Неминуча революція: український досвід для модернізації ВПК Польщі

Як побудувати в Польщі сегмент ВПК, відкритий до іновацій та приватного капіталу. Аналітики польского аналітичного центру Strategy&Future зробили аналітичну доповідь про це.

ВСТУП

Ніцше якось сказав, що 90% держав не заслуговують на незалежність; вони існують — якщо чесно, просто животіють — як суверенні суб’єкти на міжнародній арені лише так, між іншим. Завдяки сприятливим умовам, «хорошій геополітичній погоді» та щасливим збігам обставин перед такими державами не постають загрози, здатні перевірити спроможність, підготовку та мудрість їхніх еліт і суспільства, яке їх обирає.

Україна протягом більшої частини своєї новітньої історії була саме такою державою. А потім настало 24 лютого 2022 року. Мужність українських воїнів, рішення еліт, які вирішили залишитися й боротися, а також частка везіння, підкріплена некомпетентністю й хибними припущеннями російської агресії в лютому 2022 року, визначили виживання України. З часом — і досить швидко — Україна завдяки стимулу у вигляді екзистенційної загрози здійснила глибоку трансформацію своїх Збройних сил і держави загалом. Ця трансформація — особливо якщо говорити про екосистему інновацій, зосереджену навколо безпілотних апаратів — уже зараз широко вважається зразком для наслідування багатьма країнами, включаючи Велику Британію та Сполучені Штати.

Думка про те, що через масове застосування безпілотних засобів (зокрема дешевих, «витратних» дронів) в Україні відбувається революція у військовій справі, яка визначає траєкторію змін для наступних конфліктів, настільки поширена, що вже проникає до найважливіших стратегічних документів країн НАТО і самого Альянсу¹. Використання безпілотних систем і необхідних для їхнього застосування технологій змінило обличчя війни. Дрони спричиняють 70% втрат у військовій техніці², яких зазнають росіяни в Україні (і навіть 80% втрат особового складу³), та відіграють незамінну роль у системах ситуаційної обізнаності. Їхнє застосування змінило баланс між наступом і обороною, зробивши концентрацію сил надзвичайно складною, а точніше — дуже затратною, і запропонувало точність там, де раніше вона була або недосяжна, або дуже дорога.

На найперших етапах війни дрони сприймалися як новинка з маргінальним впливом на загальний перебіг конфлікту. Згодом вони перетворилися на інструмент, який — завдяки використанню асиметрії у вартості виробництва та відмінному співвідношенню ціна-ефект — став одним із ключових чинників, що дозволили Україні стримати темпи російської агресії.

У випадку України як екзистенційна загроза, так і початкове сприйняття дронів як малозначущого компонента у війні, а також «ін’єкція» цивільних фахівців із корпоративного середовища в державні структури та необхідність (що виникла через неможливість зрівнятися з російським потенціалом у «старому» військовому озброєнні), і зрештою, глибока лібералізація й дерегуляція, що стали наслідком цих чинників, дозволили сформувати унікальну на глобальному рівні інноваційну екосистему. Вона виникла ніби між іншим, у процесі «знизу вверх» революції, і зосереджена навколо дронових технологій.

Як зазначають автори монографії MIT, присвяченої екосистемам інновацій, такі «вибухи» креативного мислення, способи поєднання стартапів, інвесторів, наукових середовищ, регуляторних органів (а у випадку України — і Збройних сил) не виникають випадково; інновації та екосистеми, що їх породжують, хоча теоретично «можуть статися» де завгодно, на практиці потребують дуже конкретних обставин, місця й часу і є відповіддю на конкретні стимули. Доктор Філ Бадден та професорка Фіона Мюррей з MIT Innovation Initiative визначають інновацію як процес перетворення ідеї — від задуму до результату («inception to impact»)⁴. Йдеться не просто про ідею, а про траєкторію її розвитку, яку визначають не лише корисність чи унікальність винаходу, але й взаємодія між численними зацікавленими сторонами, від яких залежить його остаточна доля.

Просте «всмоктування» технологій ззовні не дасть бажаного результату, якщо його не супроводжує зміна поведінки як окремих людей, так і інституцій, а також моделей лідерства й механізмів формування стимулів.

Члени команди MIT стверджують, що, всупереч твердженню Томаса Фрідмана, світ інновацій не «вирівнявся» — попри дедалі ширший доступ до знань, який забезпечує інтернет. Це означає, що екосистеми інновацій (як ті, що генерують нові рішення для існуючих проблем) зазвичай не виникають у випадкових точках планети, а концентруються в конкретних місцях. Інакше кажучи, інновація розподіляється нерівномірно. Вона народжується у визначених географічно хабах, які «характеризуються не лише щільною концентрацією ресурсів і компетенцій, здатних її підтримувати, а й мережею зацікавлених сторін — людей та інституцій — що забезпечують швидкий обмін ресурсами і їхню циркуляцію, створюючи екосистему взаємопов’язаних і взаємно підсилюючих інституцій».

Польща повинна відчувати гостру потребу «встигнути» на цю революцію. По-перше, тому що всупереч уявленням багатьох ті самі чинники, які змусили Україну шукати асиметричні засоби для нейтралізації російської переваги в «традиційному» озброєнні, можуть у рівній мірі стосуватися Польщі.

По-друге, тренд дедалі масовішого використання безпілотних і автономних систем збережеться; єдине питання — чи Польща буде в ньому лише покупцем технологій, чи також їхнім виробником.

По-третє, поріг входження у цей сегмент значно нижчий, ніж у випадку традиційних видів військової техніки. Вартість створення промисловості для виробництва танків чи літаків, здатних конкурувати з продукцією корейців, американців чи росіян, набагато вища, ніж вартість розгортання виробництва дронів.

По-четверте, на відміну від фрегатів, танків чи бронетранспортерів, інноваційна екосистема, зосереджена на дронах, має очевидний і величезний потенціал для конструктивного впливу на цивільну економіку. Дуже багато безпілотних систем за своєю природою є подвійного призначення; їх можна використовувати в сільському господарстві, сфері послуг чи транспорті. Додана вартість чергового танка для цивільної економіки — нульова. Його виробництво, звісно, створює або зберігає робочі місця, але не сприяє справжньому економічному зростанню. Дрони — наземні, повітряні й морські — уже мають і надалі матимуть дедалі ширше застосування як інструменти для генерування креативного добробуту в незліченних галузях економіки.

Нарешті, культурна й географічна близькість між Польщею та Україною, потреба українських компаній знаходити безпечніші (з погляду фізичної безпеки та регуляторного середовища) місця для розміщення виробництва та невпевненість у довгостроковій здатності українських суб’єктів господарювання продовжувати діяльність створюють для Польщі унікальні умови для творчого відтворення ключових характеристик української інноваційної екосистеми. Польща може водночас скористатися своєю позицією держави-члена ЄС і НАТО та держави, інфраструктура якої є критично важливою для спроможності України продовжувати воєнні дії. Однак час майже вичерпано: в Європі, мов гриби після дощу, з’являються нові компанії, консорціуми й інтегратори дронових технологій, часто в партнерстві з українськими суб’єктами. Польща все ще має порівняльну перевагу — але вона не збережеться надовго. У момент замороження війни й скасування експортних обмежень українські компанії почнуть виводити виробництво за кордон — якщо до того часу не буде розроблено й запроваджено правових рішень, що створюють основи для розвитку екосистеми виробництва безпілотних систем, ця можливість буде втрачена.

Попри всі банальні формули, які озвучують політики та військові командири, «організаційна метушня» (що є лише показухою) і переважно показні (або такі, що виконують роль «страхового поліса») закупівлі «традиційного» військового обладнання, як-от танки чи ударні гелікоптери, немає підстав вважати, що Збройні сили Польщі й польські політики роблять будь-які глибші висновки з війни в Україні. А якщо це так, то немає підстав думати, що вони відчувають екзистенційну загрозу — бо якби відчували, то адаптували б під неї не лише війська, а й увесь державний апарат. Натомість ми чуємо водночас смішні й пихаті формули, що є сучасною версією заяв типу «ми сильні, згуртовані й готові». Насправді ми не такі: ми слабкі, розхитані й відсталі. Якщо це не зміниться, то, попри те, що «ми не збираємося програвати майбутню війну», ми її програємо — з тріском і повністю.

Попри глибоку неготовність польської держави до реалій світу, що вже не є періодом американської гегемонії, і повну відсутність висновків із війни в Україні, перед Річчю Посполитою відкривається ще один, унікальний шанс історичного масштабу. Ми не можемо його змарнувати; географічні та геополітичні реалії Польщі такі, що нам доведеться стати однією з тих держав, які заслуговують на свою незалежність.

Дрони як засіб ведення війни (або як додатковий інструмент для цивільної економіки) — це лише частина питання; автори цього звіту не є експертами з озброєння чи воєнного мистецтва. Ми не знаємо, скільки дронів потрібно на дивізію чи бригаду, скільки з них мають бути FPV-дронами, а скільки — більшими, розвідувальними, і чи наземні дрони матимуть таке саме майбутнє, як повітряні чи морські. Водночас попри те, що ключовий висновок із війни в Україні й впливу безпілотних та автономних систем (включаючи дешеві «витратні» дрони) на її перебіг полягає в тому, що ці системи фундаментально змінили спосіб ведення війни, насправді звіт S&F не про самі дрони.

Набагато важливішим є аналіз того, яким чином, і завдяки яким державним рішенням Україні вдалося за кілька років створити надзвичайно сучасну, ефективну, інноваційну й водночас гнучку систему передових технологій. Повторімо: світ інновацій не є «пласким»; екосистеми, які їх стимулюють, виникають у дуже конкретному місці й часі. Тому уважне вивчення випадку української екосистеми безпілотних і автономних систем для Польщі є ключовим — адже ми теж можемо повторити цей успіх. Принаймні теоретично, в основі його виникнення лежала екзистенційна загроза, що нависла над Україною в лютому 2022 року — адже, зверніть увагу, обмежений конфлікт 2014–2022 років не викликав такого ефекту. Щоб «струсонути» українську державу, потрібна була повномасштабна інвазія та російські танкові колони під Києвом. Було б добре, якби ми навчалися на чужих, а не на власних помилках, особливо з огляду на те, що такі «шокові терапії», як та, якої зазнав Київ, іноді закінчуються загибеллю «пацієнта».

Спроба, здійснена авторами звіту, представити рішення, які можуть допомогти відтворити українську екосистему інновацій у сфері безпілотних систем, має стати шаблоном, який можна застосовувати й до багатьох інших новітніх технологій. Йдеться про створення механізмів, що дадуть змогу в майбутньому сформувати Сегмент B — набір передових технологій подвійного призначення, які можуть і повинні розвиватися синергійно з безпілотними системами. До таких технологій можна зарахувати штучний інтелект, робототехніку, кібербезпеку, адитивне виробництво (3D-друк), біотехнології, ракетні й гіперзвукові технології, виробництво акумуляторів, нанотехнології — і багато інших.

Йдеться про сектор польської економіки, який, хоча природно був би пов’язаний із державними інституціями, однак функціонував би на засадах, відмінних від кумівства й регуляцій, що душать інновації та підприємництво, створених армією бездіяльних бюрократів. Йдеться про те, щоб економіка перестала бути «годівницею» для політичного чи сімейного оточення будь-якої партії, що перебуває при владі в Польщі.

Однак для того, щоб Сегмент B міг існувати в Польщі, необхідно створити відповідні умови, які дозволять стартапам працювати одночасно на цивільному ринку й у співпраці з оборонною промисловістю та військом; потрібен доступ до інвесторів, готових приймати ризики, що дає можливість масштабувати інвестиції. Для цього треба запровадити податкові або фінансові стимули, радикально скоротити «жир» бюрократичних регуляцій і процедур, які затягують формулювання вимог і замовлень для Збройних сил Польщі, припинити практику, коли військові шукають «страховки» для прикриття рішень, а також змінити організаційну культуру війська на таку, у якій ініціатива й готовність ризикувати винагороджуються, а не караються.

Також потрібно покласти край «менш ніж формальним» методам, за допомогою яких спецслужби здійснюють позаправовий нагляд за діяльністю суб’єктів, що займаються виробництвом ліцензованих або товарів подвійного призначення. Подібно, треба припинити практику довільності в наданні ліцензій на виробництво військової техніки. Без чіткої законодавчої делегації спецслужби не повинні мати права видавати висновки, які більш-менш формально впливають на остаточні рішення відповідних міністерств. Особливо ця шкідлива практика має бути припинена щодо галузей, віднесених до Сегмента B.

Можливо, багато з рекомендованих нами рішень виявляться абсолютно хибними, можливо, не вдасться створити стандарт дронового боєприпасу або «польського Mavic’а» чи реєстру інновацій. Ми цього не знаємо; ми знаємо лише, що спроба відповісти на всі порушені нами питання зайняла б стільки часу, скільки триває процес закупівлі кількох тисяч зимових курток для польських військових на польсько-білоруському кордоні (кілька років, із перспективою на ще більше).

Тому цей звіт має стати не завершенням, а початком дискусії, яка мала б точитися роками й приносити результати — а натомість досі в Польщі навіть не розпочалася. Ми сподіваємося, що тепер це зміниться.

¹ https://www.newsweek.com/drone-wall-coming-natos-eastern-border-2063177

² https://georgetownsecuritystudiesreview.org/2025/05/15/a-first-point-view-examining-ukraines-drone-industry/

³ https://www.army-technology.com/news/drones-now-account-for-80-of-casualties-in-ukraine-russia-war/

⁴ https://innovation.mit.edu/assets/BuddenMurray_An-MIT-Approach-to-Innovation2.pdf

РЕЗЮМЕ.

ПОБУДОВА ЕКОСИСТЕМИ ІННОВАЦІЙ

У СФЕРІ ДРОНІВ У ПОЛЬЩІ

Звіт містить аналіз глобальних тенденцій у розвитку безпілотних систем з особливим акцентом на українську інноваційну екосистему дронів, а також пропонує стратегію для Польщі, яка має дозволити зміцнити стратегічні та економічні позиції шляхом створення власної екосистеми безпілотних і автономних систем. У ньому підкреслюється необхідність перегляду польських підходів до дронів, запозичення найкращих міжнародних практик і термінової дерегуляції, щоб уникнути залежності від іноземних технологій в умовах зміни характеру бойових дій і геополітики. Нижче наведено ключові висновки у трьох секціях з акцентом на пропозиції для Польщі.

1. Глобальні тренди та уроки війни в Україні

Війна в Україні здійснила революцію у сприйнятті безпілотних систем, спростувавши наративи про «бідну війну» та «дрони на перше причастя» (іграшкові дрони цивільного призначення, які дарують дітям), які нібито лише «латають» прогалини в традиційних можливостях. Всупереч таким поглядам, дрони стали ключовим елементом поля бою, застосовуваним масово як Україною, так і Росією, незалежно від значних традиційних ресурсів останньої. Держави НАТО, такі як Велика Британія, США та Франція, активно засвоюють ці уроки, реформуючи своє бачення БпЛА.

Британський Стратегічний оборонний огляд червня 2025 року підкреслює фундаментальну зміну природи війни, зумовлену технологіями подвійного призначення, і закликає до радикальної реформи військових закупівель, партнерства з промисловістю та інтеграції дронів, штучного інтелекту й автономних систем із традиційним озброєнням. Він пропонує модель «20-40-40» для сухопутних військ, яка поєднує 20% пілотованих платформ із 80% безпілотних, і робить ставку на ітераційні інновації, натхненні прикладом України.

США, через указ Unleashing American Drone Dominance (червень 2025), прискорюють комерціалізацію БпЛА, спрощуючи сертифікацію, стимулюючи експорт і впроваджуючи дешеві дрони до армії через програму Blue sUAS. Франція, співпрацюючи з Renault і українськими виробниками, створює виробничі лінії БпЛА в Україні, використовуючи місцеві ноу-хау та готуючи власні сили.

Ці країни бачать у БпЛА потенціал не лише у військовій, а й у цивільній сфері — сільському господарстві, логістиці, моніторингу. Ключовими є дерегуляція, пришвидшення закупівель, тестова інфраструктура (наприклад, полігони FAA у США) та експорт. Польща, зберігаючи застарілий наратив про дрони як іграшки, ризикує залишитися позаду — це вимагає термінової зміни парадигми, заснованої на досвіді України та союзників.

2. Українська екосистема інновацій у сфері дронів: чинники успіху та виклики

Україна з маргінального гравця у 2022 році перетворилася на світового лідера у сфері БпЛА, виробляючи мільйони дронів на рік завдяки динамічній інноваційній екосистемі. Цей успіх був зумовлений необхідністю протидіяти перевазі Росії та відсутністю традиційної оборонної промисловості й громіздкої бюрократії, що дозволило розвиватися стартапам «знизу». До війни сектор контролювався конгломератом «Укроборонпром», а процеси сертифікації тривали роками, придушуючи інновації.

Після 2022 року ключові реформи змінили ситуацію:
◦ Дерегуляція: зокрема, постанова КМУ від 24 березня 2023 р. №256 підвищила маржу виробників до 25%, запровадив швидку процедуру сертифікації (від трьох до п’яти тижнів) і скасував численні дозволи. Звільнення імпорту компонентів від ПДВ (2023) і спрощення випробувань на полігонах прискорили виробництво.
◦ Державно-приватне партнерство: платформа Brave1 (2023) координує роботу стартапів, війська та інвесторів, підтримуючи проєкти на кшталт Swarmer (рої дронів, 2,7 млн доларів) або Ailand Systems (дрони для розмінування, 200 000 доларів). Краудфандинг (2 млрд доларів у 2023) і волонтери стимулювали розвиток на ранніх етапах.
◦ Ітераційний розвиток: стартапи, за підтримки ІТ-спеціалістів і використовуючи методи «спринтів» (як у SpaceX), швидко адаптували БпЛА до змін на полі бою. Досвід, накопичений в інших секторах, і важлива роль волонтерів і стартапів виходили за межі самого військового обладнання, прикладом чого є створення програмного забезпечення на кшталт «Кропива» чи «Дельта».

