Чи треба в Україні запровадити «мовні патрулі»?

Міська влада Івано-Франківська вирішила створити «мовну інспекцію» – нову громадську ініціативу, про яку заявив міський голова Руслан Марцінків. Причиною такого рішення стало те, що «на вулицях побільшало російської мови».

Я не буду критикувати чи підтримувати Марцінківа з його ідеєю мовної інспекції (або, як вже звикли називати цю ідею, з «мовним патрулем»). Скажу лиш, що як я цього року був у Франківську, то мені, людині напівросійськомовній, було достатньо некомфортне примусове, так би мовити, занурення в безальтернативно україномовне середовище.

Так що визнаю: ці правила створені саме для таких, як я. І саме для того, щоб випхати нас зі звичної зони комфорту, коли не розмірковуєш про мову власних реплік. В сенсі, часто кажеш російською, не замислюючись.

А в таких умовах доведеться замислюватись. Бо «автопілот» стане некомфортним – як мінімум приверне увагу «інспекції».

Це вже не раз апробовано. Коли хтось дуже голосно розмовляє в ресторані. Коли хтось абияк паркує автівку. Коли хтось палить будь-де. Якщо суспільство це ігнорує – то подібне рагульство поширюється і стає нормою. Бо ми не у Великій Британії чи Нідерландах мешкаємо, щоб для формування навичок вистачало формального закону. В нас на щось може вплинути тільки активна позиція небайдужих. Бо закони здебільшого можна повернути в будь-який бік.

Знаєте, коли мені людина вперше зауважила, що їй заважає моє паління, це викликало навіть агресію – що за диктат?! Аналогічне зауваження вдруге, втретє, вп’яте сприйняв вже нормально – дійсно, якось незручно створювати проблеми людям, варто припинити чи вийти. І поступово це навіть спонукало мене палити менше, майже геть кинути.

Був я в цій ситуації і з протилежного боку: пам’ятаю реакцію на моє зауваження щодо голосних матюків на весь кінотеатр. Оскільки до моїх зауважень долучились і інші, компанія почала говорити тихіше і фільтрувати лексикон.

Тобто, це доведений факт: небайдужість суспільства міняє громадський простір, а не формальні закони. Якби громада реагувала постійно, масово і на кожен випадок неприйнятної поведінки, то ми однозначно давно мешкали би в набагато культурнішому, безпечнішому і комфортнішому для всіх середовищі.

Тож просто ставтесь до ініціативи мовної інспекції як до умисного виштовхування з «комфортного автопілоту» – просто цим разом йдеться не про автопілот «кинути недопалок, де стояв», а про автопілот «говорити російською, не замислюючись». Інспекції утримуватимуть нас (так, примусом путлічного несхвалення, але що робити, якщо по-іншому на нас не впливає?) поза звичною бульбашкою автопілоту.

І в результаті примусу до суспільно-прийнятної поведінки люди розмовлятимуть українською (бо несхвально), не палитимуть поряд з іншими (бо зроблять зауваження), не смітитимуть (бо засудять і змусять прибрати) і не паркуватимуться по тротуарах і газонах.