Рік після пекла в "Охматдиті": як лікарі вижили після російського удару і чому повернулись на роботу

На початку липня минає річниця кривавого злочину Росії— прямого ракетного удару по дитячій лікарні «Охматдит». Тоді травми отримали медичні працівники.

Про це йдеться у сюжеті ТСН.

Історія медсестри, яка постраждала під час ракетного удару

Вікторія Дідовець — медсестра лікарні «Охматдит» зустрічає ТСН вдома. Через рік після ракетної атаки вона ходить з паличкою і це результат праці та боротьби впродовж всього року.

8 липня коли почалася повітряна тривога, згадує Вікторія, вона спустилася в укриття. Там було багато дітей і медперсоналу. Вже було зрозуміло, що тривога бойова і медсестра відділення інтоксикації вирішує піднятися нагору — раптом ще потрібна допомога.

Ракета прилітає в корпус токсикології в момент, коли Вікторія перебувала на сходовому майданчику.

«Мене вибуховою хвилею вдарило в щось і щось впало зверху. Перелом тазу. Це — не просто одна кістка, стегна оскольчатий, частина кістки зруйнована повністю гомілкова частина, розрив печінки, селезінки, травма вуха травма шиї», — каже Вікторія.

Її таз, ноги — буквально збирали по шматках. Скріплювали пластинами. Зшивали рани на обличчі та голові.

Вона пережила понад 20 операцій. Перші спроби встати, перші кроки з підтримкою, потім на милицях — все це через шалений біль. Вікторія чимало працювала з психологом, щоб прийняти кожен новий складний етап після того, як вона вижила в епіцентрі вибуху.

Нині Вікторія працює з косметологами, щоб стерти шрами з обличчя. Досі проходить реабілітацію, але у травні вже повернулася на роботу в «Охматдит». Щоб вийти з дому треба одягнути ортез, що підтримує стопу, вона досі не працює.

Шматочок рожевої стіни — це все що залишилося від її кабінету на другому поверсі. Своє повернення на роботу, вона вважає, найкращим рішенням.

Їй пропонували реабілітацію за кордоном. Але вона лишилася в Україні. Усі ці довгих 10 місяців її колеги — допомагали, підтримували, дзвонили і чекали на її повернення.

Медикиня пригадала день обстрілу «Охматдиту»

Ольга Бабічева — нефрологиня та анестезіологиня, каже, що теж вижила завдяки колегам. Як і Вікторія Ольга була в епіцентрі вибуху. На першому поверсі розташовувався діалізний центр. Зняти дітей з апаратів штучної нирки та швидко перевести в укриття неможливо. Треба час, щоб кров повернулася у русло з апаратів. Саме цим і займалися пані Ольга, її медсестра Наталя, та нефрологиня Світлана Лук’янчук, як прогримів вибух. Ольга Бабічева втратила свідомість. Завдяки медсестрі, які її швидко знайшла і витягнула з під завалів, Ольга і вижила, бо крововтрата величезна. Коли прокинулась в реанімації, її цікавило лише одне питання.

«Перше що я запитала чи всі у нас живі? Виявилося що не всі, на жаль», — каже вона.

30-річна нефрологиня Світлана Лук’янчук, яка теж допомагала швидко від’єднувати від апаратів дітей — загинула. Всі діти вціліли. Світлана Лук’янчук — учениця Ольги Бабічевої. Росла без батьків. Мріяла і цілеспрямовано йшла до мети стати висококласним лікарем — нефрологом.

«30 років. Дівчинка, яка ще могла жити і була б класним лікарем. Тягнула нашу медицину туди, куди треба», — згадує лікарка.

Сама Ольга отримала перелам черепа, скроневої кістки. Через травму мозку не ходила, не говорила, не бачила.

Кожну ніч поки вона була в реанімації хтось з колег її відділення чергував поруч. А друзі-лікарі, з я кими вона працювала поруч багато років, залучити всі можливості медицини, щоб пані Ольга повернулась до свідомості.

Її реабілітація тривала 9 місяці. Вона пів року не ходила, але поступово з’являлась координація, відновлювалась мова, пам’ять, зір. Скільки у цьому праці можуть зрозуміти тільки люди що були поруч.

Пані Ольга теж вже вийшла на роботу. Таких фахівців, які вміють підбирати індивідуальні програми діалізу, та готувати дітей до трансплантації нирок — одиниці. Її стаціонарне відділення так і не відновили в «Охматдиті», однак зробили амбулаторний діаліз в поліклініці дитячої лікарні. Ольга каже після всього, що вона пережила — переусвідомила ставлення і до пацієнтів.

«Я зараз своїх пацієнтів по-іншому бачу. Я уявляю, як я б була на їх місці, я зараз роблю все можливе і неможливе щоб їм було легше», — каже вона.

Вона мріє про відбудову «Охматдиту» і про те що у нових корпусах відновиться її відділення, де у стаціонарі можна буде боротися з хворобами нирок і готувати дітей до трансплантації.

На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням відео: Опинились в ЦЕНТРІ ВИБУХУ! ЛІКАРІ ОХМАТДИТУ ЗГАДАЛИ ПЕРЕЖИТЕ РІК ТОМУ