейкапу, що роблять тебе старшими, і матюків. Але обов’язково з вірою в інших дівчат, не залишаючи свої маленькі відкриття собі. Тож замість заспокоювати і оберігати відкривати очі на упередження, яких, повірте, повно.

А досі правила для дівчат, які прагнуть більшого, ті самі: бути працелюбнішою, розумнішою, не соромитися піднімати руку, коли маєш відповідь, бути готовою вийти з рішенням поки там ще скиглять і бідкаються, а ще зупиняти, коли тобі дають пораду, навіть не вислухавши про проблему. З 8 березеня! А як вам як вам бути керівницею в Україні? Які поради ви б дали дівчатам, які лише починають? Яка ця стеля?

Джерело: Nataliya Gumenyuk/Facebook