Серж Лифар — “Бог танцю”, палкий патріот Києва, вірний друг Коко Шанель

15 квітня 2021 року виповнюється 116 років із дня народження легендарного французького танцівника і хореографа Сергія Лифаря, який був родом з України. "Бог танцю"  — так його називали сучасники.

Сергій Лифар народився 15 квітня 1905 року в Києві в родині чиновника Михайла Яковича Лифаря і Софії Василівни Марченко-Лифар. Навчався в Імператорській Олександрівській київській гімназії, захоплювався музикою та мав справжню пристрасть до танцю. З дитинства його великою мрією було навчитися танцювати балет.

Упродовж життя Серж Лифар займався також літературною діяльністю — писав статті, вів щоденники, багато листувався і розповів про своє життя на сторінках мемуарів "Спогади Ікара". Автобіографія митця дає унікальну можливість простежити бурхливий життєвий шлях з його злетами та падіннями, з перших уст. Це спогади про юність у Києві — міста, яке Лифар обожнював все своє життя, перебуваючи на чужині. Емоційна та щира сповідь про побудову приголомшливої кар'єри в Парижі, розповідь про становлення себе як артиста й особистості.

У своїй автобіографії Лифар згадує початок 1920-х років у Києві і про те, як його жахав терор, що прийшов в його улюблене місто разом із радянською владою. Одно разу юнак потрапив в київську оперу на заняття до знаменитої вчительки хореографії Броніслави Ніжинської. Він зізнається, що спершу вона скептично поставилася до його танцювальних здібностей, але за доленосним збігом обставин, йому вдалося потрапити до щасливої п'ятірки танцівників, яких, на прохання Сергія Дягілєва, відрядили в Монте-Карло виступати з трупою російського балету.

Це був початок нового етапу в житті, коли перед шістнадцятирічним хлопцем зненацька відкрився зовсім інший світ. Він відкрив для себе Європу з її можливостями, і зміг повернутися в Україну аж у 1961 році. Свою матір Лифар більше не побачив.

"Чи можна уявити, що це означало для юнаків із зимової України, із жорстоких злиднів, щоденного страху — враз потрапити в казковий світ Монако з синім морем, ясним небом, пишними садами й повсюдною розкішшю, виставленою напоказ?" — запитував Серж Лифар у своїх мемуарах.

Сергія Дягілєва і Сержа Лифаря поєднувала міцна дружба, до самої смерті мецената в 1929 році. Дягілєв, який мав виняткову здатність знаходити таланти, швидко розгледів у Лифаря великий потенціал. Він був упевнений, що з нього вийде неймовірний танцівник і охоче взявся за навчання та розвиток Сержа.

Описуючи свій досвід становлення як артиста, Лифар із великою повагою згадує: "Дягілєв вирішив здійснити зі мною свою найбільшу мрію. Він прагнув вияскравити всі мої здібності, навчити мене всього. Він відкрив переді мною мистецтво в усіх його формах, поєднуючи живопис, музику і танок  — через музеї й церкви Італії, дивуючи мене своїм інстинктивним тонким смаком та буйною вдачею. Він був вимогливим учителем, майже тираном".

"Нерідко в моїх нічних снах народжувався стиль мого нового твору, моєї хореографії, і я, прокинувшись, записував його. Скільки разів ночами в безодні світу дивився я на цивілізації нашої планети, а може, й інших планет,"  — писав Серж Лифар.

У статті, яку прозвали "національною", Лифар писав: "Київ, моє рідне місто. Я прожив там щасливе і усміхнене дитинство, потім — нелегке отроцтво, змучене війною та революцією, потім юність, сповнену пригод. Я поїхав у 1922 році, коли мені було сімнадцять, у новий світ  — світ танцю. Я забрав із собою любов свого рідного міста, я люблю його, я буду любити його завжди усім своїм єством; до останнього подиху я буду палким "патріотом" Києва."

Серж Лифар приятелював із багатьма культовими особистостями того часу  — з Пабло Пікассо, Еріком Саті, Сергієм Прокоф'євим, Ігорем Стравінським та іншими. Особлива глибока дружба поєднувала його з Жаном Кокто і Коко Шанель. Пабло Пікассо створив велику кількість малюнків Сержа Лифаря, серед яких портрети і замальовки в балетному класі.

"Пікассо і Шанель стали моїми хрещеними батьками у світі мистецтва. Кожен передав мені часточку свого секрету. Шанель  — невтомний пошук через компонування й розділення, відвагу для того, щоб після довгих місяців роботи усе розібрати й повернутися до первісної і чистої простоти",  — розповідав Серж Лифар.

Як і Коко Шанель, останні роки свого життя Лифар провів у Швейцарії, в Лозанні. Він похований на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа.

Музей представить колекцію митця — близько 1500 одиниць, унікальні пам'ятки, які розповідають про його непросте життя та творчий злет. На виставці будуть представлені: балетна туфелька, яку пошила мама для юного Сергія, листування з родиною 20-30х рр. ХХ ст., фото та театральні програми виступів трупи Дягілєва, виготовлений Коко Шанель костюм Аполлона, до балетної постановки "Аполлон Мусагет", елементи костюму Ікара до славетної постановки Сержа Лифаря, міжнародна нагорода в галузі хореографії Oscar de la danse та багато інших.

Дивіться також:

Бунтарки, художниці та дисидентки: В Україні створили інтерактивний проєкт про мисткинь-шістдесятниць.

Американські джинґли, колоратурне сопрано та українські пісні: Що потрібно знати про Квітку Цісик.