Попри успіхи, екосистема стикається з викликами: залежністю від китайських компонентів (30–60%), тимчасовим характером дерегуляції (через воєнний стан), забороною експорту (53% компаній мають прибуток <5% або працюють у збиток) і слабкою участю академічного середовища. Ці обмеження, особливо надлишкова пропозиція БпЛА порівняно з потребами Збройних сил України, створюють «вікно можливостей» для Польщі, щоб залучити українські компанії й технології.

3. Польща: стратегія створення екосистеми БпЛА

Польща, подібно до довоєнної України, стикається з бюрократичним і централізованим підходом до виробництва озброєнь (PGZ), затяжними процедурами в Збройних силах РП, преференціями для дорогих БпЛА (на кшталт MQ-9A, TB-2) і зневажливим ставленням до дешевих дронів, які вважаються лише «заповнювачами прогалин». Водночас Польща має потенціал ІТ та підприємництва і розташована близько до України, що створює унікальний шанс сформувати власну екосистему БпЛА для посилення технологічного суверенітету та конкурентоспроможності в НАТО/ЄС. За умови бездіяльності через 5–10 років Польща може стати залежною від іноземних БпЛА, виробляючи в кращому разі «білих слонів», як PGZ-19RA Orlik (відкладений з 2015 року, вартість 800 млн злотих).

Стратегічні цілі:

• Дерегуляція: усунення бюрократії, що «зв’язує ноги», скасування ліцензій для БпЛА подвійного призначення, скорочення часу сертифікації та отримання дозволів на експорт чи виробництво безпілотних систем до тижнів (як в Україні), у найгіршому разі — до місяців. Створення системи стимулів у вигляді податкових пільг чи грантів.
• Децентралізація: підтримка стартапів (Сегмент B), що фінансуються приватним капіталом, створення регіональних інноваційних хабів, особливо на східному кордоні, з Ряшевом як авіаційним кластером та іншими центрами, які спеціалізуються на різних типах безпілотних систем (надводних, підводних, наземних, далекого радіусу дії тощо).

Запропоновані реформи та механізми підтримки:

• Закупівлі для Збройних сил РП: реформа процедур для залучення стартапів до революції на полі бою. Наближення комунікації між виробниками й користувачами, легалізація використання БпЛА солдатами та скасування штрафів за приватні закупівлі. Впровадження «білої» сертифікаційної системи, подібної до Blue sUAS, спочатку з допуском китайських БпЛА (як у Бундесвері), у перспективі — з польськими, з автоматичною сертифікацією й експортом до ЄС/НАТО. Насичення Збройних сил безпілотними системами, що спочатку дозволить опанувати техніку та способи її використання, а потім стане двигуном розвитку польської промисловості в Сегменті B.
• Інфраструктура: створення випробувальних полігонів (з регулярним й частим проведенням відкритих тестів для виробників безпілотних систем). Регіональні офіси інновацій у воєводських центрах (пріоритет — схід) для обслуговування сертифікації, грантів і податкових пільг. Формування стратегічного резерву компонентів (наприклад, мікроелектроніки).
• Синергія з Україною: швидкий процес релокації українських компаній, особливо малих, які опинилися під загрозою банкрутства після війни (53% компаній із низьким прибутком). Надання преференційних умов (безпроцентні кредити, оренда земельних ділянок, доступ до ринків) в обмін на спільні підприємства й передачу технологій, за зразком китайської стратегії 1990-х. Залучення українських ветеранів як інструкторів БпЛА — мінімізація ризику дестабілізації (freikorps) і підсилення польських Збройних сил.
• Стимули для Сегмента B: мінімально можливий податок на безпілотні системи і їхні компоненти, виготовлені в Польщі, додаткові пільги на податок із прибутку (CIT/PIT) для стартапів, які досягають високого рівня локалізації виробництва систем і компонентів або нативно використовують технології, як-от ШІ, рої дронів, машинне навчання. Безпроцентні кредити для компаній у бідніших регіонах, прозора (опублікована) маржа для контрактів на потреби Збройних сил РП. Створення платформи, аналогічної Brave1, що об’єднує стартапи та інвесторів. Дронові майстерні на рівні повітів і шкільні курси з пілотування, які формуватимуть кадри операторів і культуру інновацій. Державний приватно-публічний фонд і облігації з частками в індексі компаній, що займаються дроновими технологіями.

Потенціал подвійного використання й польський стандарт дронів (PSD): цивільні дрони, що відповідають PSD, отримуватимуть автоматичну сертифікацію й дозвіл на експорт. Проєкт «польський Mavic» має наситити Збройні сили дешевими розвідувальними БпЛА на рівні взводу. Державні закупівлі стануть рушієм, але компанії повинні конкурувати й на цивільному ринку (сільське господарство, логістика, моніторинг), де БпЛА вже стають буденністю.

Регуляторні та геополітичні виклики: надмірне регулювання ЄС (U-space, AI Act, заборона аерозольного внесення добрив БпЛА) гальмує інновації. Польща має лобіювати за гнучкі регуляції, орієнтуючись на Францію та Німеччину. Без більш активної й рішучої позиції Польща втратить шанс на технологічний суверенітет, перетворившись на імпортера БпЛА в нестабільному світі.

Висновки: Польща має унікальне «вікно можливостей» для створення екосистеми БпЛА, використовуючи досвід України та союзників. Дерегуляція, децентралізація, синергія з Україною та стимули для стартапів дозволять уникнути створення «білих слонів» і позбутися залежності від Заходу, зміцнивши польські Збройні сили й економіку. Діяти треба вже зараз, поки геополітика й конкуренція не позбавили нас цього шансу.

4. Правила та дерегуляція

Аналіз правових реалій, у яких працюють польські виробники дронів, тобто безпілотних літальних апаратів (БпЛА). Текст проливає світло на заплутаний світ регуляцій — як національних, так і європейських — і вказує, як їх можна спростити, щоб полегшити життя підприємцям.

Основні тези розділу:

• Складні регулювання: польські та європейські норми щодо БпЛА є надзвичайно детальними, що ускладнює діяльність підприємців, особливо малих компаній і стартапів.
• Регламенти ЄС: ключовими є розпорядження 2019/945 і 2019/947, які розділяють операції з БпЛА на категорії (відкрита, специфічна, сертифікована) та запроваджують вимоги, зокрема реєстрацію чи сертифікацію.
• Державна авіація: військові дрони підпадають під окремі правила, засновані на стандартах НАТО та національних нормах, із більш суворими вимогами до сертифікації.
• Подвійне призначення: дрони можуть використовуватися як у цивільних, так і військових цілях, що вимагає отримання експортних дозволів і тягне суворі санкції за порушення правил.
• Географічні зони та U-space: регулювання зон польотів є ключовим, однак у Польщі досі бракує детальних правил, а U-space перебуває лише на стадії проєкту.
• Вимоги до виробників: виробництво БпЛА вимагає підготовки документації, сертифікації, а для військового ринку — отримання ліцензії та перевірки з боку спецслужб.
• Пропозиції змін:

• • Кодифікація норм ЄС в одному, спрощеному акті
  • Спрощення процедур отримання дозволів і ліцензій у Польщі
  • Запровадження швидкої процедури для малих компаній, що виробляють військові дрони
  • Збільшення обсягів безповоротної фінансової підтримки та досягнення політичного консенсусу щодо інвестицій в оборонну галузь
  • Обмеження впливу спецслужб на процес видачі дозволів і їхню роль у погодженні діяльності виробників зброї
  • Створення єдиного державного органу, наприклад Міністерства розвитку й технологій, як головного координатора для стартапів у сфері дронів
  • Зведення до мінімуму формальностей для реєстрації стартапу в дроновій сфері — щоб вони обмежувалися простою реєстрацією діяльності в уповноваженій державній установі

Звіт описує, яким є цей юридичний лабіринт у Польщі та на рівні Європейського Союзу, особливо для підприємців, які хочуть виробляти БпЛА (тобто дрони, але в юридичній термінології їх називають саме так). Автори підкреслюють, що норми є складними, а подекуди й надмірно деталізованими, що ускладнює роботу малим компаніям і стартапам. Також вони показують, як право змінювалося з роками та які реформи можна було б упровадити для кращого розвитку дронової галузі.

Право ЄС — гармонізація та ускладнення

Європейський Союз вирішив уніфікувати правила по всій Європі. У 2018 році було ухвалено базовий регламент (2018/1139), який охопив усі БпЛА, незалежно від їхнього розміру. У 2019 році додали два ключові регламенти:

• Регламент 2019/945 — встановлює технічні вимоги для дронів і правила реєстрації операторів
• Регламент 2019/947 — визначає порядок використання дронів і поділяє операції на три категорії:

• Відкрита категорія: для приватних користувачів, дрони до 25 кг, польоти в межах прямої видимості, на висоті до 120 м, без необхідності отримання дозволів
• Специфічна категорія: для операцій середнього ризику, потребує дозволу або подання відповідної декларації
• Сертифікована категорія: для операцій із підвищеним ризиком, таких як польоти над натовпами, вимагає повної сертифікації дрона й оператора

Ці правила набрали чинності у 2020 році й діють безпосередньо в країнах ЄС. У Польщі приведення національних норм у відповідність до європейських стандартів потребувало часу — повне впровадження відбулося лише у 2025 році.

Дрони на службі держави

Дрони, які використовуються армією, поліцією чи митною службою, підпадають під інші правила, оскільки державна авіація виключена з цивільних регулювань ЄС. У Польщі застосування таких дронів частково регулюється авіаційним законодавством, а також внутрішніми наказами, наприклад наказами командувача Повітряних сил. На міжнародному рівні НАТО запровадило стандарти (так звані STANAG), які визначають, як повинні виглядати системи управління дронами та їхня здатність до польоту. Для військових БпЛА ключовим є сертифікування, яке набагато складніше, ніж для цивільних дронів, оскільки охоплює програмне забезпечення, конструкцію й організацію виробника.

Подвійне призначення — цивільне та військове

Дрони — класичний приклад технології подвійного призначення, яка може використовуватися як у цивільних, так і військових цілях. Це створює додаткові проблеми, адже такі технології перебувають під суворим контролем, особливо під час експорту за межі ЄС. Регламент ЄС 2021/821 і польський закон 2000 року вимагають дозволів на експорт дронів, які можуть бути визнані обладнанням подвійного призначення. Процедура отримання дозволу складна — потрібно надати велику кількість документів, часто з завіреним перекладом, і чекати на висновки різних служб, таких як ABW чи SKW. Що гірше, за порушення цих правил передбачені суворі покарання — аж до 10 років ув’язнення!

Географічні зони та U-space

Де можна літати дронами? Існують так звані географічні зони, які в Польщі визначає Польське агентство повітряної навігації. Вони регулюють, де польоти БпЛА дозволені, обмежені або заборонені. Проблема полягає в тому, що детальні правила досі не ухвалені, і все базується на рекомендаціях Управління цивільної авіації від 2025 року.

Є також поняття U-space — це спеціальні зони, здебільшого у містах, де рух дронів складніший і потребує, наприклад, постійного зв’язку з диспетчерами. Це важливо для виробників, оскільки дрони повинні проєктуватися так, щоб відповідати цим вимогам. U-space наразі більше концепція, ніж реальність, але звіт підкреслює необхідність пришвидшення роботи над її впровадженням.

Що має зробити виробник дронів?

Якщо ви хочете виробляти дрони, на вас чекає чимало паперової тяганини.

• Для цивільного ринку: потрібно підготувати технічну документацію, пройти оцінку відповідності, нанести знак CE на дрон і, у деяких випадках, зареєструватися як оператор. Чим складніший дрон, тим більше вимог — наприклад, сертифікація в Європейському агентстві авіаційної безпеки.
• Для військового ринку: тут ще складніше. Необхідна ліцензія від Міністерства внутрішніх справ, що передбачає, серед іншого, медичні обстеження, навчання й перевірку з боку спецслужб. Додатково потрібна сертифікація відповідності та, за потреби, дозволи на експорт, якщо дрон є технологією подвійного призначення.
• Державні закупівлі: продаж дронів для війська — окрема історія, що вимагає участі в тендерах, які часто є закритими й складними для перемоги новими гравцями. Також потрібні допуски до таємної інформації та виконання вимог щодо захисту секретних відомостей.

Фінансування

Виробництво дронів — дорогий бізнес, а замовлення, особливо від військових, нестабільні. Компанії скаржаться на відсутність фінансової ліквідності. Існують програми підтримки, наприклад від PARP або NCBR, але вони часто вимагають інноваційних проєктів, що для багатьох фірм складно — адже технологія дронів уже дуже розвинена, і створити щось революційне непросто. Звіт рекомендує, щоб держава пропонувала більше безповоротних грантів або простіші форми підтримки, які не вимагатимуть обов’язкових інновацій.

Проблемою є й політика: чиновники бояться ризикованих інвестицій, адже у випадку невдачі їх можуть притягнути до відповідальності. Автори пропонують, щоб політичні партії досягли консенсусу щодо більшої підтримки оборонної галузі, розглядаючи це як інвестицію в безпеку держави.

Що можна покращити?

Звіт не лише описує ситуацію, а й пропонує, як її змінити, спростивши правила й надавши підтримку компаніям. Наприклад:

• В ЄС можна було б кодифікувати всі правила щодо дронів в одному, спрощеному документі.
• У Польщі доцільно скоротити кількість органів, що повинні погоджувати дозволи, або запровадити принцип, за яким відсутність відповіді в установлений термін означає згоду.
• Для малих компаній можна створити швидку процедуру отримання ліцензії, наприклад шляхом повідомлення замість повної процедури.
• При експорті дронів можна скасувати вимогу завірених перекладів, дозволивши звичайні переклади або документи англійською.
• Необхідно пришвидшити роботу над U-space і географічними зонами, щоб дрони могли частіше використовуватися в містах.

1. ЩО ЗНАЮТЬ ІНШІ

(А ЧОГО НЕ ЗНАЄМО МИ)

У Польщі досить поширена — не лише серед представників так званого OSINT-середовища, але й серед військових — наративна лінія, згідно з якою масове застосування автономних систем у війні в Україні зумовлене насамперед браком «зріліших» спроможностей у Збройних силах України. Інакше кажучи, це «бідна війна бідної армії», яка латала аматорськими іграшками (так званими «дронами на перше причастя») прогалини в можливостях, що зазвичай мали б закриватися дорогими, які коштують десятки мільйонів доларів, західними системами високого класу. Саме тому, стверджують прихильники теорії «бідної війни», українські дрони й були відповідальні за значну частину втрат у техніці та особовому складі, яких зазнала Росія у війні проти України.

Ця версія має багато проблем. По-перше, ця версія містить приховано закладене переконання, що системи, які використовує ЗСУ, дешевші й простіші, а отже — гірші. Їхня дешевизна й простота протиставляються припустимій витонченості й технологічній досконалості систем країн НАТО і Польщі. Насправді ж простота та низька ціна — це перевага, а висока вартість і складність — недолік. Лише дурень або захоплений теоретик, закоханий у військове обладнання, або лобіст може вважати, що краще мати наддорогу зброю, закуплену в обмеженій кількості за кордоном, без жодних перспектив для її використання в цивільній економіці, яка до того ж є вразливою до знищення (як показав приклад західних танків, переданих Україні), ніж дешеву, серійну, власного виробництва й за своєю природою придатну для подвійного використання систему. Ба більше, системи, вироблені в країні, на відміну від закуплених закордоном, дають набагато більші шанси на те, що рішення про їхнє застосування ухвалюватимуться органами влади Польщі самостійно; це особливо важливо для засобів стратегічного призначення. Через прагнення союзників Польщі по НАТО контролювати динаміку ескалації ця характеристика має критичне значення: найдосконаліше західне обладнання не варте більше за метал, із якого його зроблено, якщо Польща не має суверенного контролю над рішенням про його використання.

По-друге, дрони використовуються не лише Збройними силами України — вони також масово застосовуються російськими військами, які досі володіють значними запасами більш «традиційних» систем озброєння — від танків і бронетранспортерів до літаків раннього попередження, супутникових систем, стратегічних бомбардувальників і реактивних винищувачів. Незважаючи на це, Росія активно використовує безпілотні системи; за словами речника української розвідки, Російська Федерація планує у 2025 році виробити 30 000 дальнобійних дронів і два мільйони менших дронів-камікадзе⁵. Як зазначає Алекс Вершинін у статті для Responsible Statecraft, зміни, спричинені масовим використанням безпілотних систем (не лише зростання летальності та точності, а й суттєве підвищення ситуаційної обізнаності), призвели до того, що доктрини НАТО можуть виявитися неадекватними реаліям сучасного поля бою. Це особливо важливо, оскільки ці доктрини будувалися на припущенні про «величезну перевагу в озброєнні, боєприпасах і панування в повітрі», що може виявитися недійсним не лише для Польщі, яка змушена покладатися переважно на власні ресурси, а й загалом через деградацію оборонної промисловості на Заході⁶.

