Є два типи створення бізнесу і два способи його розвитку. Один - інвестиція в бізнес, інший - початок «з нуля»

В першому випадку «заїжджають» великі гроші, іноді настільки великі, що ними заповнений обʼєм самого бізнесу (часто як підміна діяльності), площа довкола бізнесу і пішохідні доріжки від клієнта до бізнесу! В другому - важка, воістину титанічна праця, переживання і хвилювання засновників, страх перед майбутнім, навіть найближчим.

Про створення і відкриття бізнесу з інвестиціями пишуть усі ЗМІ, воно виблискує на сонці і в темряві, до нього стоять черги ще перед відкриттям!

Про створення бізнесу «з нуля» не знає ніхто, крім його власників і кількох співпереживаючих.

Розвиток бізнесу з інвестицією часто не потребує підтвердження якістю! Він потребує блиску, лоску і помпи! А також шаленої кількості реклами!

Розвиток бізнесу «з нуля» не має нічого іншого, аніж діяльність, якість і необхідність переконати кожного клієнта тим, що воно саме так, як декларується!

Відкриття бізнесу з інвестиціями підтримує влада. Вона гордовито походжає «коридорами нового бізнесу», схвально прицмокує язиком, роздає грамоти, регалії і всіляко обіцяє сприяння!

Про Відкриття бізнесу «з нуля» влада не те, що не знає, а подекуди -часто-завжди намагається, якщо не «зламати на корені», то бодай би перешкодити хоч у чомусь (таке селя ві).

Так склалося, що я створював бізнес «з нуля»! У далекому 2000 році! І так вже склалося, що це була школа! І вона зветься Приватна школа Ерудит.

Ніхто не знав про появу школи Ерудит, ніхто про це не писав в газетах (в 2000 році такі були, паперові), а окремі представники влади зневажливо називали це «єрундіт»!

Мій перший перший клас складався з семи учнів! Наступного року вони перейшли в другий клас, а на їхнє місце прийшли два перші класи по десять! І це був тріумф! (Важко собі уявити щось таке в масштабах інвестиції, нє?)

Мій перший прибуток становив «мінус багато грошей» і так тривало цілу купу років! Може, десять, а, може, і більше, вже не пригадую!

Коли приходило літо, я скидав сорочку-краватку-піджак, вбирав брудний одяг і робив те, на що не могло бути грошей: шпаклював стіни, встановлював двері, замки, змінював світильники. Навіть років через 15 після заснування школи - власноручно збирав меблі. Дуже потішно виглядали всілякі «комісії», що оглядали підготовку школи до нового навчального сезону! Пихаті комісіянти, що прийшли «придертися», де там щось не так стоїть, з запитанням до чувака, що висів на драбині: «а де директор?» Чувак злазив з драбини, обтирав руки до заляпаної фарбою футболки і казав «Володимир! Директор школи Ерудит!» - «В інших школах нас приймали за столом, а ви навіть не збиралися з драбини злазити!» - «У мене нема на це часу…і бажання!»

Колись одна вишукано вбрана дама переступила через мене (я сидів втомлений на сходах) і гордовито почимчикувала всередину! Ах, яке ж було її здивування першого вересня, коли я «при параді» вийшов з саксофоном на останній номер шоу-програми!

З кожним роком обʼєми збільшувались, з ними зростала кількість проблем! Ви не повірите, але колись, в якомусь 2004, чи шо, великою проблемою для мене було підключення теплої води в школу! Щоправда, це було тоді, коли в інших школах в туалеті стояла така велетенська залізна бочка з водою, бо в кранах ії не бувало!)

Що цікаво, ніколи не було якихось ускладнень, повʼязаних з основною діяльністю, з навчанням і вихованням! Так, не було досвіду, так, неясно було, що зробити, аби всі знали, наприклад, англійську (знають усі!), бо зрозуміло було лише, що кількість годин в щоденнику не означало в пропорції жодної якості!

