Відьмак, мотивація без грошей і «тільки Україна й секс». Що читала редакція у 2024 році

Олександр

«Драйв» — одна з нонфікшн-книг, яку справді варто прочитати всім, хто працює з людьми та їхньою мотивацією: менеджерам, засновникам стартапів, маркетологам. Ідея, закладена в книгу, проста і ґрунтовна водночас: шляхи робочої мотивації, що працювали у XX сторіччі та раніше, не працюють для сучасних команд. На прикладах наукових експериментів дослідників людської поведінки автор Деніел Пінк розповідає про те, що змушує нас щоранку прокидатися й іти в офіс і чи справді гроші є головним живильним фактором продуктивної роботи.

Еволюцію робочої мотивації він наводить через метафору з операційними системами: Мотивація 1.0, Мотивація 2.0 та, врешті, Мотивація 3.0. Перша версія «операційки» ґрунтувалася на базових інстинктах людини: бажання вижити, поїсти, попити, зігрітися — це й рухало людей уперед, починаючи з доісторичних часів. Друга версія припадає на часи промислової революції, коли тогочасні економісти припустили, що ефективність праці прямо пропорційна зовнішнім винагородам, а небажану поведінку людини можна скоригувати покаранням (штрафами, наприклад). Мотивація 3.0, або ж «третій драйв», як називає її автор, базується на трьох внутрішніх потребах сучасної людини: бажанні самотужки керувати власним життям (автономія), поглиблювати власну експертизу (майстерність) і покращувати світ навколо (висока мета).

Задовольніть ці потреби, і людина стане вмотивованою, каже автор. Ця книга змінює погляд на систему зовнішніх і внутрішніх мотиваторів.

Юля

Це точно книжка мого 2024 року! Історичний роман про вплив політичної диктатури на суспільство та його окремих представників. Автор розповідає про Домініканську Республіку початку 1960-х, коли завершилось понад тридцятирічне правління диктатора Рафаеля Трухільйо. Це цікава — і страшна — історія, яка змиває кордони й показує, що в кожній тортурі диктатора ти бачиш свій народ; переконуєшся, що всі диктатори, як і війни, однакові, а тому треба боротися не з однією людиною, а за цінності.

Я люблю історії, які дають досвід іншої країни, але й ті, які допомагають провести паралелі зі своєю. Й оскільки читати якісь радісні чи любовні книжки немає настрою, на допомогу приходять такі, як «Свято Цапа»: ніби й жахи читаєш, але водночас це дає тобі надію, що твоя країна не одна з подібним досвідом. А разом краще. 

Юля

Хочу порадити це дослідження, бо ми доклали дуже багато зусиль і зробили велику роботу, аби це дослідження вийшло, а ще дослідили венчурний ринок у перспективі 10 років! Насправді текст важливий тим, що дає зрозуміти, наскільки війна впливає на інвестиції в Україну й що потрібно робити й куди рухатися, аби ми попри всі перешкоди залишалися привабливою країною для іноземних інвесторів.

Юлія

Нещодавно почала читати українських класиків. Бо відчула, що треба вивчати українську культуру більше і глибше.

Оксана

Цю книгу подарувала мені колега саме в той момент, коли вона була потрібна. Книга легка для читання, цікава й філософська. Спонукає задуматися над цінністю певних речей і подій у житті, а також знайти час для всього, на що його завжди не вистачає.

Людмила

Обрала цю книгу, бо задовбалася читати художню літературу зі списків на англійській філології. А якщо серйозно, то цього семестру розпочала курс із креативного письма й робила проєкт про цю книгу. Багато ідей там — базові, але добре структуровані й можуть застосовуватись в усіх сферах життя (від генерального прибирання і до бізнес-ідей), щоб реструктурувати звичні рутини.

Левко

Мало читав художньої літератури. У цьому році читаю і перечитую WORKFLOW. Допомагає в роботі з творчою командою. Класна настільна книга, яка містить багато візуальних прикладів і теорії, яку можна перетворити в практичний досвід. Раджу цю книгу до прочитання, бо вона змінює ставлення до рішень які раніше здавались складними. Бажаю всім знайти свій «Воркфлоу» і зробити так, щоби процеси йшли легко й ефективно. Несуттєво, чи це процес створення нового продукту, чи — пошук кохання.

Марія

Усе як у тумані. Одного травневого дня ми з друзями поїхали у відпустку. Я взяла із собою рандомну книгу з полиці. Нею стала перша книга із серії про Геральта. Я «проковтнула» її за кілька днів. Далі не змогла зупинитися. Якщо ви любите фентезі, але чомусь (як я раніше) ще не читали «Відьмака», то це ваш знак. Сапковський зробив детально прописаний світ зі своїми правилами та історією (саме це я люблю у фентезі). Це історія про те, як той, хто не мав би змінюватися, змінюється під впливом подій та інших людей. Про те, як війна впливає на найдрібніші людські взаємини, про те, чим є обов’язок і власний шлях.