По-третє, подібної зневаги до безпілотних систем і досвіду їх виробництва та використання, який здобула українська сторона, не демонструють інші держави, що мають, можливо, навіть більш розвинені можливості й фінансові ресурси, ніж Польща. Велика Британія, Франція, Сполучені Штати та багато інших країн швидкими темпами намагаються засвоїти уроки застосування безпілотних систем у війні в Україні, одночасно створюючи умови для широкого впровадження безпілотних і автономних систем у цивільну економіку.

а. Велика Британія

В опублікованому урядом Великої Британії в червні 2025 року Стратегічному оборонному огляді йдеться про те, що «необхідно усвідомити, що на українському полі бою відбувається фундаментальна зміна природи війни (…) нові технології змінюють характер війни глибше, ніж будь-коли раніше в історії», і у зв’язку з цим потрібно «адаптувати британські збройні сили та промисловість так, щоб вони могли очолити ці інновації»⁷. «У цьому дусі, — продовжують автори огляду, — необхідно створити нові форми партнерства з промисловістю та радикально реформувати процес закупівель військової техніки, що дозволить створювати робочі місця, добробут і можливості (…) оборонні дивіденди, які ми маємо здобути». У передмові до документа прем’єр-міністр Великої Британії Кіт Стармер зазначає, що «технології змінюють спосіб ведення воєн. Дрони вбивають в Україні більше людей, ніж артилерія, і той, хто швидше надасть своїм військам нові технології, переможе». Метою огляду є «створення нової візії того, якими мають бути збройні сили — це має бути поєднання традиційних і цифрових воїнів, потужності дронів, ШІ й автономії, що доповнюють «важкий метал» танків і артилерії, інновацій і закупівель, час яких вимірюється місяцями, а не роками (…) руйнування бар’єрів між військом і приватним сектором». До ключових елементів віднесено, зокрема, перетворення «нового партнерства з промисловістю та радикальних змін у військових закупівлях» на двигун зростання, використання уроків війни в Україні як зразка інновацій, включаючи «опановування дронів, даних та цифровою війною», а також «поширення на все суспільство зусиль зі зміцнення стійкості держави». Пріоритетом визначено «негайний поворот до (…) більшого використання автономних систем і штучного інтелекту. Як в Україні, це забезпечить більшу точність і летальність, одночасно зробивши їх дешевшими у виробництві».

Цей останній фактор надзвичайно важливий, бо, як зазначають автори Стратегічного оборонного огляду Сполученого Королівства, «зосередження на високотехнологічних можливостях приховує під собою руйнування реальних спроможностей». Це проблема ще й тому, що «механізми закупівель і відносини між Міністерством оборони та промисловістю суттєво не змінилися з часів холодної війни. Страх перед ризиком і ухвалення рішень на основі консенсусу ставляться вище за продуктивність і темпи інновацій». Лише зміна цього стану речей — через створення «нової моделі співпраці між збройними силами та промисловістю — дозволить стійко поєднати військо з інноваціями, а промисловості дасть можливість швидко масштабувати виробництво».

Автори огляду зазначають, що «найважливіші інновації виникають у приватному секторі, а поширення технологій подвійного призначення розширило перелік постачальників, які можуть робити внесок» у зміцнення британських можливостей стримування. У зв’язку з цим Міністерство оборони «має активно діяти як рушій інновацій і зростання, блискавично впроваджуючи нові технології (…) створюючи нове партнерство з промисловістю». Це, у свою чергу, потребує «зміни процесу закупівель згори донизу», зокрема через «взаємодію з промисловістю на ранніх етапах формулювання замовлень, забезпечення того, щоб постачальники отримували винагороду за продуктивність і готовність до ризику, а також зменшення обтяжливих вимог для постачальників — від стартапів до провідних компаній».

Ці висновки також, вочевидь, продиктовані перебігом війни в Україні, яка показала, «що означає ефективна співпраця між промисловістю та державою». Уроки війни в Україні мають стати «ключовою відправною точкою» для трансформації британських Збройних сил; тому всі органи британської держави, відповідальні за оборону, повинні «керуватися логікою циклу інновацій» — вмінням знаходити перспективні стартапи на ранньому етапі, готовністю забезпечувати їм фінансування та виживання через швидкі закупівлі їхньої продукції, «доставляючи ідеї на фронт і в руки солдатів», а також прагненням створювати для ринку умови для інвестування, експериментування й масштабування. Ба більше, оскільки «технології подвійного призначення дедалі частіше є ключовими для досягнення військової переваги, слід використовувати ринкові позиції Міністерства оборони для стимулювання економічного зростання», зокрема «віддаючи перевагу британському бізнесу без втрати вигод, які дає конкуренція».

Нарешті, формулюючи рекомендації для сухопутних військ Великої Британії, автори огляду констатують, що оскільки «автономні та безпілотні системи є невід’ємною складовою сухопутної війни», має бути створено поєднання спроможностей, яке вони описують як модель «20-40-40» — тобто 20% пілотованих платформ «старого типу», які керуватимуть «40% багаторазових безпілотних платформ» та ще «40% одноразових безпілотних платформ», включно з ракетами, артилерійськими боєприпасами й дронами-камікадзе. При цьому автори наголошують на необхідності розробки й інвестування в розвідувальні та ударні дрони, підкреслюючи, що «армія має встигати за інноваціями в галузі дронів, такими як електромагнітна війна», що, своєю чергою, має забезпечуватися «постійно активним процесом виробництва».

b. Америка

6 червня 2025 року, наступного дня після публікації Стратегічного оборонного огляду Великої Британії, на сайті Білого дому було оприлюднено указ, підписаний президентом Сполучених Штатів Дональдом Трампом, під назвою «Unleashing American Drone Dominance» («Вивільнення домінування США в сфері дронів»), метою якого є «прискорення безпечної комерціалізації дронових технологій», які «підвищують продуктивність, створюють нові робочі місця та змінюють майбутнє транспорту»⁸. В указі зазначається, що «настав час прискорити тестування та зробити використання дронів звичайною практикою, збільшити вітчизняне виробництво та експорт надійних дронів і дронових технологій, що створюються у Сполучених Штатах».

Документ підкреслює необхідність «прискорення масштабування комерціалізації дронів, зокрема через підтримку інновацій, зменшення регуляторної невизначеності та прискорення й спрощення процедур видачі дозволів і сертифікації». Серед елементів цих змін передбачено, зокрема, розроблення (протягом 240 днів) регуляцій, що дозволять безпілотникам виконувати «рутинні польоти Beyond Visual Line of Sight [BVLOS — за межами прямої видимості] для комерційних цілей». Окрім цього, FAA (американський аналог польського Управління цивільної авіації) має також представити «чіткі параметри й правила безпеки для польотів BVLOS і визначити додаткові регуляторні перешкоди, які заважають проведенню таких польотів». Що важливо, протягом 120 днів має розпочатися процес розробки моделей штучного інтелекту, які допоможуть прискорити процес видачі дозволів на експлуатацію дронів. Нарешті, міністр транспорту США має негайно розробити методи, завдяки яким польоти безпілотних літальних апаратів зможуть здійснюватися «без обтяжливих вимог, які накладаються на пілотовані польоти в міжнародному повітряному просторі». Також усі випробувальні полігони FAA повинні бути «максимально використані для підтримки розробки, випробувань і масштабування виробництва американських дронових технологій».

Подібно до британців, американці також формують регуляторне середовище, яке дозволяє експортувати дрони власного виробництва; для цього протягом 90 днів мають бути проаналізовані та змінені правила так, щоб «вони дозволяли прискорений експорт дронів, вироблених у США, іноземним партнерам»; це завдання визначено пріоритетним для Міністерства торгівлі, Міністерства оборони США, а також для американських EXIM Bank, IDFC і Агентства торгівлі та розвитку, і має підтримуватися через «прямі позики й банківські гарантії, співфінансування, страхування політичних ризиків, кредитні гарантії, технічну допомогу, гранти, спрощення доступу до ринків та будь-які інші законні стимули».

Нарешті, в опублікованому 6 червня указі зазначено, що «Міністерство оборони має мати можливість закуповувати дешеві дрони, вироблені в США, інтегрувати їх і тренувати війська для роботи з ними». У зв’язку з цим дрони, сертифіковані в межах програми Blue sUAS, «якнайшвидше й у максимально широкому обсязі повинні бути допущені до використання на всіх військових об’єктах і полігонах без винятків»; сам список має оновлюватися кожні 30 днів. Перелік дронів, дозволених до використання американськими Збройними силами, буде розширено всіма дронами та ключовими компонентами, якщо вони відповідають вимогам, визначеним у секції 848 оборонного бюджету США за 2020 рік (тобто не вироблені в Китаї). Крім того, Пентагон має переконатися, що «відповідність секції 848 не заважає швидкому впровадженню дронових технологій». Нарешті, також протягом 90 днів після публікації указу, кожен рід американських військ має «визначити всі програми, які стануть дешевшими й смертоноснішими, якщо будуть замінені дронами».

Як зазначають командер-лейтенант Тревор Філліпс-Левін і капітан Волкер Д. Міллс, ті самі «короткозорість, традиціоналізм і опір бюрократії, що призводять до нездатності усвідомити, як технології змінюють характер сухопутного бою», які свого часу змусили британських офіцерів на початку Першої світової війни нехтувати широким запровадженням кулемета, сьогодні спостерігаються в реакції американського військового істеблішменту на появу дронів як інструменту війни.

«Попри глобальне поширення малих дронів і їхнє дедалі активніше використання на сучасному полі бою, американські збройні сили досі не забезпечили піхоту достатньою кількістю таких систем і не передали контроль над ними на достатньо низький рівень». Водночас автори скептично ставляться до часом висловлюваних тез про «тимчасовий характер» дронів — подібно до того, як кулемет не виявився короткотривалою забавкою. Дрони як «ключовий інструмент у сучасній сухопутній війні» будуть «постійно вдосконалюватися, як кулемет, стаючи надійнішими, мобільнішими й тактично кориснішими». Подібно до кулемета, вони принципово змінили баланс між наступом і обороною, створивши наразі нерозв’язну проблему високих витрат на концентрацію сил для прориву оборони противника — на що звертав увагу колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Нарешті, автори застерігають від, на їхню думку, неправильного акценту в дискусії про дрони та схильності концентруватися на великих і дорогих системах на кшталт MQ-9A Reaper.

Тож якщо американські збройні сили не усунуть регуляторні бар’єри (а також, варто додати, ментальні й культурні), наслідком стане їхня «непідготовленість до ведення війни на сучасному полі бою». Філліпс-Левін і Міллс звертають увагу на набір відмовок, добре відомих і в польських дебатах, — що дрони нібито є інструментом для бідних країн, які не можуть дозволити собі «справжні» ВПС, а також на невідповідність процедур (наприклад, реакція на втрату дрона розглядається так само, як на втрату пілотованої машини). І зрештою ті підрозділи, які «не хочуть чекати багато років на потенційний масштабний проєкт з упровадження дронів, стикаються з бюрократичним опором, коли намагаються купувати їх самостійно», через що «процес удосконалення тактики, технік і процедур знизу вверх, який міг би дати значні тактичні інновації, пригнічується»⁹.

Практично кожна з проблем, про які говорять Міллс і Філліпс-Левін, наявна і в польських Збройних силах — тільки в ще більшій мірі. Про сприйняття дронів як «дитячих іграшок на перше причастя» ми вже згадували; проблемою є також бюрократичні процедури, повільність (а точніше, майже повна відсутність) замовлень на дрони, які, якщо й замовляються, то саме у вигляді систем на кшталт Reaper або інших дорогих комплексів, як-от Bayraktar. До того ж усі вони закуповуються в кількостях, що нагадують гомеопатичні дози. Різниця в тому, що, по-перше, на відміну від Польщі, Сполучені Штати мають найпотужніші звичайні збройні сили у світі, а також промислову й фінансову базу, яка дозволяє їм продовжувати виробництво озброєння та боєприпасів до нього. Більше того, Збройні сили США функціонують у межах цілісної системи, чого зовсім немає у випадку фрагментарних польських спроможностей (які, за наївним і дитячим уявленням, мали б бути лише доповненням до «натівської системи»), що надто часто набувають форми «білих слонів», обслуговування яких можливе лише в обмеженому обсязі (не кажучи вже про боєприпаси).

По-друге, незважаючи на ці недоліки, США починають — про що свідчить існування таких ініціатив, як платформа Blue sUAS, указ від 6 червня 2025 року чи оприлюднений у квітні цього року⁹⁰ план оснащення кожної американської дивізії 1000 дронами — принаймні на обмеженому рівні думати про ширше впровадження малих безпілотних систем.

По-третє, і найголовніше: Сполучені Штати, яким доля подарувала дві природні «рви» у вигляді океанів, що відокремлюють їх від екзистенційних загроз, маючи ядерну зброю та найпотужніші збройні сили у світі, можуть дозволити собі повільність і ухвалення правильних рішень лише після того, як випробують усі інші варіанти. Про Польщу цього сказати не можна.

c. Інші

Бажання не лише засвоїти уроки війни в Україні, а й налагодити промислову співпрацю з українськими виробниками безпілотників демонструють і французькі компанії. У розмові з медіа, датованій 7 червня, міністр оборони Франції Себастьян Лекорню повідомив, що автовиробник Renault Group разом із представниками французької оборонної промисловості розпочне «абсолютно безпрецедентну» співпрацю, у рамках якої в Україні будуть створені виробничі лінії для дронів. Дрони вироблятимуться для України із використанням українського досвіду та робочої сили, адже, як пояснив Лекорню, українці «набагато краще знають, як проєктувати дрони й найголовніше — створювати доктрину їхнього застосування». Це не змінює факту, що вироблені в межах українсько-французького спільного підприємства дрони мають бути передані й французьким силам, щоб «вони могли проходити навчання на оперативному й тактичному рівні, яке відображає реальність»¹¹.

Варто звернути увагу, що як американці, так і британці бачать потенційні вигоди, які широке застосування дронів може дати не лише збройним силам, а й цивільній економіці. Подібно до цього, підкреслюється необхідність спрощення регуляцій, явного й суттєвого прискорення процесу військових замовлень, пришвидшення процедур сертифікації дронів для потреб армії, створення інфраструктури для їхнього тестування, включно з використанням алгоритмів штучного інтелекту, а також експортний потенціал безпілотних і автономних систем.

30 квітня цього року було оголошено, що Європейський оборонний фонд (EDF) виділить 910 мільйонів євро на загалом 62 проєкти безпілотних систем, які реалізують українські компанії, зокрема на ті, що використовують штучний інтелект¹². До співпраці з українцями — включно з «виробництвом дронів, фінансуванням, створенням спільних підприємств і технологічним обміном» — готуються також Нідерланди¹³ та Данія, яка створила акселератор для «допомоги данським стартапам і малим і середнім підприємствам у розробці нових продуктів і рішень», потрібних Україні¹⁴.

Отже, хтось тут помиляється. Або помиляються українці, росіяни, американці, британці, французи, нідерландці та багато інших. Або помиляємося ми, і хід війни в Україні змушує переглянути поширене в польських експертних колах, OSINT-коментаторів і (о жах!) офіцерського корпусу переконання, що масове використання дронів — це лише «латання дірок дитячими дронами» у рамках «бідної війни». Третього не дано. Автори цього звіту вважають, що радше інші мають рацію, а помиляємося ми. Якщо це так, слід запозичувати найкращі зразки — передусім аналізуючи, як в Україні сформувався екосистема інновацій, зосереджена на дронах.

⁵ https://kyivindependent.com/russia-aims-to-produce-2-million-fpv-drones-in-2025-ukrainian-intelligence-says/

⁶ https://responsiblestatecraft.org/coalition-of-the-willing-ukraine/

⁷ https://www.gov.uk/government/publications/the-strategic-defence-review-2025-making-britain-safer-secure-at-home-strong-abroad/the-strategic-defence-review-2025-making-britain-safer-secure-at-home-strong-abroad

⁸ https://www.whitehouse.gov/presidential-actions/2025/06/unleashing-american-drone-dominance/

⁹ https://mwi.westpoint.edu/forget-tank-vs-drone-heres-what-the-real-killer-on-ukraines-battlefield-means-for-the-future-of-ground-warfare/

⁹ https://warontherocks.com/2024/03/outgunned-in-the-drone-fight-the-u-s-military-is-failing-to-adopt-the-next-machine-gun/

¹⁰ https://www.wsj.com/politics/national-security/us-army-drones-shift-20cc5753?utm_medium=A-IAA_Website&utm_source=rasa_io&utm_campaign=Industry_News

¹¹ https://www.ft.com/content/51039f62-8acd-4444-9d4e-c6ddb0c9df8b

¹² https://europeanconservative.com/articles/news-corner/ukraine-joins-eu-led-ai-drone-project-for-first-time/

¹³ https://mod.gov.ua/en/news/ukraine-and-the-netherlands-explore-cooperation-in-drone-capabilities-air-defense-and-joint-defense-production-projects

¹⁴ https://www.odenserobotics.dk/dkk-17-million-to-propel-danish-drone-industry-to-ukraines-frontline/

2. ЩО ЗРОБИЛИ УКРАЇНЦІ

Glock 17, перший (або, принаймні, так часто вважають) пістолет із пластиковою (полімерною) рамою, був водночас і першим зразком вогнепальної зброї, випущеної компанією, заснованою Гастоном Глоком. До цього Глок виготовляв ножі, карнизи для штор і різні вироби з полімерів. Сьогодні Glock — найпопулярніший пістолет в історії. X, власник української компанії, що виробляє дрони великої дальності (включаючи ті, що використовувалися для найгучніших атак, у тому числі на Москву), до початку війни будував будинки, а не дрони. Тепер його компанія налічує кілька сотень працівників і має в портфоліо не лише згадані дрони, а й розробляє балістичні й крилаті ракети, для маскування називаючи їх «ракетними дронами». Таких компаній, як заснована Х, в Україні сотні (різні оцінки називають від 200 до 500); деякі більші, інші менші; одні з них займаються настільки ж амбітними проєктами, інші спеціалізуються на виробництві дешевих FPV-дронів, ще інші — наземних і підводних безпілотників, наступні розробляють системи зв’язку, програмні рішення для управління боєм або тренажери для операторів FPV-дронів. Загалом таких компаній в Україні кілька сотень; до початку війни їх можна було порахувати на пальцях обох рук.