Щось підказувало, що можна створити середовище, корпоративну етику, в системі координат якої всі мали б навчатися з достойною якістю! Звісно, окрім середовища учнів, необхідне ще середовище вчителів, ні, не обовʼязково «зірки балету», але обовʼязково з харизмою і спільними «корпоративними характеристиками»!

Сьогодні середовище і ота корпоративна етика - найкраще, що є в Ерудиті! Я його дуже шаную, бережу і плекаю! Це…не те, щоб однодумці, це багато людей, що віддали/віддають своїх дітей в Ерудит не просто тому, що у них є скількись там кілограм, чи сантиметрів грошей! Вони віддають своїх дітей у споріднене нешкідливе доброзичливе якісне середовище, де гарна украінська мова, де прийнято вітатись, посміхатись, бути в хорошому гуморі, де не існує нічого з цього, що не прийнято в пристойному товаристві! У нас навіть фраза є: «в пристойному товаристві так не прийнято!»…тепер це вже тяглість…одні закінчують - інші заходять…

Ми однаково якісно, однаково достойно, однаково життєрадісно зробимо те саме як в світлій модній аудиторії з усім необхідним обладнанням, так і просто на вулиці з одним олівцем на десятьох! Якщо ви розумієте, про що я!)

Колись одного рок-гітариста запитали, чи можна навчитися добре грати на поганій гітарі, то він відповів, що, звісно, можна, але краще вчитися грати на добрій гітарі!

Похвалюсь! Я знаю усі шкільні програми зі всіх дисциплін і з задоволенням беру участь в уроках разом з вчителями! Звісно ж, учителі знаються на предметах глибше! І це - нормально!

Я памʼятаю і пишаюсь усіма, хто закінчив, чи навчався в школі Ерудит!

Ось, розповім вам…

Колись в мене був учень, Олег! Десятий-одинадцятий класи! Нормальний пацан, але сварився я з ним…як би це правильно висловитись, щоби не матюкнутись…овер часто! Якщо чесно, не можу пригадати жодноі причини конфлікту, але всі вони були виховного характеру! Олег закінчив школу, універ, пішов працювати в податкову. Ми з ним контактували кілька разів, зрідка, щось там про садочок, здається, дитина сестри мала б до нас іти, чи що…А тоді війна! Олег телефонує. Звільнився з роботи, пішов воювати! Говорили довго, може, кілька годин. Потім ще. Тоді..якось «я знаю, що я був не найкращим учнем…ви мене, мабуть, не любите…хотів вибачитись…» (тут він помилився! І…та яке вибачитись, Дядьку!)…За якийсь час дзвінок: «Мені сьогодні погано, я втратив кількох своїх людей! Мені треба було подзвонити до когось зі свого оточення!» Ви уявляєте, що означало для мене «хтось з його оточення»? Яке це визнання? Як я пишаюсь своїм другом? (Бережи себе, Друже Олег!)

24 роки. Багато. Це ж не про «рубання бабла», якшо ви розумієте, про що я! Це не про «комерційний проект»! Це купа переживань, це тисячі знайомств, сотні тисяч розмов, це люди-люди-люди і найдорожче, що в них є: діти-діти-діти!

Знаєте, чого я хочу? Щоб колись хтось, хто керуватиме школою Ерудит, написав якийсь текст з цифрами - 240 років. Від заснування школи Ерудит!

А поки що….завжди Ваша, школа Ерудит…і я, зовсім нескромний її директор…поправляю корону…Маю честь!

В мене вийшла хороша школа! Справді! Я нею пишаюсь! І мені ніколи не було за неї соромно!

О! Забув! Сьогодні рівно 24 роки з дня проведення першого навчального дня у Приватна школа Ерудит! Всіх, хто навчався, навчав, хто був поряд, ВІТАЮ!

Володимир Огура

Джерело