Я щиро люблю цю серію та її персонажів. Від «неприступного» Геральта, який іноді поводиться, як мала дитина, до жінок мого серця Єннефер та Тріс, які так по-різному сильні й волелюбні; Цірі, яка проходить складний та болючий шлях від дитини й підлітка до жінки; неймовірного Любистка й улюбленого — мудрого і старого Регіса, мого нового улюбленця серед вампірів.

Марія

У форматі додаткових рекомендацій дуже раджу комікс «Провидіння» Алана Мура — коротка серія коміксів із дванадцяти випусків, видана американською компанією Avatar Press з 2015 по 2017 рік. Ця історія є одночасно приквелом і продовженням попередніх оповідань Мура «Неономікон» і «Внутрішній двір», та продовжує досліджувати міфи про Ктулху Х.П. Лавкрафта.

Дія коміксів розгортається в 1919 році, у центрі сюжету — Роберт Блек, єврейський письменник, який спочатку працював у Нью-Йорку репортером для New York Herald. Блек бере відпустку від журналістської кар’єри, аби написати «Великий американський роман», шукаючи «окультних аутсайдерів», за якими він слідкує в Новій Англії.

Марія

Також до щирих рекомендацій додаю комікс «Ікла» Сари Андерсен. Комікс «Ікла» — це останній твір Сари Андерсен, популярної американської авторки, яка закохала весь світ у свої гумористичні комікси «Сарини Каракулі». «Ікла» — графічний роман розповідає про романтичні стосунки та показує сценки із життя двох незвичних коханців — білявого хлопця-перевертня та тендітної вампірки.

Вікторія

Оскільки я залюбки проковтнула першу книжку, то взялася читати і другу. Оповідь тут легка та невимушена, місцями наївна, смішна, а десь — глибоко зворушлива й болісна. Мабуть, з українських книжок вона мені за вайбом нагадує «Спитайте Мієчку» Євгенії Кузнєцової (її, теж, до речі, рекомендую). З цією книжкою я втікала від бентег реальності, як-от знеструмлення та обстріли, і підглядала за життям дивакуватої Вільми. Книжка читається швидко, як тане морозиво в липні, тож раджу скуштувати.  Відколи почалося повномасштабне вторгнення, я загорілася ідеєю перечитати українських класиків і загалом більше споживати українських авторів. Тому палко раджу ще кілька книжок до прочитання, з якими розважалася у 2024-му: Валер’ян Підмогильний «Невеличка драма», В. Домонтович «Доктор Серафікус», Володимир Станчишин «Для стосунків потрібні двоє», Галина Крук «Стається і не перестає».

Вікторія

«Стається і не перестає» — це збірка поезій Галини Крук, львівської поетки, лауреатки Шевченківської премії. Її тексти про сьогодні і про нас, багатосенсовні, десь різкі, десь ніжні, дуже щирі і про любов. Терапія віршами, особливо якісними, дієва, як на мене.

Вікторія

Про книжку «Для стосунків потрібні двоє» Станчишина я чула багато та звідусіль. Й ось настав той час — читаю. Знайомлюся із собою іншою час від часу. Це не боляче, але не завжди приємно.

Вікторія

«Доктор Серафікус» В. Домонтовича й «Невеличка драма» Валер’яна Підмогильного — приклади інтелектуальної прози ХІХ століття (але не варто лякатися слова «інтелектуальний»), де переплітаються глибокий психологізм і філософський підтекст. Тексти порушують актуальні і сьогодні питання: пошук сенсу життя, самотність і криза інтелектуала. Дисклеймер: книжки можуть спонукати до екзистенційних міркувань.

Валерій

Відсутність стереотипів, меланхолія та цікаві описи Одеси 1990-х і 2000-х. Несподівана пропозиція від незнайомця знятися в експериментальному кіно започатковує пригоду в дусі Джека Керуака, але з вайбом Одеси, богемної молоді, Чорного моря, «Сьомого кілометра», барів і клубів, а також Яновського та Довженка. Моє рідне місто відоме здебільшого як «місто з двома С», але насправді історія набагато глибша.

Достатньо просто відкинути всі нав’язані совкові та російські стереотипи, щоб дізнатись, як існувала українськість міста та локальні тусовки. А ще в книзі доволі цікаві та деталізовані описи локацій, пляжів і взагалі атмосфери міста. За фразу «Все х**ня, тільки Україна й секс»  — окремий лайк.

Софія

Думаю, ця книга сподобається сентиментальним людям. А несентиментальні після її прочитання стануть сентиментальними. Особисто я заплакала в книгарні, прочитавши лише перші рядки анотації. Книга навряд чи привабила б мене, якби не цікавий підхід до викладанння сюжету — оповідь ведеться від імені собаки Дом. Дом — це собака, яка потрапила у львівську родину на початку 90-х, у час становлення незалежності України. Кожен член цієї родини унікальний — має свою, ні на що не схожу особисту історію. Має своє ставлення до того, що відбувається в цей історичний період.