Що сталося в Україні за останні три роки, що держава, яка купувала турецькі байрактари TB-2 і роками важко розробляла поодинокі моделі власних безпілотників, перетворилася на дронову наддержаву? Таку, про яку складають аналітичні матеріали у MIT, і яка сприймається як взірець для США чи Великої Британії?

В основі формування української дронової екосистеми лежать два взаємопов’язані явища:

• Необхідність, зумовлена неможливістю нівелювати перевагу Росії в «традиційному» військовому озброєнні.
• Відсутність — по-перше, стара промисловість або не існувала в цій сфері, або не була зацікавлена у безпілотних системах, вважаючи їх безперспективними й такими, що не гарантують достатнього прибутку. По-друге, спочатку була відсутня й держава. У сукупності ці дві «відсутності» створили вакуум, який швидко заповнили стартапи, що виникали знизу. Виробництво дронів не встигло перетворитися на джерело наживи для старої промисловості чи політиків. А коли інноваційна екосистема вже почала розвиватися, необхідність зрівняти російський потенціал змусила державу не намагатися домінувати, консолідувати чи поглинати приватні компанії, а завдяки обмеженим регуляціям дозволити сектору розквітнути.

З одного боку, смертельна загроза змусила окремі органи державної влади діяти так, як вони зазвичай ніколи б не наважилися — послабити свій контроль і вплив на процес закупівель військової техніки. По-друге, нагальність загрози змусила впроваджувати ці зміни негайно й із максимальною рішучістю. По-третє, сприйняття дронів як новинки та низька вартість їхнього виробництва призвели до того, що більш «вкорінені» компанії старої промисловості не змогли шляхом лобізму заблокувати чи поглинути новостворені компанії дронового сектора — відкривши двері для фірм, які, по-перше, не мали інтересу зупиняти розвиток передових технологій (адже вони все одно мали гарантовані контракти й замовлення), а по-друге, не знали, що деякі речі «неможливо зробити». Власник однієї з таких компаній, Денис, до початку війни був девелопером і майже не мав стосунку до військового сектора, не кажучи вже про дрони.

Пошук асиметрії — тобто відповіді на переважаючу й неможливу для вирівнювання перевагу Росії у традиційній військовій техніці — у поєднанні з дерегуляцією, вимушеним через війну притоком людей із приватного бізнесу до державних структур і фінансовими стимулами — усе це разом, помножене на відчуття смертельної загрози, дозволило створити в Україні сучасну й ефективно працюючу екосистему інновацій, зосереджену на безпілотних технологіях.

Безпілотні системи допомогли розв’язати дві ключові проблеми, які Україна не могла б вирішити традиційними методами. По-перше, це асиметрія у конвенційних можливостях між нею та Росією: в жодному з напрямків традиційного озброєння (можливо, за винятком чисельності особового складу) Україна не могла зрівнятися зі своїм противником — за кількістю артилерії, боєприпасів, танків, ПТРК, крилатих і балістичних ракет, винищувачів, штурмовиків, бронетранспортерів, кораблів тощо. Навіть допомога від партнерів не могла вирівняти цієї асиметрії через деградацію оборонної промисловості на Заході. Не менш важливо й те, що іноземна допомога — як у видах переданих Україні систем, так і в обмеженнях щодо способу їхнього використання — була стриманою через побоювання донорів щодо можливої горизонтальної ескалації, тобто втягування їх самих у війну з Росією. Фактично значну частину війни Україна вела з «однією рукою зв’язаною за спиною», а іноді, можливо, була змушена стримувати свої наміри, як це могло статися восени 2022 року. Оскільки Україна не була достатньо сильною, щоб диктувати темп війни й утримуватися самостійно, вона не могла самостійно керувати ескалацією — їй доводилося зважати на позицію партнерів. Безпілотні системи дозволили значною мірою розвʼязати обидві ці проблеми: завдяки точності, масовості та всюдисущості малих і середніх дронів вони зменшували й нівелювали конвенційну перевагу Росії, а завдяки дронам дальнього радіуса дії давали змогу відносно самостійно керувати динамікою ескалації. Недарма всі атаки на російські стратегічні цілі проводилися саме українськими, а не західними засобами ураження.

Крім того, брак іншого, більш «класичного» військового обладнання, низька вартість виробництва багатьох типів безпілотних систем і дуже швидка зміна тактик їхнього застосування й способів протидії їм призвели до формування ітеративного процесу розвитку дронових технологій. Дрони потрібно було виробляти дуже швидко й у великих кількостях, одразу передаючи їх підрозділам; адаптація противника (через зміну процедур чи нові методи радіоелектронної боротьби) вимагала миттєвого доопрацювання у зворотному циклі.

Фактори, що дозволили розвинути екосистему

1. Дерегуляція: зрізання бюрократичного «жиру»

Варто звернути увагу, що більшість описаних у цій частині звіту процесів відбулися лише після початку повномасштабної війни з Росією; до 24 лютого 2022 року — тобто до появи смертельної загрози — процес упровадження безпілотних систем в Україні був таким самим повільним, складним, забюрократизованим і неефективним, як і в інших країнах. Для прийняття певного виду озброєння на озброєння потрібні були багатоступеневі процеси перевірок, сертифікації, оцінок різноманітних комісій. Наприклад, дрон Leleka-100, хоча отримав необхідні дозволи ще у 2016 році, надійшов на озброєння українських Збройних сил лише у 2021 році¹⁵. До початку «справжньої» війни у 2022 році український оборонний сектор переважно контролювали державні гіганти, консолідовані в концерні «Укроборонпром», схожому на відомий у Польщі PGZ. Саме вони після початку війни зосередилися на «справжньому» військовому обладнанні; дрони (можливо, за винятком турецьких TB-2) вважалися іграшками або, у кращому разі, «латками» для закриття прогалин у справжньому озброєнні й залишалися справою аматорів і дрібних виробників.

Повільність і тривалість процесів сертифікації мали величезні наслідки для екосистеми інновацій: час від створення проєкту дрона до можливості його придбання Збройними силами був настільки великим (вимірювався роками), що його могли «потягнути» лише великі й повністю розвинені компанії — найчастіше державні. Більше того, дуже суворими були правила щодо маржі компаній-постачальників озброєння, яка не могла перевищувати 1% вартості замовлення для систем, побудованих з імпортованих компонентів. Невизначеність із замовленнями та фінансуванням, важкі для подолання, довгі й неясні процедури, а також відсутність серйозної зацікавленості з боку ЗСУ ефективно придушували інноваційність дронової промисловості. Крім того, дрони замовлялися в малих кількостях, а ті, що закуповувалися, були великими й складними системами. Усе це призвело до того, що після анексії Криму близько 50 нових компаній, які займалися виробництвом безпілотних систем, існували недовго — а в довгостроковій перспективі з них вижили лише п’ять¹⁶. Нарешті (як згодом виявилося), тривалий процес закупівель виявився несумісним зі швидко мінливими реаліями українського поля бою, яке вимагало оновлення як військової техніки (особливо дронів), так і тактики їх використання кожні кілька місяців — а не десятиліттями.

Зміни в інституціях, що дозволили сформувати нову екосистему, насправді почали впроваджуватися вже після початку війни. У липні 2022 року було ініційовано спільний проєкт Генерального штабу, Міністерства оборони та Міністерства цифрової трансформації України — «Армія дронів». Спочатку це мала бути платформа для залучення фінансування, але з часом вона еволюціонувала в напрямку консалтингу для нових компаній, наприклад, допомагаючи їм отримувати дозволи й виконувати юридичні формальності.

У 2023 році було ухвалено Постанову КМУ №256, який не лише ще більше спростив процес сертифікації та закупівель безпілотних систем, а й створив механізм економічних стимулів для компаній, що бажають увійти в сектор виробництва безпілотників. Запроваджено швидку процедуру сертифікації на основі технічної документації або полігонних випробувань, скоротивши процес із років до тижнів. Одне погодження на прийняття на озброєння замінило численні дозволи (наприклад, від Генштабу, спецслужб чи прикордонної служби)¹⁷. Не менш важливо: імпортовані компоненти звільнили від ПДВ, а рівень допустимої маржі для виробників підвищили з 1% до 25% (згодом закон було змінено, щоб дозволити ще вищу маржу за наявності обґрунтування від виробника). До речі, цікаве питання: чому раніше маржа на безпілотні системи була такою низькою — і чи встановлення її на рівні, що практично виключав економічні підстави для ведення бізнесу, було помилкою чи свідомим рішенням?

У жовтні того ж року процес сертифікації спростили ще більше, обмеживши його до надання звіту про полігонні випробування або аналізу технічної документації. Українське Міноборони також створило окремий бюджет обсягом 2,5 млрд гривень на місяць, з якого окремі бригади ЗСУ можуть купувати для власних потреб безпілотні системи¹⁸. Як зазначено у звіті Лондонської школи економіки («Ukraine’s Drone Ecosystem and the Defence of Europe. Lessons Lost Can’t be Learned»), «солдати, які можуть самостійно витрачати гроші, у поєднанні зі зростаючою довірою до приватного сектору створюють самопідсилювану динаміку, де розвиток дронових технологій є децентралізованим і органічним»¹⁹.

У грудні 2024 року Постановою КМУ №1504 запроваджено для деяких безпілотних систем, включених у програму «Зброя перемоги», можливість укладати довгострокові контракти (на 3, 5 або навіть 10 років). Це стосується обладнання з мінімум 50% локалізації, що, як підкреслив міністр стратегічної промисловості України Герман Сметанін, не лише зміцнює вітчизняну промисловість, а й зменшує невизначеність — стимулюючи таким чином інвестиції в українські стартапи²⁰.

2. Публічно-приватна співпраця: Brave1, волонтери та краудфандинг

На ранніх етапах війни саме приватна ініціатива волонтерів, підтримана краудфандингом і приватними пожертвами, стала рушійною силою закупівель і виробництва безпілотників. У 2023 році завдяки краудфандингу та благодійним організаціям, таким як фонд Притули чи «Повернись живим», було зібрано близько двох мільярдів доларів (понад 2% ВВП України), що дозволило профінансувати виробництво безпілотних систем у час, коли держава ще не встигала адекватно реагувати на зміну тенденцій на полі бою. Навіть в умовах екзистенційної загрози для країни українська держава потребувала додаткової мобілізації з боку інфлюенсерів та публічних коментаторів (варто згадати, наприклад, Марію Берлінську). Причиною такого стану речей було «зневажливе ставлення до використання дронів як інструменту на полі бою через асоціацію їх із хобійними іграшками»; ця точка зору втратила актуальність в Україні ще у 2022 році, тоді як у Польщі вона досі зберігається.

Функцію координації між елементами екосистеми лише згодом почала перебирати на себе держава. Платформа Brave1, запущена у 2023 році зусиллями Міністерства цифрової трансформації та Генерального штабу ЗСУ, стала серцем екосистеми інновацій у сфері дронів, забезпечуючи координацію між стартапами, військовими, академічним середовищем, інвесторами та державними установами, а також надаючи консультаційні послуги стартапам. Як зазначають автори звіту «Ukraine’s Drones (sic) Industry: Investments and Product Innovations», опублікованого Київською школою економіки, наразі середня сума, яку стартапи залучають під час раунду фінансування, становить від одного до трьох мільйонів доларів; раніше, до впровадження змін, ця сума складала близько 500 тисяч доларів²¹. Автори наводять приклад стартапу Swarmer (рої дронів, керовані штучним інтелектом), якому вдалося залучити 2,7 млн доларів від інвесторів. Інший стартап, Ailand Systems (розробляє автономні дрони для виявлення мін), отримав 200 тис. доларів.

Крім державного фінансування, в українську екосистему інновацій вкладають кошти й приватні підприємці; прикладами таких вкладень є мережа United Angels Network (UAN) та інвестиційні фонди, де капітал переважно надходить від українців, іноді у партнерстві з іноземними інвесторами. Варто відзначити, що, за даними спільного звіту KSE (Київської школи економіки) та LSE (Лондонської школи економіки), попри «великий інтерес, закордонні інвестиційні фонди зазвичай не вкладають кошти в український оборонний сектор через нерозуміння ринку, моральні питання, експортні обмеження чи невпевненість щодо обсягів державних замовлень». Цікаво, що, на думку авторів звіту KSE, українські університети та інші навчальні заклади мали обмежений внесок у створення та розвиток дронової екосистеми; причиною цього називають «дефіцит кадрів» у сферах проєктування безпілотних систем і мікроелектроніки. У результаті інновації здебільшого відбуваються без суттєвого внеску вишів.

3. «Приплив кисню» ззовні системи

Вимушений війною перехід людей із бізнесу до державних інституцій, зокрема до ЗСУ, дав змогу сформувати інституційну культуру, яка стала ключовою для успіху української інноваційної екосистеми. Схоже, що й надалі її розвиток — що йде в напрямку дедалі ширшого застосування повністю автономних систем, машинного навчання, комп’ютерного зору та роїв дронів — стає можливим завдяки глибокому розумінню й «відчуттю» технологій зі сторони ІТ-спеціалістів, яких війна привела у сферу подвійного призначення²². Варто також згадати про спадщину, яку Україна успадкувала від СРСР: принаймні частина знань, наприклад зі створення реактивних двигунів чи балістичних ракет, була в Україні не створена з нуля, а відновлена на основі наявних напрацювань.

У міру стрімкої еволюції поля бою — зокрема активного застосування РЕБ (радіоелектронної боротьби) та змін у тактиці використання безпілотників — українські стартапи були змушені вдосконалювати виробництво за моделлю, схожою на роботу компаній-розробників ПЗ або таких гігантів, як SpaceX. Простими словами, йдеться про швидкі, багаторазові цикли («спринти») створення готового продукту, його впровадження й тестування, а потім — доопрацювання після виявлення проблем чи недоліків, замість спроби одразу створити «ідеальний» продукт за один цикл²³. Без цього підходу неможливо було б устигати за темпом технологічних змін, які визначає використання безпілотників на фронті, і дрони втратили б свою ефективність. Складається враження, що здатність українських стартапів так природно й швидко вдосконалювати свої продукти принаймні частково стала результатом «ін’єкції» ІТ-фахівців, спеціалістів із мехатроніки та електроніки — і в самі стартапи, і в державні структури на чолі із ЗСУ (до речі, створенню динамічного ІТ-сектора в Україні теж сприяла державна фіскальна політика). Важко уявити, що аналогічний підхід до виробництва могли б застосувати громіздкі оборонні підприємства «старого зразка», які працюють на основі гарантованих контрактів.

Ті самі механізми створюють також основу для розробки значно амбітніших технологій у межах дронової екосистеми — зокрема автономізації, комп’ютерного зору чи технологій для застосування роїв дронів. Приклади охоплюють як програмне забезпечення для тренування пілотів FPV-дронів, так і значно масштабніші проєкти, наприклад «Кропива» — софт, який використовується підрозділами на передовій для комунікації, координації операцій, віддання наказів, обміну інформацією тощо²⁴. Варто відзначити, що розробник «Кропиви», організація Army SOS, функціонує поза межами державних структур. Паралельно існує екосистема рішень CJADC2 (Combined Joint All-Domain Command and Control) «Delta», яка також спочатку створювалася добровольцями з Aerorozvidka.

За кілька десятків місяців Україна з держави «як усі інші», яка у 2022 році власними силами випускала кілька тисяч дронів і купувала системи на кшталт TB-2, перетворилася на справжню дронову потугу. У 2023 році в Україні було вироблено близько 300 000 безпілотних систем. У 2024 році на українських підприємствах зібрали понад два мільйони дронів, причому, за даними авторів звіту KSE, реальні виробничі потужності дозволяли виготовляти до чотирьох мільйонів. За інформацією Міноборони України, понад 96% усіх дронів, які використовують ЗСУ, є вітчизняного виробництва. Звичайно, більшість із них — це малі FPV-дрони, однак розробляються і системи дальньої дії, ударні надводні дрони, а також балістичні й крилаті ракети (часто у приватному секторі). Саме останні дозволили Україні минулого року здійснити 130 ударів по стратегічно важливих цілях на території Росії — операції, які були б неможливими із використанням західної зброї через обмеження на її застосування, встановлені країнами-постачальниками.

У 2025 році Міноборони України запланувало закупівлю 4,5 мільйона FPV-дронів, а також поставило ціль із виробництва 30 000 дронів далекого радіуса дії. За словами першого заступника Міністра Івана Гаврилюка, лише у січні поточного року було виготовлено 200 000 безпілотних систем. В Україні створюються не тільки дешеві FPV-дрони для ураження цілей на відстані від кількох до кількох десятків кілометрів, а і UUV, і USV для ударів по кораблях та авіації противника; розробляються дедалі складніші автономні системи та рої дронів, а також дрони для боротьби з безпілотниками супротивника.

d. Слабкі сторони та обмеження української інноваційної екосистеми

Попри успіхи, екосистема стикається з викликами, що ставлять під загрозу її стійкість і створюють «вікно можливостей» для інших країн.

