В’єтнамське поетичне кіно, американська соціальна драма й український авангард. Другий день «Молодості» запам’ятався стилістичним розмаїттям

У Києві розпочався 52-й міжнародний кінофестиваль «Молодість». Цьогоріч фестиваль уперше від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну проходить у довоєнному форматі: міжнародний, національний і документальний конкурс, дитячий Molodist Teen Screen і насичена позаконкурсна програма. Основним фестивальним майданчиком слугуватиме кінотеатр «Жовтень». Повний перелік українських фільмів, які беруть участь у цьогорічних програмах, читайте тут. Повну позаконкурсну програму — тут. Перелік українських фільмів, які представлені цьогоріч у рамках цьогорічних конкурсних і позаконкурсних програм, можна побачити тут, а перелік фільмів-учасників повнометражного міжнародного конкурсу — тут. Про попередній день фестивалю ми писали тут.

Фестивальна неділя розпочалася очікуваною багатьма синефілами прем’єрою драми «Всередині жовтого кокона» (режисер Фам Т’єн Ан, В’єтнам — Франція), відзначеною в Каннах як найкращий повнометражний дебют.

Сюжет запускає нещастя: в аварії гине дружина брата головного героя. Тьєн має доставити її тіло до рідного містечка, а також знайти її колишнього чоловіка, який безслідно зник багато років тому.

«Всередині жовтого кокона»

Майстерність організаторів «Молодості» в тому, що вони компонують фестивальні програми, закладаючи в них подібності та спільні мотиви. Так, слідом за «Жовтим коконом» відбувся показ фільму ще одного далекосхідного режисера, культового філіппінця Лав Діаса — «Головні істини озера». Власне, цікаво те, скільки паралелей у цих двох картинах. Звісно, Фам Т’єн Ан і Лав Діас дуже різні автори. «Жовтий кокон» фонтанує фарбами, а «Головні істини» — чорно-біла стриманість; перший — роуд-муві, другий — детектив. Та водночас в обох фільмах головне відбувається не в діалогах чи вчинках героїв, а в паузах, у тиші. Сни, видіння, галюцинації важливіші за реальність. Соціальні контрасти сусідять із химерними ритуалами. Краєвиди живуть своїм без перебільшення містичним життям і поступово поглинають героїв.  Тож не буде перебільшенням віднести і «Всередині жовтого кокона», і «Головні істини озера» до парадигми поетичного кіно — котра, як бачимо, прекрасно працює далеко за межами України.

Що ж до наших режисерів, то в неділю відбулося одразу кілька прем’єр, серед яких хочеться виділити «50 горизонтів» Олексія-Нестора Науменка в програмі Forma. Науменко будує оповідь як низку коротких фрагментів, де так чи так показаний обрій, і супроводжує ці просторові акценти дотепними чи парадоксальними титрами-сентенціями: рудий кіт сидить на тлі далекої гори — «Кіт не знає майбутнього»; морські хвилі набігають на берег, літак низько проноситься над головою — «Я не птах»; камера проїздить крізь засніжений ліс — «У вашої супутниці розкішні груди» тощо. Наша режисура опанувала багато нових стилів, але їй інколи бракує формальної вишуканості — тому такі роботи, як «50 горизонтів», є на часі.

«50 горизонтів»

А завершував день чи не найбільш хвилюючий фільм неділі — «Тисяча й один» (А.В.Роквелл, США, «Фестиваль фестивалів»). Тут було все, за що ми любимо американське кіно: сильні акторські роботи, чітко й струнко, мов хмарочос, вибудована драматургія, подолання неможливих обставин, сила сімейної любові та любові взагалі.

«Тисяча й один»

Всупереч війні, «Молодості» вдається якнайширше презентувати панораму актуального світового кіна.

Головне фото: кадр фільму «Головні істини озера»