Міжнародне гуманітарне право побудовано так, що кожна сторона має дотримуватися і не порушувати закони війни

Звичайно, в кримінальному праві враховуються інші фактори, шляхетна людина, що вчинила вбивство в рамках самооборони, все одне нестиме покарання, але менш суворе ніж серійний вбивця, і в неї є шанс отримати виправдувальний вирок. Міжнародне гуманітарне право створює однакові правила для усіх, і для держави-нападниці, і для країни, що обороняється, бо, передовсім, скероване на захист найвразливіших: мирне населення, полонених, та має встановлювати однакові стандарти. Але мені видається, не лише зараз, а давно утворилися передумови, щоб переглянути ці підходи.

Коли одна з країн – є агресоркою, відверто заявляє про наміри знищити людей української ідентичності, знищити державність, в насильницький спосіб доєднати території або випалити їх, не звертає увагу на цивільні жертви, цинічно вбиває полонених, тероризує світ продовольчими кризами, ядерною небезпекою, екологічними катастрофами, щоразу бреше і втручається/блокує усі безпекові процеси на рівні міжнародних інституцій, то до таких дій не можуть висуватися такі самі вимоги/підходи ніж до країни, що виборює життя своїх людей, нації, держави.

В нашій ситуації складається абсолютна диспропорція. Наші міста та села випалюють, а не російські. Ми не маємо права бити навіть по військовим об’єктам на російській та білоруській території, отже маємо терпляче чекати, коли по нас прилетить ракета чи вдарить артилерія. І при цьому нас ще можуть звинувати в тому, що ми недостатньо турбувалися про безпеку наших людей. Наших дітей та їхніх батьків, а також, вчительство, примушують до русифікації та підкорення, що є воєнними злочином, а не російських українізують. Українських полонених та людей на тимчасово окупованих територіях катують та вбивають, до нас прискіпуються через поодинокі випадки агресивної поведінки з російськими полоненими, які переважно виражаються не у побитті, а у словах.

До милосердя закликають саме нас, як і корять в надмірній жорстокості, коли ми емоційно реагуємо на «вбивство» Дарії Дугіної, натомість ніхто не помічає, наприклад, «безобідних» вчительок, що прибули на тимчасово окуповану територію України з росії, щоб спотворювати наших дітей. Не здивуюся, якщо міжнародними організаціями ця дія вважатиметься навіть схвальною, бо «дітям забезпечують право на освіту, так, в таких сумних умовах, але забезпечують». Так, я пишу зсередини ситуації і, безперечно, хочу вижити, і хочу, щоб мої люди і країна були живими, але лише агресори, соціопати, ну, і як виявилося міжнародні інституції та Папа Римський, можуть вважати, що вони над ситуацією і тому об'єктивні, не помічаючи диспропорцію і навіть не наголошуючи на цьому аспекті.

Фото: «Радіо Свобода»