Залежність від імпорту

За даними звіту KSE, від 30% до 60% компонентів (мікросхеми, процесори, акумулятори) імпортуються, переважно з Китаю, який у червні 2023 року обмежив експорт БПЛА (>7 кг), а у вересні 2024 року — ключових комплектуючих (двигуни, камери, контролери).

Тимчасовість дерегуляції

Реформи, як-от спрощення процедур закупівель, скасування ліцензій на виробництво озброєнь чи звільнення від ПДВ компонентів для БПЛА, діють лише на час дії правового режиму воєнного стану. Це очевидно створює невизначеність і демотивує інвесторів вкладати у довгострокові НДДКР.

Обмеження на експорт

За оцінками KSE, у 2024 році виробничі потужності українських компаній перевищили потреби ЗСУ. Якщо заборона на експорт збережеться, це може призвести або до банкрутства частини компаній, або до їхньої консолідації в 2025 році чи пізніше. За даними KSE, близько 30% українських компаній зацікавлені або у придбанні інших фірм, або в продажу власного бізнесу; 53% фірм дронової екосистеми зафіксували чистий прибуток менше ніж 5% або збитки. Автори звіту зазначають, що така ситуація є типовою для стартапів, однак цей момент створює важливе «вікно можливостей» для Польщі — про що докладніше йдеться далі у звіті.

Низькі маржі

Частина українських виробників вважає, що встановлена маржа на рівні 25% не покриває витрат на інноваційні проєкти; опитування KSE серед компаній із виробництва БПЛА показало, що 53% із них отримують прибуток менше ніж 5% або не мають його взагалі. Автори підкреслюють, що це характерно для стартапів, але водночас стримує розвиток сектору.

Податкові нерівності

Проблемою є парадоксальна ситуація: імпортні компоненти для виробництва дронів звільнені від ПДВ, тоді як українські — ні. Зараз 40–70% комплектуючих у вітчизняних БПЛА виробляється в Україні; збереження податкової нерівності не сприятиме збільшенню частки локалізованого виробництва.

¹⁵ https://www.overtdefense.com/2021/05/25/leleka-100-model-uavs-added-to-the-ukrainian-armys-inventory/

¹⁶ https://drive.google.com/file/d/1YC7gQLndUENcwaVU9wRob9JWhF60uVXn/view?fbclid=IwY2xjawKK3ThleHRuA2FlbQIxMABicmlkETFmcTRYdkN0RWtaSjZYQkxaAR4psGcTcDU9Qd94KyOOpIofSJJQVxD1PnKiU4Qk5zyb4mNdkgztdCCjD0PjKw_aem_39FbzHebtJfoSKXoKPRlIQ

¹⁷ https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/176-2025-%D0%BF

¹⁸ https://mod.gov.ua/en/news/the-ministry-of-defence-will-allocate-uah-2-5-billion-each-month-to-combat-brigades-of-the-armed-forces-of-ukraine-for-the-procurement-of-ua-vs

¹⁹ https://www.lse.ac.uk/ideas/Assets/Documents/2025-04-05-DRONES-MatlackSchwartzGill-FINAL-WEB-03.pdf

²⁰ https://www.kmu.gov.ua/en/news/uriad-pidtrymav-postanovu-zbroia-peremohy

²¹ https://kse.ua/wp-content/uploads/2024/10/241004-Brave1-report-v.1.pdf

²² https://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/tech-innovation-helps-ukraine-even-the-odds-against-russias-military-might/

²³ https://asana.com/resources/iterative-process

²⁴ https://united24media.com/war-in-ukraine/ukraines-secret-weapon-kropyva-software-4026

3. ПОЛЬЩА

Польща як член НАТО та ЄС стоїть перед унікальною можливістю створення екосистеми інновацій у сфері безпілотних систем, яка може зміцнити її стратегічні та економічні позиції. Водночас Польщу та Україну перед початком війни об’єднувало дивовижно багато спільних рис.

a. Як і в Україні, значна частина виробництва озброєнь у Польщі зосереджена в державному конгломераті — PGZ. На відміну від довоєнної України, Польща доповнює власне виробництво значними закупівлями військової техніки, виробленої за кордоном. В обох випадках ідеться про дуже дорогі й складні системи, які часто купуються радше для задоволення політичного попиту, ніж для чітко визначених потреб Збройних сил.

b. Так само, як і в Україні, у Польщі регуляторне середовище є неповоротким, а процедури закупівлі техніки для Збройних сил Республіки Польща (SZRP) тривають багато років і є або неясними, або таємними.

c. Як і в Україні, якщо й закуповуються безпілотні системи, то це відносно дорогі й складні рішення — такі, як ті, що пропонуються WB Electronics, або закуплені в Туреччини чи США MQ-9A Reaper і TB-2 Bayraktar.

d. Подібно до України перед початком війни, у Польщі зараз менші безпілотні системи сприймаються як такі, що не мають значного впливу на поле бою, — як «запасні рішення», негідні серйозної армії.

e. Як і Україна, Польща має значний кадровий потенціал у сфері ІТ, а також підприємницький і інноваційний потенціал, який, якщо його помістити в систему, яка, по-перше, не заважатиме, а по-друге, зможе створити стимули для потенційних учасників, швидко генерував би масштабовані інновації.

Ми не пропонуємо сліпо копіювати всі українські рішення — ми усвідомлюємо, що це неможливо. На щастя, Польща не перебуває в ситуації, в якій опинилася Україна на початку 2022 року. Таке радикальне послаблення регуляцій, як, наприклад, стосовно виробництва вибухових речовин, звісно, неможливе і небажане у контексті побудови польської екосистеми інновацій. Однак Польща може адаптувати ключові механізми, такі як платформа Brave1 чи швидка процедура сертифікації, пристосувавши їх до рамок ЄС і НАТО, і таким чином відкрити собі шлях для експорту власних безпілотних систем, який зараз є закритим для українського виробництва.

Основні принципи, якими має керуватися держава

По-перше — не заважати: ліквідація непотрібних і шкідливих регуляцій, усунення тривалих бюрократичних процедур, суб’єктивності у видачі ліцензій або повна їхня відміна для безпілотників подвійного призначення.

По-друге — децентралізація: замість надання пріоритету ситим державним підприємствам створення механізмів, що заохочують відкриття стартапів. Крім того, децентралізація в географічному вимірі — зокрема через створення регіональних хабів інновацій, передусім на східних теренах країни. Роль Жешува як кластера авіаційних технологій могла б стати неоціненною.

Якщо ці заходи не будуть вжиті, ймовірно, за п’ять, а може, за десять років — якщо тільки геополітична «непогода» остаточно не виб’є польську державу з колії — Польща все одно почне масово купувати безпілотні системи (зокрема дешеві масові дрони!), але це будуть системи французькі, британські чи американські. У найкращому разі Segment A (існуючий важкий оборонпром) зможе виробляти (в обмеженій кількості) «дронові білі слони», які через тривалість розробки, а потім необхідність проходження всього бюрократично-регуляторного лабіринту будуть застарілими вже на момент надходження до війська. Показовий тут випадок безпілотної системи PGZ-19RA Orlik: процедуру закупівлі цієї системи розпочато 2015 року; виконавчий контракт із PGZ підписано у 2018-му; дрони мали бути передані для потреб ЗС РП у 2023 році. Їх не доставлено й досі, терміни постачання та технічні вимоги періодично змінюються (що демонструє всі вади каскадної моделі розробки — на відміну від ітеративної/поетапної); вартість закупівлі систем становить 800 мільйонів злотих.

Спроба створення Segment B (нового динамічного сектору інновацій) не повинна базуватися на старих структурах, вкорінених у систему політичних і тендерних ігор. Натомість система стимулів і дерегуляції, полегшений доступ до капіталу, залучення українських дронових компаній і пов’язаний із цим трансфер технологій (можливо, із передачею інтелектуальної власності цих компаній у публічний домен або доступ за так звану ліцензійну плату), а також заохочення представників наукових кіл мають створити родючий ґрунт для польської екосистеми інновацій, зосередженої навколо безпілотних і автономних систем.

a. Пропоновані регуляторні реформи та механізми підтримки

Для цього необхідна справжня дерегуляція і ліквідація бюрократії та паперової тяганини, що сковують усіх, окрім усталених гравців. Це стосується насамперед системи закупівель для потреб ЗС РП — у нинішньому вигляді вона фактично унеможливлює будь-яку участь у революції на полі бою, пов’язаній із широким застосуванням безпілотних і автономних технологій.

Необхідно максимально скоротити час, потрібний установам для створення технічних специфікацій, проведення випробувань і сертифікації військової техніки із Сегмента B. Оптимально — від трьох до п’яти тижнів, як в Україні, можливо кілька місяців, але не роки. І лише кілька рішень, а не сотні адміністративних погоджень і випробувань, які до того ж залежать від чиєїсь доброї чи недоброї волі. Абсолютно неприйнятна ситуація, коли кілька міністерств і видів служб видають окремі рішення про дозвіл на експорт або виробництво військових БПЛА, до чого ще потрібна ліцензія, яка оформлюється довго і складно.

Необхідні полегшення, які скорочують шлях комунікації між виробниками військової техніки та її кінцевими користувачами, якими у випадку безпілотних систем мають бути не генерали у Генштабі й навіть не командири бригад чи батальйонів, а командири полків або навіть взводів. Адже саме до цього «капілярного» рівня ЗС РП мають бути насичені безпілотниками.

Необхідні правові зміни, що дозволяють військовим узагалі користуватися БПЛА. Йдеться про значно легший доступ до вже існуючих полігонів, де можна було б проводити випробування автономних платформ, як це передбачає українська програма «Залізний полігон», у рамках якої виробники можуть тестувати свої прототипи безпілотників, а також отримувати відгуки від військових і оцінки від дослідницького інституту. Виникає питання, наскільки сьогодні взагалі можливо використовувати дрони військовими під час навчань; такі зміни (і при потребі адаптація інфраструктури), щоб відсутність такої можливості перестала бути стримувальним фактором, потрібні негайно.

Також слід створити — ще до того, як польська дронова екосистема почне приносити плоди — механізм, аналогічний американському списку Blue sUAS. Це мав би бути «білий список» комерційних дронів (і їхніх компонентів), які військові можуть купувати за спрощеними процедурами та використовувати. Сам факт, що зараз військові змушені купувати такий інвентар за власні гроші, — справжній скандал, а те, що їх можуть ще й покарати за використання цих систем, потребує особливого слова в польському лексиконі. В нинішніх умовах, можливо, варто розглянути й використання китайських дронів під час навчань. Видається, що повна відмова від Китаю як постачальника деяких компонентів наразі виглядає настільки ж амбітною, як і нереальною. Варто зауважити, що, наприклад, Бундесвер досі використовує дрони DJI, і цей виробник внесений до списку, опублікованого Міністерством оборони ФРН, як допущений до участі в тендерах для німецьких збройних сил²⁵.

У перспективі список, який стане польським еквівалентом sUAS, має наповнюватися передусім дронами, виробленими польськими компаніями. Ті, що потраплять до нього, повинні мати можливість отримувати автоматичну сертифікацію (від одного органу), що дозволить їм брати участь у військових тендерах і експортувати продукцію принаймні до країн ЄС або НАТО протягом заздалегідь визначеного багаторічного періоду. У звіті ми зазначаємо, що сьогодні для експорту продукції подвійного призначення потрібні дозволи від кількох міністерств, СКВ, СВВ та АВ. Їхні рішення не можна оскаржити, тому цю залежність потрібно скасувати.

Така ж процедура (плюс обов’язкова ліцензія) стосується безпілотників «для військового або поліцейського використання». До того ж вона охоплює не лише виробників і експорт поза межами ЄС, а й продаж всередині ЄС, консалтинг, технічну допомогу чи посередництво. Цю вимогу потрібно або скасувати, або доручити її одному органу, який має діяти на основі презумпції доброї волі виробника і суворо дотримуватись термінів, під загрозою автоматичної видачі ліцензії у разі їх порушення.

У випадку систем, призначених для ЗС РП, прискорення полігонних випробувань потребуватиме створення або переобладнання інфраструктури — передусім полігонів. Можливо, можна виділити частини на вже існуючих полігонах або регулярно організовувати на них дні відкритих дверей для виробників безпілотних систем. Оптимально було б створити кілька нових полігонів, спеціалізованих на тестуванні безпілотників. Варто також передбачити механізм, за яким розробники безпілотних систем після внесення до реєстру інновацій були б звільнені від оплати за проведення випробувань. Так само слід уникнути ідей, які вже озвучувались, щодо централізації підготовки операторів, наприклад, зосередження її виключно у школі в Дембліні. Оптимальною була б хоча б часткова лібералізація процесу навчання. Можливо, доцільно було б залучити для цього також українських ветеранів (перевірених відповідними службами), які працювали б у польських компаніях і могли б потім проводити комерційні курси для військових підрозділів.

Ще однією проблемою, детальний аналіз якої не є предметом цього звіту і щодо якої його автори не вважають себе компетентними щось остаточно вирішувати, є розробка в ЗС РП (SZRP) нових TTP (тактико-технічних процедур), що відповідали б викликам сучасного поля бою. Це ж стосується систем, які роблять корисними масово зібрані дронами дані — таких, як, наприклад, Delta чи Kropyva. Крім того, індивідуальне оснащення солдатів також потребує оновлення: йдеться про додавання пристроїв на кшталт аналізаторів частот або (на вищих рівнях підрозділів) глушників. Ми усвідомлюємо, що на цей момент логістичні можливості SZRP не дозволяють забезпечити навіть базовими засобами, такими як тактичні жилети чи захист слуху та зору, — але суспільство не повинно миритися з таким обурливим станом речей.

Зрештою, необхідно також замислитися над тим, як не лише наситити SZRP безпілотними системами, а й створити механізми, які дозволять військовим самостійно експериментувати та знаходити способи їхнього використання. Можливо, одним із рішень могло б стати створення експериментальної бригади або батальйону, який мав би змогу вільно й без надмірних обмежень тестувати застосування дронів (експерименти відбувалися б не за ініціативою командира, а як очікувана активність від військовослужбовців незалежно від їхнього звання). Завданням такої частини було б не лише перевірка досвіду, здобутого на війні в Україні, але й оцінка готовності інших підрозділів SZRP до зіткнення з противником, що масово застосовує безпілотні системи.

Можливо, для часткового «полегшення» процесу варто створити регіональні офіси інновацій (наприклад, у кількох обласних центрах), які займалися б сертифікацією, обробкою податкових пільг чи грантів; можна було б надати їм право самостійно відзначати грантами проєкти зі свого регіону. Варто обирати їхнє розташування, керуючись критерієм розвитку конкретного регіону (перевагу слід віддавати воєводствам на сході). Поблизу таких офісів можна також прагнути створювати кластери інновацій різних типів автономних систем, пропонуючи новим компаніям, наприклад, знижену вартість землі чи оренди, дотації на купівлю обладнання — таких як інструменти, 3D-принтери чи верстати з ЧПК.

Ще однією ініціативою, вартою уваги, є створення стратегічного резерву компонентів, що використовуються в дронах, особливо тих, чиї ланцюжки постачання залежать від Китаю або є вразливими до перебоїв. Це може бути мікроелектроніка для безпілотних систем, мікросхеми, GPS-модулі, FCU (блоки управління польотом), трансивери (передавачі-приймачі), а також, наприклад, акумулятори чи двигуни. Частину таких компонентів можна було б закуповувати в європейських постачальників — можливо, намагаючись включити ці ініціативи до програм ЄС у сфері оборони, таких як PESCO, EDF чи EDIRPA.

b. Стратегічне вікно можливостей: використання близькості України

Ключовою потенційною конкурентною перевагою Польщі є її близькість — географічна, а також культурна й мовна — до України, тобто до «оригінальної» екосистеми інновацій. Вже сама можливість розміщення виробництва українськими компаніями в Польщі — державі, що сприймається як значно краще організована, ніж Україна, — є ресурсом, який Польща не має права змарнувати. По-друге, траєкторія війни в Україні, поступове «упирання в стіну» української промисловості, що пов’язане з забороною експорту та зростаючою пропозицією безпілотних систем, за якою не встигає попит держави, створює додатковий важіль, який Польща має використати. Нарешті, хоча масове застосування дронів значно сповільнило російські наступальні дії, майбутнє України залишається невизначеним; можна висловити припущення, що незалежно від того, як і наскільки стабільно завершиться російсько-український конфлікт, сценарії, за яких Україна буде здатна самостійно профінансувати комплексне відновлення держави, малоймовірні. Можливо, більш імовірні сценарії, за яких Україна опиниться ближче до статусу держави, що не відбулася, ніж до динамічної економіки, що розвивається.