Відмінність образів та їхнє зіткнення в одному сюжеті робить його динамічним. Вчителька української мови з двома дітьми, що залишається без роботи через власні принципи. Її батько, що не може позбутися радянського минулого. Його старша онука в період свого дорослішання. Його молодша онука з вадами зору. Виглядає так, наче авторка штучно нагнала драми, щоб розчулити читача, хіба ні? Ні. Нагадую: оповідь ведеться від імені собаки, який переповідає лише те, що бачить. Спостерігає за людьми і фіксує те, що з ними відбувається. Я дуже люблю, коли під час читання виникають питання, і читач сам знаходить відповіді, без допомоги й зайвих слів автора.

Не без мінусів: деякі моменти здавалися мені надто наївними, а деталі — притягнутими за вуха саме для більшого драматизму, якого й так вистачало. Також не всюди подобалися образи радянських офіцерів. Не поспішайте закидувати мені зраду, але є такий гріх у сучасних українських авторів — шити образ радянщини за єдиним макетом. Тим не менш загальне враження від книги не зіпсоване.

Софія

Бажаю вам у новому році прочитати збірку репортажів «Деокупація» Богдана Логвиненка (репортажі — то моя окрема любов) і «Позивний для Йова» Олександра Михеда. Книги можуть ретравматизувати спогадами, тому будьте обережні. Але це дуже сильні свідчення початку повномасштабного вторгнення та опору українців. Раджу не тільки прочитати, але і зберегти ці книги для домашньої бібліотеки, якщо у вас підростають діти.

Іван

Макс Кідрук написав книжку про космос і складні наукові речі, де ще й нема жодного позитивного героя. Тобто зібрав в одному тексті все, що я не люблю. Взявся я читати «Колонію» винятково через позитивний досвід прочитання інших книжок автора. І цього разу Макс Кідрук перевершив мої очікування. Мені було дуже страшно, гидко і я дуже хвилювався за долю героїв. І неймовірно цікаво, що буде далі, на наступній сторінці. Вразила масштабність оповіді, де у 2141 році знайшлося місце українським святам, важким наркотикам і порно, міжпланетним зорельотам і звичайній людській жадібності.

«Колонія» — перша книга циклу, тож тепер мені лишається чекати на наступну частину, яка вийде десь за два роки. Поспівчувайте мені й чимчикуйте за «Колонією», її мають прочитати всі, хто старший за 18 років, бо там матюки. Це неперевершена наукова фантастика світового рівня.

Ростислав

Маю чудовий досвід із фентезі світами Брендона Сандерсона — його «Хроніки Буресвітла» буквально зацементовано в моєму топі книг-франшиз, — але цьогоріч уперше зіткнувся з його творами в жанрі Sci-Fi. Перше, що кинулось в очі, «Небовись» — абсолютно не схожа на його фентезі-твори, водночас художній стиль Сандерсона і його талант до захопливої світобудови дуже гарно лягли на іншопланетну історію про людство, яке намагаються винищити прибульці Крелли. І як із ними намагається боротись маленька на вигляд дівчина — а в майбутньому пілот, якщо забігти трохи наперед.

Неочікуваним стало те, що книга в однаковій мірі й наукова фантастика, і пригодницький роман. Сандерсон, який любить писати величезні романи про десятки персонажів, цього разу зосереджується лише на одній людині. І це йому однозначно вдалося. Щоб не перехвалити, тут добре все: темп розповіді, цікава зав’язка та сеттинг, персонажі не встигають набриднути, та ще й автор не боїться постійно підвищувати ставки, адже це історія про втрати і зрощення стійкості на їхньому тлі.

З мінусів: попри доволі переконливі відповіді на поставленні запитання, деякі сюжетні повороти можна було відчути ще задовго до того, як вони трапились — а особливо, якщо ви начитаний поціновувач подібних жанрів. Коротше кажучи, коли вас цікавить історія про боротьбу перед лицем нескінченної агресії та геноциду (тру сторі для всіх українців), вам точно сюди.

Анастасія

Робота Воттерсона є класичним прикладом карикатурного газетного коміксу — переважно чорно-білого малюнка з чітким розподілом на панелі й обмеженою кількістю тексту в баблах. У цій серії невгамовні Кальвін і Гоббс влаштовуватимуть капості своїй няні, старшокласниці Розалін. Крім історій про «злу» няню, яка змушує Кальвіна лягати спати о шостій вечора, збірка включає прогулянки околицями маленького містечка, які супроводжуються міркуваннями про сенс життя, кохання, батьків, навчання і тяжкі страждання, які це навчання приносить.

Хоча Кальвін і Гоббс — дитячі персонажі, Воттерсон списав їх із теолога Жана Кальвіна і філософа Томаса Гоббса — отже, діалоги наповнені афоризмами й жартами, у них порушуються питання про екологію, популярність і вплив телебачення, політичні уподобання, телефонні розіграші і, звичайно, стосунки з батьками.