Потрібно також створити швидкий, позбавлений непотрібних і таких, що породжують невизначеність і затримки, регуляторних бар’єрів шлях для перенесення українських компаній до Польщі. Уже зараз найбільші приватні виробники українських дронів можуть виявитися поза досяжністю для Польщі; однак це не означає, що не варто намагатися переконати їх інвестувати в Польщі разом із передачею ноу-хау. Проте потенційно цікавіше сконцентруватися на менших, молодших компаніях, для яких із завершенням війни (і пов’язаним із цим скороченням замовлень або поверненням «жорсткішого» регулювання) виникне загроза банкрутства чи поглинання місцевими структурами. У такому разі Польща могла б запропонувати їм вигідні умови для започаткування діяльності в нашій країні — з низькими (а можливо, навіть нульовими) відсотковими ставками за кредитами, мінімальними регуляторними вимогами (також доступними для польських виробників), орендою земельних ділянок, доступом до міжнародних ринків і стабільного регуляторного середовища, а також усіма іншими перевагами функціонування в країні, де діє верховенство права, включно з рівним ставленням до них на рівні з польськими виробниками та подібними стимулами. Звісно, отримання таких пільгових умов має бути пов’язане зі згодою цих компаній створювати спільні підприємства з польськими суб’єктами з передачею технологій (які, своєю чергою, могли б, принаймні частково, опинитися у відкритому доступі). Таким чином Польща могла б реалізувати стратегію, схожу на ту, яку в 1990-2000-х роках застосовувала Китайська Народна Республіка, заохочуючи іноземні компанії не лише переносити виробництво до Китаю, але й ділитися своєю інтелектуальною власністю, найкращими практиками й знаннями. З часом такі рішення сприяли появі китайських компаній, здатних ефективно конкурувати із західними.

«Залучення» українського досвіду має стосуватися та операторів дронів. З огляду на обмежений доступ SZRP до бойового досвіду війни в Україні, доцільним може бути залучення як поляків, які воювали на боці України, так і українських ветеранів війни — звісно, вже після її завершення. Це особливо важливо, оскільки існує набагато більше негативних, ніж позитивних потенційних сценаріїв заморожування конфлікту в Україні. А це означає, що демобілізовані українські військові можуть повернутися не до динамічної, відродженої України, а до держави в кризі, з серйозними економічними проблемами та (в умовах все менш оптимістичних прогнозів для світової економіки) без перспектив на швидке відновлення. Ці люди можуть не захотіти залишатися в Україні — але також можуть бути не готовими (чи навіть не здатними) працювати на польських будівництвах або в магазинах. Позбавлені перспектив, вони можуть або стати інструкторами у школах дронів, або звернутися до набагато менш продуктивної діяльності, яка створюватиме серйозну загрозу безпеці та громадському порядку в Польщі. Іншими словами, Польща може мати або фрайкорпси, причому з іншої держави, або інструкторів з унікальним бойовим досвідом, які передаватимуть свої знання полякам. Найм українських ветеранів таким чином також відкриє польським спецслужбам можливість легше контролювати їх — що важливо для внутрішньої безпеки країни.

c. Запровадження механізмів стимулювання: Як зробити Сегмент B привабливим для стартапів і капіталу?

Слід запровадити мінімально можливу ставку ПДВ на всі дрони та їхні компоненти, вироблені в Польщі (зараз дрони з камерами обкладаються ставкою ПДВ 23%). Це могло б замінити спроби обійти податкове регулювання, наприклад, визнаючи дрони для сільського господарства сільгосптехнікою.

Високі податкові пільги для тих стартапів у сфері дронів, які здатні досягти високого рівня локалізації виробництва, а також тих, які інтегрують у свої продукти передові технології.

Надання кредитів з дуже низькою — або навіть нульовою — процентною ставкою компаніям, які працюють у бідніших регіонах країни.

Подібно до України — публічне визначення максимальної маржі для виробників БПЛА, які виконують замовлення для ЗС РП. Вона може становити 25% як в Україні, або навіть більше, як у США. Можна також запровадити змінну маржу залежно від того, чи дозволяє система використовувати інші передові технології (наприклад, штучний інтелект) або сама їх використовує.

Створення платформи, аналогічної Brave1 та такої, що інкорпорує ідеї з G.I. Challenge DIU, на якій проекти могли б залучати державні й приватні кошти. Можна також встановити вимогу, щоб платформи, які отримають фінансування, були зобов’язані передавати частину своїх прав інтелектуальної власності в публічне надбання.

У розвитку екосистеми можна зайти ще далі. Чому б не розглянути створення в повітах невеликих майстерень для дронів, обладнаних базовим обладнанням, компонентами БПЛА, технічною документацією та інструментами, сприяючи таким чином тому, щоб створення і керування дронами стало хобі? Поєднавши це із запровадженням уроків з пілотування дронів у школах — що практикується і в Росії, і в Україні — можна було б знизу формувати не лише потенційний резерв операторів БПЛА для ЗС РП, а й зародки нових компаній. Запуск пілотних програм маленьких майстерень або інноваційних кластерів можна зосередити у східних регіонах Польщі, формуючи таким чином кадри навчених і обізнаних із місцевістю операторів БПЛА, а Польща здобувала б здатність до продовження децентралізованого виробництва під час кризи чи війни.

Окрім розвитку зв’язку між академічним середовищем і світом стартапів (наприклад, через творче розширення програми «Польські повернення»), варто також подбати про програми, які стимулюватимуть студентів інженерних спеціальностей — зокрема через організацію турнірів і хакатонів — долучатися до існуючих або засновувати нові стартапи у сфері дронів. Нарешті, можна створити окрему програму грантів для науковців, яка, на відміну від стандартних грантів, не «з’їдалась» би науковими інституціями. Польська академічна сфера страждає — як і інші сфери функціонування держави — від тих самих патологій і неефективності, що й оборонний сектор; знаючи це, можна було б створити прямий механізм стимулювання, який би повністю оминав університети. Або ж створити з нуля дослідницьку інституцію (чи цілу мережу), яка займалася б виключно технологіями подвійного призначення і працювала б незалежно від проблем, що гальмують польську науку.

Подібних ідей є тисячі: можна створити публічно-приватний фонд для підтримки нових стартапів; можна випустити облігації, покупці яких отримували б не лише дохід, а й частки в індексі компаній дронової галузі. Можна (хоч, певно, ще зарано через недосконалість технологій) використовувати штучний інтелект для оцінки проєктів чи перевірки відповідності технічним вимогам; можна застосовувати його як інструмент для допомоги виробникам у розумінні європейських правових норм. Можна створити регуляторну «пісочницю», де виробники могли б тестувати програмні рішення та самі безпілотні або автономні системи.

d. Потенціал технологій подвійного призначення та державні замовлення

Бажаним було б створення Польського стандарту дронів (PSD) — збірника технічних специфікацій для ряду безпілотних/автономних систем, їхнього програмного забезпечення та комплектуючих, сформованого зі здоровим, але не сліпим підходом до регулювань ЄС і водночас із дотриманням стандартів НАТО. Цивільні дрони, які відповідають PSD, мали б автоматично отримувати всі необхідні дозволи на експорт і сертифікацію для використання ЗС РП та іншими відомствами. Саму сертифікацію можна було б проводити за допомогою алгоритмів штучного інтелекту чи вибіркових перевірок. Ключовим принципом PSD мала б бути модульність, яка дозволить адаптувати ті самі платформи для різних завдань — розмінування, підвищення ситуаційної обізнаності, ударів дронів-камікадзе, доставки до цілі різних (також стандартизованих) вантажів для більших дронів. Польський стандарт дронів із самого початку має створюватися з орієнтацією на подвійне застосування систем, що в нього входять. PSD має охоплювати не лише БПЛА, а й надводні, підводні та наземні дрони. Він не повинен розроблятися виключно чиновниками – до процесу створення повинні бути залучені польські компанії — насамперед стартапи, що працюють над безпілотними системами, а також аматори й представники академічного середовища, зацікавлені в цій тематиці. З часом це могло б призвести до створення механізмів тісної співпраці між наукою та стартапами, подібно до того, як це реалізовано в ізраїльській екосистемі інновацій.

Для створення імпульсу розвитку польської дронової екосистеми необхідне «махове колесо» — ним мають стати державні замовлення, передусім від Збройних Сил. Тому варто розглянути ідею, щоб першим стандартом у межах PSD став проєкт «польський Mavic», у межах якого невеликі дрони для розвідки поля бою, подібні до тих, що випускає DJI, масово постачалися б до ЗС РП, особливо до Сухопутних військ, на рівень взводу або навіть відділення. Варто також подумати про розробку різних типів стандартизованого озброєння для малих FPV-дронів — від протипіхотного до руйнівного та протитанкового.

У контексті замовлень для ЗС РП як рушійної сили розвитку варто згадати слова міністра оборони Польщі, який зазначав, що дрони «неможливо закупити про запас» через швидкі зміни на полі бою. Можливо, закупівля про запас великих і дорогих систем дійсно є ризикованою — це підтверджують приклади зниження ефективності турецьких TB-2 в Україні, обмежене застосування польських warmate’ів у тому ж конфлікті чи втрати MQ-9, зафіксовані США у війні проти Хуситів. Однак більшість безпілотних систем — це платформи, що можуть адаптуватися до змін поля бою: достатньо змінити частоти, сенсори, системи управління чи двигуни. Усвідомлення того, що дрон — це не платформа для одноразової модернізації (типу MLU), а модульний продукт, є ключем до розуміння його ролі в армії. Ба більше, еволюція поля бою нині відбувається блискавично — бо існує активне поле бою, яке змушує до адаптації. Коли війна в Україні завершиться або буде заморожена, темпи змін сповільняться. Навіть якщо окремі типи дронів застаріють або не будуть достатньо модульними для адаптації, вони все одно залишатимуться дешевими — і тоді можна буде або списати їх, або передати іншим країнам. Така «дронова дипломатія» дозволить Польщі будувати свою м’яку силу (soft power) і відкривати закордонні ринки для польських виробників.

Проте гарантії державних замовлень можуть лише допомогти запустити виробництво автономних/безпілотних систем. Ключовим є переконання, що компанії-виробники зможуть пропонувати свою продукцію на цивільному ринку і що з певного моменту вони будуть змушені конкурувати. Факт, що більшість дронів — це технології подвійного призначення, відкриває шлях до масового їх застосування в сільському господарстві, доставці вантажів (особливо в сільську місцевість), моніторингу лісів, внутрішніх вод і морів (повітряні дрони), транспортуванні вантажів у портах або на складах (наземні дрони), моніторингу територіальних вод (надводні та підводні дрони). Багато таких застосувань уже є буденністю.

e. Регуляторні та геополітичні виклики

Повне розкриття цього потенціалу вимагатиме зміни регуляторного середовища, що, само собою, означатиме необхідність приборкання імперських амбіцій «регуляторної наддержави» Європейського Союзу, яка своїми черговими правовими актами ефективно придушує інноваційність європейської промисловості — зокрема у сфері дронів (регламенти 2019/945 та 2019/947), а також штучного інтелекту, див. AI Act. Водночас варто звернути увагу на те, що все виразніше намічається тенденція до відмови ЄС від найбільш «амбіційних» проєктів. І Франція, і Німеччина наразі згодні щодо необхідності скасування регулювань, пов’язаних із «належною ретельністю в ланцюгах постачання» (директива CSDDD), запровадження яких — в умовах поступового розпаду глобальних ланцюгів створення вартості — призвело до несприятливих наслідків для їхньої промисловості. І це попри те, що саме ці дві країни кілька років тому наполягали на їхньому впровадженні²⁶. Тут можна також згадати запровадження Німеччиною прикордонного контролю на межі із законом або — мабуть, найсимволічніший приклад — заяви представників міністерства фінансів Німеччини, які відверто сказали, що їм доведеться «зазирнути в очі Урсулі фон дер Ляєн і пояснити, що обмеження щодо рівня боргу не можуть застосовуватися до ФРН²⁷. Подібно й Польща повинна активно лобіювати рішення, які полегшують розвиток інноваційного екосистеми у сфері безпілотних систем, і, якщо це необхідно, сприймати їх як корисні орієнтири, але не як догми. Існує чимало прикладів того, як право ЄС обмежує використання дронів: наприклад, директива про стале використання засобів захисту рослин забороняє застосування літальних апаратів для обприскування рослин, що особливо шкідливо, адже ускладнює точкове внесення пестицидів, а отже — зменшення їхнього загального використання.

Є й інші питання, такі як неформальна угода MTCR (Missile Technology Control Regime), яка має на меті обмежити розповсюдження ракетних технологій, здатних доставляти вантажі «масою щонайменше 500 кілограмів на відстань щонайменше 300 кілометрів»²⁸. Надмірно ретельне дотримання цього режиму Польщею може, наприклад, обмежити готовність українських компаній, що виробляють балістичні чи крилаті ракети (часто маскуються під «ракетні дрони»), переносити своє виробництво до Польщі та ділитися технологіями через потенційні обмеження на експорт таких систем з Польщі до України. MTCR не має сили міжнародного договору, його положення є неформальними; варто про це пам’ятати та дотримуватися їх лише тоді, коли це вигідно Польщі. У випадку потенційної співпраці з українськими компаніями це нам аж ніяк не вигідно.

Можливо, варто задуматися над тим, чи не доцільно відмовитися від вимоги реєстрації кожного польоту дрона (або принаймні зробити так, щоб у деяких випадках ця реєстрація надавалася автоматично); якою б зрозумілою не була турбота про безпеку, ключовим у створенні та зміні регуляцій має бути їхня гнучкість і розробка таких правових рамок, які не паралізуватимуть з самого початку будь-які ініціативи, пов’язані з упровадженням нових технологій.

²⁵ https://www.businessinsider.de/politik/deutschland/trotz-sicherheitsluecken-bundeswehr-darf-china-drohnen-kaufen/

²⁶ https://www.ft.com/content/28f18d87-199c-4c63-a1c0-f8a8359a48cc

²⁷ https://www.politico.eu/newsletter/brussels-playbook/zelenskyy-puts-ball-in-putins-court/

²⁸ https://www.mtcr.info/en/partners/our-mission

СЕГМЕНТ B – ПРАВИЛА І ДЕРЕГУЛЯЦІЯ

1. Вступ

Починаючи аналіз правового середовища, у якому працюють польські підприємці, що займаються виробництвом дронів, не можна не згадати про те, що, як і кожен підприємець, вони повинні виконувати базові вимоги ведення господарської діяльності, пов’язані, зокрема, із працевлаштуванням працівників, своєчасною сплатою податків, внесків або інших державних платежів, захистом персональних даних та багатьма іншими. Хоча це безпосередньо не є предметом цього звіту, варто пам’ятати, що сукупність цих обов’язків безпосередньо впливає на конкурентоспроможність, адже вимагає наявності відповідних ресурсів.

Також варто зазначити, що щоденне функціонування польських підприємців усе ще відбувається в умовах «інфляції права»²⁹, коли як кількість нових нормативно-правових актів, так і випадки зміни практики їх застосування без об’єктивних змін змісту норм (що особливо помітно у сфері податкового права) негативно впливають на правову визначеність у господарському обороті та можливість довгострокового планування діяльності.

Тому з певним зацікавленням можна спостерігати за дерегуляційною ініціативою Рафала Бжоски «SprawdzaMY»³⁰, у межах якої подаються конкретні пропозиції для покращення загальної ситуації польських підприємців. Однак не можна забувати, що такі зміни слід насамперед вимагати від самої політичної еліти, яка, маючи у своєму розпорядженні відповідні сили та засоби, повинна самостійно ідентифікувати проблемні зони й змінювати їх.

Метою цієї частини звіту є проведення аналізу регуляцій, що стосуються дронів, так би мовити, «з висоти пташиного польоту» та з перспективи суб’єктів, які хотіли б розпочати діяльність як їхні виробники. Автори не претендують на те, що цей звіт є вичерпним опрацюванням цієї теми — з огляду на рівень деталізації окремих нормативних актів, це було б неможливо хоча б через обсяг матеріалу.

У цьому місці слід також зробити термінологічне застереження — хоча в розмовній мові найчастіше використовується поняття «дрон», через те, що це поняття у правовій мові визначається інакше, в подальшій частині документа використовуватиметься термін «безпілотний літальний апарат», скорочено — «БПЛА».

2. Актуальні правові регулювання щодо БПЛА

A. Загальні цивільні регулювання

На підставі згаданого базового регламенту у 2019 році були видані:

• Делегований регламент Комісії (ЄС) 2019/945 від 12 березня 2019 року щодо безпілотних авіаційних систем та операторів безпілотних авіаційних систем з третіх країн¹;
• Виконавчий регламент Комісії (ЄС) 2019/947 від 24 травня 2019 року щодо правил і процедур експлуатації безпілотних літальних апаратів².

Ці регламенти набули чинності 31 грудня 2020 року і застосовуються безпосередньо на території країн-членів Європейського Союзу, а також у Ліхтенштейні, Норвегії та Швейцарії. У прийнятій моделі регулювання було обрано саме регламенти як акти, що діють безпосередньо у всіх державах-членах, без необхідності імплементації через прийняття національного закону (як це відбувається у випадку директив).

У наведених регламентах відмовилися від розрізнення БПЛА лише за їхньою вагою, натомість зосередилися на характері операцій, які виконуються за допомогою БПЛА. Ці операції поділені на три категорії:

• Відкрита — стосується головним чином приватного використання БПЛА зі злітною масою менш ніж 25 кг, під час яких не можна здійснювати політ над скупченнями людей, а політ має відбуватися в межах прямої видимості (VLOS) і на висоті не більше 120 м. Такий політ, як правило, не вимагає дозволу на операцію чи попереднього подання заяви про намір проведення операції. Відкрита категорія ділиться на три підкатегорії — A1, A2, A3.
• Спеціальна — стосується операцій середнього ризику, які потребують дозволу Управління цивільної авіації, якщо тільки операція не виконується відповідно до стандартного сценарію, тоді необхідно подати відповідну заяву.
• Сертифікована — охоплює операції високого ризику, такі як польоти над скупченнями людей, перевезення людей або небезпечних матеріалів. Потребує сертифікації самого БПЛА та його оператора, а в деяких випадках — отримання ліцензії пілотом БПЛА.

На підставі делегованого регламенту також було запроваджено класифікацію БПЛА залежно від їхніх технічних можливостей — від C0 до C6. Класи БПЛА пов’язані з категоріями операцій, у яких їх можна використовувати.

Регламенти запровадили абсолютно нову правову систему, яка передбачає, зокрема, обов’язкову реєстрацію операторів БПЛА, обов’язок проходження навчання та складання іспитів, дотримання встановлених географічних зон, а також придбання обов’язкового страхування цивільної відповідальності. Детальний розгляд усіх змін виходив би за рамки цього звіту.

Варто зазначити, що адаптація польського законодавства до нової системи права ЄС тривала досить довго й остаточно була завершена лише у 2025 році³³, через що раніше Управління цивільної авіації було змушене видавати низку рекомендацій.

B. Проблематика подвійного призначення

БПЛА є класичним прикладом технологій подвійного призначення (dual-use), тобто таких, що можуть використовуватися як у цивільних, так і військових цілях. Такі технології підпадають під окреме регулювання — як на національному, так і на рівні ЄС.

Наразі основним нормативним актом, що регулює це питання, є Регламент Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2021/821 від 20 травня 2021 року, який встановлює європейську систему контролю експорту, посередництва, транзиту та передачі продукції подвійного призначення та пов’язаної технічної допомоги³⁴. У Польщі ця система доповнюється положеннями Закону від 29 листопада 2000 року про торгівлю товарами, технологіями та послугами стратегічного значення для безпеки держави, а також для підтримання міжнародного миру і безпеки³⁵.

Деякі типи БПЛА згадані в додатку №1 до цього регламенту (зокрема під позиціями 9A012, 9A112), тому їхній експорт за межі митної території ЄС потребує дозволу. Важливо, що визначення експорту є дуже широким і охоплює не тільки фізичне вивезення товару, але й передавання програмного забезпечення або технології електронними каналами, включно навіть з усним передаванням технологічної інформації. Вимоги регламенту поширюються також на посередницькі послуги — компанія, яка лише організовує поставки між двома суб’єктами з третіх країн, також повинна мати відповідний дозвіл.

Відповідно до згаданого закону 2000 року, міністр розвитку і технологій визначає перелік озброєнь, для обігу яких потрібен дозвіл³⁶. Наразі дозвіл необхідний для експорту, посередництва, технічної допомоги, транзиту, а також для внутрішньоєвропейського переміщення — як із території Польщі, так і через неї — для всіх БПЛА, їхнього обладнання та комплектуючих, спеціально розроблених або модифікованих для військових цілей (LU10). Це означає, що залежно від конструкції конкретного БПЛА для нього може знадобитися дозвіл на озброєння або на продукцію подвійного призначення. Залежно від типу БПЛА та запланованих дій може бути видано індивідуальний, глобальний або національний загальний дозвіл, що цілком може викликати обґрунтовані сумніви.

Дозволи видає міністр розвитку і технологій після проходження процедури, передбаченої Законом. Стаття 9 встановлює чіткі вимоги до заяв і додатків; усі додатки, складені іноземними мовами, повинні бути перекладені на польську мову присяжним перекладачем. Закон також передбачає низку додаткових обов’язків, зокрема щодо сертифікації, ведення обліку операцій і звітності.

Варто звернути увагу, що за здійснення обігу без дозволу або навіть ненавмисне порушення умов дозволу стаття 33 п.1 передбачає суворе покарання — позбавлення волі на строк від одного до десяти років (для порівняння: базова кваліфікація шахрайства за ст. 286 §1 Кримінального кодексу передбачає до восьми років ув’язнення). Окрім того, можливе накладення адміністративних штрафів, зокрема до 200 тис. злотих за обіг без дозволу (ст. 37a).

Після ескалації російської агресії проти України до закону було додано положення розділу 8, які до 31 грудня 2022 року (згодом також до 31 грудня 2023 року) спрощували експорт і транзит на територію України броньованих чи захисних виробів, конструкцій та їхніх частин (категорія LU13), зводячи формальності до повідомлення міністра розвитку і технологій про намір експорту. Однак ці полегшення не поширювалися на жодну категорію БПЛА.

На маргінесі варто зазначити, що в польському Законі досі містяться посилання на вже нечинне розпорядження Ради (ЄС) № 428/2009 від 5 травня 2009 року, яке встановлювало спільну систему контролю за експортом, трансфером, посередництвом і транзитом товарів подвійного призначення. Хоча відповідно до ст. 31 чинного розпорядження 2021 року це допустимо, однак щоразу необхідно користуватися таблицею відповідності, яка міститься в додатку VI до актуального розпорядження. Крім того, ст. 3 п. 10 Закону визначає як орган контролю міністра, відповідального за економіку, хоча таке міністерство не існує з 2015 року.

C. Проблематика географічних зон і U-space

Хоча може здаватися, що питання, де можна літати тим чи іншим БПЛА або якими маршрутами можуть пересуватися БПЛА, безпосередньо не стосуються виробників БПЛА, однак регулювання в цій сфері може впливати й на процес проєктування та виробництва самих БПЛА. Створення відповідних правил і впровадження їх у життя залишається найбільшим викликом для комерційного розвитку БПЛА в таких галузях, як транспорт вантажів чи перевезення людей. На практиці зазначається, що на відміну від БПЛА, які використовуються у військових цілях, де ризик певною мірою закладений у бойові дії, БПЛА для цивільного використання повинні відповідати ряду вимог безпеки³⁷.

У тексті виконавчого регламенту визначені географічні зони, а відповідним органам держав-членів (у випадку Польщі — Польському агентству повітряної навігації) надано повноваження визначати частини повітряного простору, в яких операції з використанням БПЛА полегшуються, обмежуються або виключаються.

Відповідно до положень, чинних з 27 лютого 2025 року (ст. 156h та наступні Закону про авіацію), Польське агентство повітряної навігації повинно визначати відповідні географічні зони з власної ініціативи або на підставі заяви, а також публічно оголошувати інформацію про встановлені зони (для цього використовується вебсайт: https://dronemap.pansa.pl). Загалом, географічні зони для БПЛА повинні відповідати введеним обмеженням на польоти у повітряному просторі.

Відповідно до ст. 156k Закону про авіацію, типи географічних зон і детальні умови та порядок їх використання має регулювати розпорядження міністра транспорту, однак його досі не видано. На практиці географічні зони нині визначаються на підставі вказівок № 4/2025 голови Управління цивільної авіації щодо визначення географічних зон для систем безпілотних літальних апаратів від 21 лютого 2025 року³⁸, і саме тут слід наполягати на якнайшвидшому виданні відповідного розпорядження.

Наступним важливим питанням є концепція U-space, яку визначають як набір послуг, правил і процедур, призначених для обслуговування руху БПЛА³⁹. У цьому контексті ключовим правовим актом є виконавчий регламент Комісії (ЄС) 2021/664 від 22 квітня 2021 року про нормативну базу для U-space⁴⁰. Приймаючи цей регламент, виходили з принципу, що деякі географічні зони настільки чутливі, що операції БПЛА в них вимагають виконання додаткових вимог. Такі зони визначені як повітряний простір U-space (або DRA-U) і це, наприклад, повітряний простір над великими містами. Щоб здійснювати операції за допомогою БПЛА у повітряному просторі U-space, необхідно дотримуватися вимог як до операторів, так і до самого обладнання БПЛА.

Здійснення операцій у просторі U-space підлягатиме обов’язковим послугам U-space, переліченим у регламенті, крім того, держава-член може передбачити й додаткові послуги. Не вдаючись тут у деталі, слід загально зазначити, що ці послуги стосуються, зокрема, мережевої ідентифікації, просторової обізнаності, дозволу на політ і інформації про рух⁴¹. Установи, які надаватимуть ці послуги, повинні будуть пройти процедуру сертифікації. Щоб технічно виконати вимоги цих послуг, необхідно забезпечити, серед іншого, постійний зв’язок конкретного БПЛА з представниками відповідних органів постачальників послуг. Безсумнівно, це вимагатиме від виробників адаптації процесу проєктування та виробництва БПЛА.

Регламент визначає основні рамки того, як держави-члени повинні регулювати простори й послуги U-space, проте конкретний спосіб впровадження цих рамок залишено на розсуд самих держав-членів; наприклад, вони самостійно визначають установу, яка має надавати центральні інформаційні послуги.

Попри встановлення цих рамок, визначення просторів U-space досі переважно перебуває на стадії проєктування (хоча вже з’являлися повідомлення про перші такі простори⁴²). Загалом, слід погодитися з необхідністю запровадження таких регулювань, адже це має стати аналогом системи контролю польотів чи уникнення зіткнень, відомої в пілотованій авіації. Однак слід наполягати на активізації робіт із визначення просторів U-space на території Польщі, а також на виданні необхідних виконавчих розпоряджень.

D. Регулювання, що стосуються державної авіації

Як уже згадувалося, згідно із загальними правилами державна авіація виключена з-під дії вищезгаданих регламентів ЄС. Відповідно до ст. 2 п. 6 базового регламенту існує, однак, можливість для держави-члена поширити сферу дії норм ЄС на операції державної авіації.

Основною відмінністю між БПЛА цивільного та військового призначення є обов’язок проведення сертифікації всіх БПЛА, вироблених для військових цілей. Основою сертифікації військових БПЛА є згадані стандарти НАТО (STANAG), які, на відміну від чинного регулювання ЄС, досі використовують переважно класифікацію за масою та типом конструкції. Процес сертифікації є тривалим і охоплює як програмне забезпечення, конструкцію, так і організацію самого виробника, крім того, він вимагає проведення багатьох практичних випробувань.

3. Вимоги до виробників БПЛА

Для спрощення викладу та підбиття підсумків попередніх міркувань можна скористатися кейсом гіпотетичного стартапу, метою якого є виробництво і виведення на ринок БПЛА.

Якщо така компанія захоче вивести БПЛА виключно на цивільний ринок, то залежно від класу виробленого БПЛА вона повинна, відповідно до делегованого регламенту, підготувати технічну документацію і пройти процедуру оцінки відповідності (зазвичай за участю відповідного органу з оцінки відповідності), а після її завершення — скласти декларацію відповідності та нанести маркування CE на продукт⁴³. З підвищенням рівня складності БПЛА зростають і обов’язки виробника — для БПЛА, які експлуатуються в рамках категорії сертифікованої або особливої у розумінні виконавчого регламенту, запроваджено загальну вимогу сертифікації (ст. 40 делегованого регламенту) та реєстрації (ст. 14 виконавчого регламенту). Процес сертифікації здійснюється на підставі наступних регламентів ЄС⁴⁴, а органом сертифікації є Європейське агентство авіаційної безпеки за підтримки національного органу — у Польщі це Управління цивільної авіації.

Крім того, у випадку експорту за межі ЄС необхідно отримати згаданий вище дозвіл на продукцію подвійного призначення. У рамках процедури отримання такого дозволу обов’язковим є одержання висновків від органів, що дають свою оцінку, а саме: міністра, відповідального за закордонні справи, міністра, відповідального за внутрішні справи, міністра, відповідального за державні фінанси, керівника Служби військової контррозвідки, керівника Служби військової розвідки, керівника Агентства внутрішньої безпеки, керівника Агентства розвідки (ст. 3 п. 11 у зв’язку зі ст. 12 п. 2 та ст. 12а Закону). Кожен із цих органів теоретично має 14 днів на винесення свого висновку, а в разі перевищення цього терміну застосовуються відповідно ст. 36–38 Кодексу адміністративного провадження (зокрема, щодо обов’язку повідомлення про перевищення терміну, права на подання скарги та дисциплінарної або службової відповідальності працівника). Проте органи, що надають оцінку, також можуть вимагати від виробника додаткову інформацію, а їхня позиція не потребує форми ухвали та не підлягає оскарженню.

У разі наміру виходу на державний ринок, передусім пов’язаний із поставками для Збройних сил, обов’язки виробника значно ускладнюються.

Відповідно до згаданого вище Закону про обіг, будь-який обіг (тобто експорт, внутрішньоєвропейський трансфер, посередницька послуга, технічна допомога, імпорт і транзит) БПЛА, які були спеціально спроєктовані або модифіковані для військових цілей (категорія LU10), потребує отримання дозволу згідно з описаними вище правилами.

Крім того, згідно з положеннями Закону від 13 червня 2019 р. про здійснення господарської діяльності у сфері виробництва та обігу вибухових матеріалів, зброї, боєприпасів, а також виробів і технологій військового або поліцейського призначення⁴⁵ та виданого на його підставі Розпорядження Ради Міністрів від 17 вересня 2019 р. про класифікацію видів вибухових матеріалів, зброї, боєприпасів, а також виробів і технологій військового або поліцейського призначення, на виробництво або обіг яких потрібна концесія⁴⁶, БПЛА, спеціально спроєктовані або модифіковані для військових чи поліцейських цілей, а також їхні системи та пристрої вважаються виробами та технологіями військового або поліцейського призначення, на виробництво та обіг яких потрібна концесія відповідно до ст. 7 Закону про концесії, це діяльність, що підлягає суворому державному регулюванню.

Дозвіл (концесію) надає міністр, відповідальний за внутрішні справи, який отримує висновки від міністра, відповідального за економіку, керівника Агентства внутрішньої безпеки, керівника Служби військової контррозвідки або відповідного воєводського коменданта поліції. Для отримання концесії необхідно виконати вимоги, зазначені в Законі про концесії, серед яких можна назвати, зокрема:

• вимогу щодо професійної підготовки для ведення господарської діяльності або керування нею у сфері виробництва й обігу виробів та технологій військового чи поліцейського призначення, що пов’язано з обов’язковим проходженням відповідного навчання в уповноваженій установі (ст. 10 ч. 1 п. 1 літ. d у зв’язку зі ст. 11 Закону про концесії),
• відсутність психічних розладів і серйозних психологічних порушень, які були б перешкодою для здійснення такої діяльності або керування нею, що пов’язано з необхідністю проходження медичного й психологічного обстеження як особою, уповноваженою керувати діяльністю, вказаною у концесії, так і працівником, безпосередньо зайнятим на виробництві або в обігу (ст. 10 ч. 1 п. 1 літ. f у зв’язку зі ст. 12 Закону про концесії),
• виконання технічних та організаційних умов, що забезпечують належне здійснення господарської діяльності, вказаної у концесії, що вимагає отримання позитивного висновку від уповноваженої установи (ст. 10 ч. 1 п. 3 літ. b у зв’язку зі ст. 16 Закону про концесії).

Варто зазначити, що якщо на концесію претендує суб’єкт, відмінний від фізичної особи (наприклад, господарське товариство), то щонайменше дві особи з керівного органу такого товариства або один член органу разом із повноважним представником чи прокуристом (уповноваженою особою, яка має дуже широкі повноваження діяти від імені компанії в господарських питаннях) повинні відповідати вимогам, встановленим для фізичних осіб (ст. 10 ч. 1 п. 2 Закону про концесії).

Вже для самого виробництва БПЛА для військових цілей необхідна концесія, отримання якої потребує виконання багатьох умов і проходження перевірок відповідними службами. Крім того, перед запуском виробництва потрібно здійснити оцінку відповідності на підставі положень Закону від 17 листопада 2006 р. про систему оцінки відповідності виробів, призначених для потреб оборони й безпеки держави⁴⁷ (ст. 38 і 39 Закону про концесії).

Отримання всіх концесій і дозволів — лише початок діяльності гіпотетичного стартапу, який хотів би продавати БПЛА для військових цілей. Отримання замовлень повинно відбуватися, як правило, на підставі положень про державні закупівлі в галузі оборони та безпеки, які через обсяг не будуть тут детально аналізовані. Водночас варто наголосити, що ці закупівлі характеризуються особливим правовим режимом (загальні положення Закону від 11 вересня 2019 р. «Про державні закупівлі»⁴⁸ або навіть відсутність застосування цього закону) і найчастіше мають таємний характер. Отримати потрібні референції чи досвід для здобуття такого замовлення може бути вкрай складно для новачка, тому потрібно буде спершу здобувати досвід як субпідрядник або член консорціуму.

Участь у тендерах, а також укладання і виконання договорів пов’язані також із питаннями збереження таємної інформації. Тут варто зазначити, що від підприємців можуть вимагати виконання таких умов, як отримання свідоцтва безпеки, сертифіката промислової безпеки або створення секретної канцелярії відповідно до положень закону про захист таємної інформації⁴⁹, що потребує проходження перевірки Агентством внутрішньої безпеки або Службою військової контррозвідки.

Слід зауважити, що вище наведені лише деякі вибрані обов’язки виробників БПЛА.

4. Питання фінансування

Підприємець, який хотів би займатися виробництвом БПЛА виключно для військових потреб, має, по суті, лише два джерела доходу: замовлення від Збройних Сил РП або експорт. Як уже зазначалося, для отримання кожного з цих доходів необхідно виконати низку вимог, а також мати відповідні ліцензії та дозволи. З огляду на те, що Збройні Сили РП не оголошують масових закупівель БПЛА, слід зазначити, що органи, які надають висновки та ухвалюють рішення про надання окремих замовлень, мають дуже великий вплив на діяльність підприємців. Наразі на ринку здатні втриматися середні та великі компанії, які вже володіють необхідним ноу-хау, налагодженими виробничими лініями, отриманими ліцензіями тощо.

Представники галузі БПЛА зазначають, що через високу капіталомісткість виробництва головною проблемою сектору є підтримання ліквідності за умов непевних джерел доходу. Певним розв’язання цієї проблеми могло б стати державне фінансування.

Хоча на практиці такі установи, як Польське агентство розвитку підприємництва (PARP), Національний центр досліджень і розробок (NCBR), Банк національного господарства (BGK) оголошують програми, в рамках яких можна отримати різні форми фінансування (позики, кредити, дотації, гарантії чи поручительства тощо), на практиці представники ринку БПЛА звертають увагу на надто часту залежність надання такого фінансування від запровадження інновацій або впровадження результатів досліджень і розробок (R&D), у той час, як на нинішньому рівні розвитку технологій БПЛА важко представити справді інноваційні рішення. А навіть якщо вдасться їх підготувати, необхідно впровадити їх, зокрема створивши нові виробничі лінії. Тим часом через капіталомісткість діяльності потрібна радше допомога у формі підтримки поточної ліквідності або інвестицій, не пов’язаних безпосередньо з інноваціями.

З бізнесового погляду такі кошти, звісно, супроводжуються певними умовами, і підприємець завжди повинен враховувати необхідність їх повернення (за винятком випадків, коли передбачене списання боргу або дотація є безповоротною). Однак вони є надзвичайно важливими, особливо на початковому етапі діяльності, коли операційні витрати можуть бути дуже високими, а доходи — непевними.

З юридичного погляду варто зазначити, що хоча загалом державна допомога для окремих підприємців розглядається як загроза конкуренції і як така заборонена, вона допускається в окремих випадках, зокрема безпосередньо врегульованих Договором про функціонування Європейського Союзу (ст. 107 і 108). Оскільки польський ринок є частиною внутрішнього ринку ЄС, загальні правила у цій сфері регулюються саме правом Європейського Союзу.

Держави можуть запроваджувати програми допомоги на підставі конкретних законів або розпоряджень (при цьому зазвичай це повинні бути норми загального й абстрактного характеру), однак така програма повинна бути нотифікована до Єврокомісії президентом Управління з питань конкуренції та захисту прав споживачів і отримати її схвалення. Вимога нотифікації та погодження не стосується допомоги de minimis (до 300 000 євро протягом трьох років) або програм, щодо яких передбачені групові винятки.

Серед нормативних актів у цій сфері можна назвати, наприклад, Регламент Єврокомісії (ЄС) 2023/2831 від 13 грудня 2023 року щодо застосування статей 107 і 108 ДФЄС до допомоги de minimis⁵⁰, Регламент Ради (ЄС) № 2015/1589 від 13 липня 2015 року, який встановлює детальні правила застосування ст. 108 ДФЄС⁵¹, а серед національних актів — Закон від 30 квітня 2004 року про провадження у справах про державну допомогу⁵².

Варто пам’ятати, що згідно із Законом від 27 серпня 2009 року про державні фінанси⁵³ державна допомога надається з державних коштів, що передбачає можливу відповідальність за порушення дисципліни публічних фінансів як для тих, хто надає таку допомогу, так і для тих, хто її отримує. Це питання, якого неможливо уникнути.

Однак слід висловити постулат щодо підвищення готовності до прийняття ризику, пов’язаного з витрачанням державних коштів, і розглядати ці витрати як інвестиції, які, з огляду на саму природу інвестицій, не завжди мають приносити прибуток; до цього слід заохочувати осіб, які ухвалюють рішення на всіх рівнях. Це може відбуватися саме через зміну форм надання допомоги та відмову від вимог інноваційності там, де вона не є абсолютно необхідною. Не вдаючись у зайву розмовну лексику, можна лише зазначити, що існує чимало прикладів витрачання державних коштів на різні цілі, сумнівні з погляду економічної доцільності чи суспільної користі, і саме тому інвестування цих коштів у потенціал галузі, пов’язаної з обороною держави, не повинно сприйматися гірше.

Абстрагуючись від самого процесу створення законів, слід зазначити, що за нинішніх умов крайньої політичної поляризації чиновники та політики, які керують відповідними державними установами або здійснюють нагляд за ними, можуть уникати ухвалення рішень про виділення значних коштів на високоризикові інвестиції через побоювання, що в разі їх невдачі вони стануть мішенню для політичних опонентів, які після можливої зміни влади прагнутимуть притягнути їх до юридичної відповідальності.

У цьому контексті ключовим видається зміна політичного клімату в Польщі та спроба досягнення силами, представленими в парламенті, хоча б мінімального консенсусу щодо ключових напрямів і сфер політики безпеки та оборони країни, що повинно також стосуватися згоди цих політичних сил на виділення відповідних державних коштів для розвитку вітчизняного сектору військових інновацій.

5. Підсумок, можливі напрями змін

З огляду на сучасний рівень технологічного розвитку та можливості подальшого поширення БПЛА як для цивільного, так і для військового використання, видається, що певний рівень регулювання цієї сфери є необхідним хоча б із міркувань безпеки авіасполучення. Водночас слід зазначити, що чинні сьогодні регулювання щодо цивільного використання БПЛА, особливо в межах права Європейського Союзу, характеризуються дуже високим рівнем деталізації (а отже — і обсягом). Це випливає з прийнятої регуляторної філософії, орієнтованої на створення комплексних систем, які часто є дуже об’ємними та складними, а для пересічного громадянина — незрозумілими та обтяжливими, що змушує користуватися юридичною допомогою чи спеціалізованим консалтингом для їх застосування. Водночас навіть у самому ЄС дедалі частіше лунають голоси, що для того, аби не відставати у конкурентній боротьбі зі США та Китаєм, потрібна зміна підходу до законодавства і зосередження на його спрощенні⁵⁴, що видно хоча б з опублікованого у 2024 році звіту Маріо Драгі⁵⁵.

Хоч як було показано вище, як у питанні цивільної, так і державної авіації сьогодні дуже багато залежить від міжнародних регулювань, і процес їх зміни не є таким простим, як у випадку національних норм, це не означає, що внесення чи навіть ініціювання змін неможливі. Крім того, досі існує простір для покращення на рівні польського національного законодавства — як у питаннях, де воно лише імплементує право ЄС, так і там, де регулювання встановлюється безпосередньо.

Не бажаючи залишатися голослівними, автори звіту хочуть вказати на такі можливі напрями змін:

• У сфері регулювання права Європейського Союзу можна пропонувати, щоб чинна система норм, розпорошена між багатьма розпорядженнями, була кодифікована в одному, спрощеному правовому акті. Хоча процес зміни вторинного законодавства ЄС не є простим, він цілком можливий, і вже сама пропозиція може дати ефект у вигляді зміни підходу до нормотворчості. У цьому напрямку варто докласти зусиль для створення коаліції зацікавлених держав, наприклад, країн Балтії, Скандинавії та Румунії. Група зацікавлених держав-членів могла б створити формальну або неформальну організацію і, наприклад, відкрити контактне бюро при інституціях ЄС, яке займалося б моніторингом законодавства та лобіюванням за спрощення рішень. У цьому контексті варто зазначити, що регламенти щодо цивільного використання БПЛА чи продукції подвійного призначення ухвалюються у звичайній законодавчій процедурі, що передбачає голосування кваліфікованою більшістю у Раді ЄС (а не в спеціальній процедурі, яка вимагає одностайності). Що ж до нових регулювань, особливо важливим є відстеження законодавчих процесів і, де це можливо, спроби запровадження необхідних винятків чи навіть використання механізмів opt-out (як у вузькому сенсі, так і у вигляді дерогацій чи тимчасових виключень).
• Шукаючи конкретні пропозиції змін, можна зазначити, що особливо вдалим моментом для перегляду регулювань була ескалація російської агресії проти України у 2022 році. На думку авторів звіту, саме тоді особливо виправданим було б запровадження у виключному порядку певної швидкої процедури, щоб замість отримання дозволу на експорт БПЛА на територію України вимагалося хоча б повідомлення відповідних органів про намір експорту (за аналогією до описаного вище національного регулювання щодо захисного обладнання). Це, однак, не означає, що сьогодні такі рішення неможливі до впровадження, адже бойові дії на території України зовсім не припинилися, а використання БПЛА на полі бою є масовим.
• У сфері національного регулювання під час отримання необхідних дозволів чи ліцензій часто потрібно отримати висновки багатьох служб. Наприклад, згаданий у ст. 3 п. 11 Закону про обіг наразі передбачає сім органів, які мають надати свої висновки при видачі дозволу, серед них — керівник Служби військової контррозвідки, керівник Служби військової розвідки та керівник Агентства розвідки. У цьому місці можна запропонувати кілька рішень:

• Повністю відмовитися від вимоги погодження та залишити прийняття рішення виключно за органом, який видає дозвіл, тобто міністром розвитку і технологій.
• Зменшити кількість органів, що погоджують рішення.
• Запровадити загальний принцип, закріплений у Кодексі адміністративного провадження, за яким висновок органу, що погоджує, надається у формі ухвали, на яку можна подати скаргу (ст. 106 ч. 5). З одного боку, це могло б призвести до появи великої кількості ухвал і скарг, але з іншого — якщо шість із семи органів дали позитивні висновки, а лише один негативний, це дозволило б уникнути необхідності повторного розгляду всього клопотання про відмову у видачі дозволу⁵⁶.

• Крім того, можна пропонувати, щоб у кожному випадку, коли необхідно отримати висновок чи погодження, застосовувалися чинні з 2017 року положення Кодексу адміністративного провадження про мовчазне вирішення справи (ст. 122a–122h). Хоча це створювало б ризик, що орган не встигне надати висновок (що могло б мати наслідки для безпеки держави), проте це було б засобом, який пришвидшував би розгляд справ і перекладав частину ризику, пов’язаного зі строками завершення провадження, на адміністративні органи.
• Запровадження в рамках Закону про ліцензування певної спрощеної процедури для виробництва БПЛА військового призначення, коли замість необхідності отримання ліцензії ще до початку виробничого процесу вимагалося б лише повідомлення одного конкретного органу нагляду, наприклад, Міністерства розвитку і технологій чи Міністерства цифровізації, а виконання вимог ліцензування відбувалося б на пізнішому етапі (наприклад, перед початком продажу). Отримання дозволів і ліцензій безсумнівно є серйозним випробуванням для підприємців, адже це капіталомісткий процес, що потребує правової та технічної підтримки. Зараз важко очікувати, що з таким навантаженням впораються ентузіасти-«гаражники» чи аматорські конструкторські групи, що об’єднуються на форумах чи в технічних університетах. Звичайно, це може викликати сумніви з точки зору рівності перед законом чи принципів добросовісної конкуренції, однак, на думку авторів, з огляду на поточну геополітичну ситуацію, варто розпочати дискусію з цього питання. Адже нині провадження господарської діяльності у сфері виробництва виробів військового чи поліцейського призначення без ліцензії карається позбавленням волі на строк від одного до десяти років (у разі необережних дій — до трьох років)⁵⁷.
• Можна також запропонувати просте рішення — передбачений у Законі про обіг обов’язок подання присяжного перекладу документів, що додаються до заяви на отримання дозволу, можна замінити вимогою подання звичайного перекладу або взагалі відмовитися від необхідності перекладу, якщо документи складені англійською мовою.
• Крім пропозицій системних змін, на думку авторів звіту, необхідно одночасно активізувати роботу над прийняттям виконавчих актів щодо регулювання географічних зон, у тому числі U-space, щоб ця система могла запрацювати. Навіть якщо її впровадження не призведе до розвитку цивільної галузі БПЛА, це стане ще одним аргументом на користь необхідності змін.
• Нарешті, у сфері фінансування діяльності за рахунок державних коштів потрібна як зміна використовуваних інструментів (щоб збільшити частку безповоротних або більш пільгових коштів), так і зміна політичної культури у сфері їх витрачання через досягнення політичного консенсусу та прийняття ризику втрати частини цих коштів.

Автори звіту усвідомлюють, що цей документ є лише відправною точкою для подальших обговорень і пропозицій, тому закликають усіх зацікавлених у розвитку галузі БПЛА в Польщі повідомляти про конкретні проблеми та пропонувати зміни до законодавства.

¹ Dz. Urz. UE. L 2019 Nr 152, s. 1, далі — «делегований регламент».

² Dz. Urz. UE. L 2019 Nr 152, s. 45, далі — «виконавчий регламент».

³³ Ustawa z dnia 24 stycznia 2025 r. o zmianie ustawy Prawo lotnicze oraz niektórych innych ustaw (Dz. U. z 2025 r. poz. 179), яка набула чинності 27 лютого 2025 р.

³⁴ Dz. Urz. UE. L 2021 Nr 206, s. 1.
³⁵ T.j. Dz. U. z 2023 r., poz. 1582, далі — „ustawa o obrocieˮ.

³⁶ Rozporządzenie ministra rozwoju i technologii w sprawie wykazu uzbrojenia, na obrót którym jest wymagane zezwolenie z dnia 4 czerwca 2024 r. (Dz. U. z 2024 r. poz. 839).

³⁷ T. Rożek, M. Chrobok, „Rewolucja dronowa przed nami. Nowe zastosowania i przyszłość technologii bezzałogowejˮ, https://www.youtube.com/watch?v=oJJcBUIDIz4&ab_channel=Kana%C5%82Zero

³⁸ Dz. Urz. ULC z 2025 r. poz. 13.

³⁹ A. Banach, „Czym właściwie jest U-space i co zdecyduje o jego sukcesie?”, https://prawodronow.pl/prawo-dronow/czym-wlasciwie-jest-u-space-i-co-zdecyduje-o-jego-sukcesie/ [доступ: 10-06-2025].

⁴⁰ Dz. Urz. UE. L Nr 139, str. 161.

⁴¹ Там само.

⁴² https://www.droneradar.eu/blog/2025/04/18/pierwsze-u-space-w-polsce/

⁴³ У національному законодавстві ці питання регулює Закон від 13 квітня 2016 р. про системи оцінки відповідності та нагляд за ринком (консолідований текст: Зб. законів від 2025 р., поз. 568, зі змінами), хоча щодо БПЛА — лише в обмеженому обсязі (ст. 1 п. 7).

⁴⁴ Регламент Комісії (ЄС) № 748/2012 від 3 серпня 2012 р., що встановлює виконавчі положення щодо сертифікації або декларації відповідності літальних апаратів і пов’язаних з ними виробів, частин, аксесуарів, блоків управління-моніторингу та їх компонентів у частині льотної придатності та захисту довкілля, а також щодо вимог до організацій, що проєктують і виготовляють такі вироби (Dz. Urz. UE. L 2012 № 224, с. 1), регламент Комісії (ЄС) № 2015/640 від 23 квітня 2015 р. щодо додаткових специфікацій льотної придатності для певних типів операцій і змін до регламенту (ЄС) № 965/2012 (Dz. Urz. UE. L 2015 № 106, с. 18), делегований регламент Комісії (ЄС) 2024/1107 від 13 березня 2024 р., що доповнює регламент Європейського парламенту та Ради (ЄС) 2018/1139 шляхом встановлення детальних положень щодо підтримання льотної придатності сертифікованих систем безпілотних літальних апаратів і їх компонентів, а також щодо затвердження організацій і персоналу, залучених до цих завдань (Dz. Urz. UE. L з 2024 р., с. 1107).

⁴⁵ Консолідований текст: Зб. законів від 2023 р., поз. 1743, зі змінами, далі — «Закон про концесії».

⁴⁶ Зб. законів від 2019 р., поз. 1888.

⁴⁷ Консолідований текст: Зб. законів від 2022 р., поз. 747, зі змінами.

⁴⁸ Консолідований текст: Зб. законів від 2024 р., поз. 1320.

⁴⁹ Консолідований текст: Зб. законів від 2024 р., поз. 632.

⁵⁰ Dz. Urz. UE. L Nr 295, str. 2831.

⁵¹ Dz. Urz. UE. L Nr 248, str. 9.

⁵² T.j. Dz. U. z 2025 r., poz. 468.

⁵³ T.j. Dz. U. z 2024 r., poz. 1530.

⁵⁴ N. Vinocur, „Europe needs to go much further in slashing red tape, French minister urgesˮ, https://www.politico.eu/article/europe-red-tape-single-market-france-benjamin-haddad-china-united-states/ [дата доступу: 31.05.2025 р.].

⁵⁵ https://commission.europa.eu/document/97e481fd-2dc3-412d-be4c-f152a8232961_en [дата доступу: 10.06.2025 р.].

⁵⁶ Посилаючись на практику застосування права, варто навести тут обґрунтування ухвали Воєводського адміністративного суду у Варшаві від 25 листопада 2020 р., справа № VI SA/Wa 1921/20, якою суд відхилив скаргу підприємця, що намагався отримати дозвіл на експорт до США кованих затворних рамок для АКМ. Його заявка була негативно оцінена міністром внутрішніх справ і адміністрації, який видав у цій справі ухвалу та повідомив підприємця про право подати заяву на повторний розгляд справи або безпосередньо звернутися зі скаргою до адміністративного суду. Підприємець, покладаючись на зміст повідомлення, подав таку скаргу. На жаль, суд відхилив її з формальних підстав — виявилося, що текст повідомлення органу був помилковим, однак ця помилка не створювала права на подання скарги, адже за законом про обіг позиція органів, які надають висновки для видачі дозволу, не вимагає ухвали та не підлягає оскарженню (ст. 12a ч. 6). Хоча справа не стосувалася безпосередньо виробника БПЛА, вона показала, що в процесі застосування права трапляються упущення з боку органів, що надають висновки.

⁵⁷ Ст. 133 Закону про ліцензування.